Повномасштабне вторгнення росії в Україну змінило життя кожної громади Чернігівщини. Але за сухими зведеннями й статистикою стоять конкретні люди — ті, хто пережив окупацію, втрати, руйнування і водночас залишився працювати для відновлення свого дому.
Одна з таких людей — мешканка Киїнської громади пані Світлана. До війни її життя було звичайним і впорядкованим. Світлана працювала в сільській раді, виховувала маленьку доньку, разом із чоловіком облаштовувала власний будинок. Повномасштабне вторгнення застало її вдома — з дитиною на руках і повною невизначеністю попереду.
Перші дні війни стали випробуванням не лише страхом, а й відповідальністю. Поки навколо панувала розгубленість, Світлана повернулася на роботу й разом із колегами допомагала формувати списки добровольців, яких відвозили до військкомату. Водночас доводилося думати про безпеку дитини, укриття й найнеобхідніше для життя.
За її словами, саме перші дні війни дуже чітко показали, якою є громада зсередини. Спочатку люди замикалися в колі своїх родин, намагаючись вижити кожен окремо. Але після перших обстрілів Киїнки все змінилося.
«Коли ти бачиш, як будинок згорає вщент від одного влучання, ти починаєш інакше дивитися на життя і на людей поруч», — згадує Світлана.
Поступово між сусідами з’явилася взаємопідтримка: ділилися водою, укриттями, допомагали одне одному вижити в умовах повної відсутності світла, води та зв’язку. Саме тоді стало зрозуміло: відновлення — це не лише про будівлі, а насамперед про людяність.
Найважчим у той період для Світлани було відчуття безпорадності — неможливість гарантувати безпеку власній дитині. Зруйнувався звичний ритм життя, плани, відчуття стабільності. Вистояти допомогли близькі люди й внутрішнє рішення брати відповідальність за сім’ю.
Після вимушених переїздів і перебування в окупації Світлана повернулася до Киїнки й знову вийшла на роботу. Громада тоді тільки починала робити перші, дуже обережні кроки до відновлення — без повної впевненості в безпековій ситуації.
Роботи було надзвичайно багато: мешканці, чиї домівки постраждали, фактично стали внутрішньо переміщеними особами навіть у межах одного села. Водночас громада отримувала значну гуманітарну допомогу від благодійних організацій та волонтерів з різних регіонів України.
Однак разом із підтримкою з’явилися й внутрішні напруження. За словами Світлани, нестача психологічної підтримки й загальний стан травмованості призвели до конфліктів між людьми.
«Було багато образ і відчуття несправедливості. Можливо, тоді нам дуже не вистачало саме ментальної підтримки, щоб люди могли прожити цей біль», — каже вона.
Сьогодні у громаді поступово з’являються можливості для участі мешканців у прийнятті рішень: проводяться тренінги, обговорюється Стратегія розвитку громади, оновлюється статут. Але, як визнає Світлана, активність людей поки що залишається низькою.
«Людей хочуть почути, але вони мовчать. Є претензії, є образи, але мало конструктивних пропозицій», — зазначає вона.
На її переконання, участі потрібно вчити змалку — давати голос дітям і молоді, щоб вони не боялися висловлювати свою думку й брати відповідальність за майбутнє громади.
Говорячи про майбутнє Киїнської громади, Світлана мріє бачити її живою й наповненою молоддю — з робочими місцями, перспективами й відчуттям, що тут варто залишатися.
Особисто для неї віра в громаду повернулася ще під час окупації — завдяки простому, але дуже людяному вчинку сусідки, яка щодня перевіряла їхній будинок і доглядала за тваринами.
«Коли мені казали: “Будинок стоїть, усе добре”, я думала — якщо вистояв мій дім, то вистою і я, і моя родина, і вся Україна», — ділиться Світлана.
І саме з таких історій — тихої стійкості, взаємної підтримки та готовності залишатися — починається справжнє відновлення громади.
На фото родина Омельченко із селища Киїнка, які повністю втратили свій будинок у лютому 2022 року.
Матеріал виготовлено ГО «Чернігівський Центр Прав Людини» у межах проєкту «Забезпечення участі жителів для ефективного відновлення Киїнської громади Чернігівської області», що є частиною проєкту «Імпульс».
Проєкт «Імпульс» реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.