Серед громадян побутує ілюзія, що у випадку, коли людину затримали, а вона невинувата, то їй не потрібен адвокат. Адже достатньо щиросердно розповісти все, що знаєш, і тебе відпустять. І такий громадянин поспішає все викласти слідчому. Але в результаті таких «щиросердних показань» чимало наших громадян перебувають у слідчих ізоляторах, а потім, що також буває, отримують обвинувальний вирок суду. За статистикою, до 70% вироків ухвалюються на основі особистого визнання вини.
До невеличкого райцентру прибув новий прокурор. Прокурор області, даючи йому настанови, сказав: «Мені потрібно, щоб ти посадив принаймні одного суддю та міліціонера». І от за першої ж нагоди за доносом було затримано суддю за підозрою в одержанні хабара у вигляді дорогої вази. Немолода вже жінка була у відчаї. Нещодавно помер її чоловік. Вдома залишилася трирічна дитина, за якою нікому було доглядати. Всі думки затриманої були про дитину, про що і просила слідчого.
А слідчий спокійним і доброзичливим тоном каже: «Я зможу вас відпустити і обов’язково це зроблю, якщо ви підпишете протокол допиту про визнання вини. Потім ми в усьому спокійно розберемося». І суддя, перебуваючи у стресовому стані, підписала протокол. Усі обіцянки було забуто, і нещасну жінку одразу ж арештували.
Справу передали до суду. Адвокат на прохання жінки пішов до неї додому, де за дитиною доглядала її перелякана сестра.
Увагу адвоката привернула велика фотографія, де був майже весь склад суду, а на столі — букет квітів у великій вазі. Адвокат запитав про це фото. І почув від сестри судді, що у тієї був день народження, от їй у складчину і подарували квіти і цю вазу. Адвокат забрав із собою фото і опитав кількох працівників суду щодо вази. Все підтвердилося. Справу вдалося розгромити з допомогою цих свідків і фото та врятувати від обвинувального вироку невинувату жінку. Ця історія сталася ще в радянські часи. Але і на сьогодні мало що змінилося в цьому плані.
Відомий адвокат Юрій Новолодський розповів, як вони, студенти четвертого курсу юридичного факультету в Ленінграді, були присутні на судовому процесі, де за жорстоке вбивство судили молодого чоловіка. Спочатку він не визнавав вини. Йому пояснили, що у випадку, якщо він не зізнається, то напевно одержить смертний вирок. Якщо ж він визнає вину і щиро розкається, то це єдиний шанс залишитися живим.
У суді підсудний визнав вину. Як свідок виступала і його мати, котра заявила, що її син не міг вчинити такого жахливого злочину. І тоді головуючий підняв сина з лави підсудних і попросив підтвердити своє зізнання перед матір’ю. В залі запанувала тривала і важка тиша. Нарешті підсудний, опустивши голову, сказав: «Це я зробив». Незважаючи на обіцянки, його засудили до смертної кари. Вирок майбутні юристи зустріли оплесками.
Через три місяці професор, який був у залі суду із студентами, зібрав їх і сказав: «Я хочу повідомити вам новину. Той хлопець, якого засудили до смертної кари, виявився невинуватим. На щастя, вироку не встигли виконати. Випадково був виявлений справжній убивця». «І я хочу, — продовжив професор, — щоб ви назавжди запам’ятали, що брехлива інформація може бути дуже правдоподібною і привести до судової помилки. І пам’ятайте, що у суддів, перед очима яких проходять сотні злочинців, відбувається певна професійна деформація, і вони, як правило, не вірять підсудному, бо кожен із них каже, що він невинуватий».
Можна також згадати, що перш ніж спіймати справжнього серійного вбивцю Чикатило, було схоплено і засуджено до смертної кари кілька невинуватих чоловіків, а щодо декого з них вирок було виконано.
У США нещодавно виявили понад 300 випадків помилок з упізнанням особи, в результаті чого вони були засуджені на великі строки за зґвалтування. Такі справи мали місце понад 20 років тому, коли ще не робили генетичної експертизи. Тепер же адвокатам удалося з допомогою генетичної експертизи через 20–30 років звільнити кількох в’язнів, які, тим не менш, відсиділи великі строки.
Слідство не гребує інколи і засобами фізичного тиску — тортурами і катуванням, одержуючи в такий спосіб зізнання у вчиненні злочину. У резонансній справі колишнього народного депутата Віктора Лозінського при проведенні допиту начальника міліції застосували катування, вимагаючи, аби він підтвердив, що бачив, як Лозінський стріляв у потерпілого, хоча він цього не бачив.
Як це було, демонструє протокол допиту обвинуваченого від 30 липня 2009 року (т. 4 а.с. 139–144), під час якого К. повідомив, що він насправді не бачив рушниці. Його тримали в прокуратурі дві доби безвиїзно, йому говорили, аби він сказав, що стріляв Лозінський В.О., однак він цього не бачив, а тому і не сказав. Він 48 годин перебував у кайданках, в яких понад три години тримати особу заборонено. Він не спав, не їв, троє незнайомих людей надівали йому на голову поліетиленовий пакет, він двічі втрачав свідомість.
Тому пересічний громадянин мав би зрозуміти, що інколи для слідчого не важливо, хто винен. Важливо, щоб особа зізналася у вчиненні злочину, і він міг завершити справу та передати її в суд, як того вимагає начальство.
На «святу віру», що органи не помиляються, накладається кампанія в органах масової інформації, які часто ініціює обвинувальна влада, даючи різні інтерв’ю або ті чи інші матеріали зі справи. І от уже значна частина суспільства сповнена «праведним» гнівом і запитує, чому досі немає обвинувального вироку. Так було із справою Слюсарчука, або «доктора Пі». Так сталося із десятками інших справ. І Європейський суд з прав людини завалений такими справами, і не лише з України.
Щоб не виникало подібних ситуацій, у законодавстві існує презумпція невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. У нас же презумпцію невинуватості порушують навіть найвищі посадові особи або ж заявляють, що хай самі обвинувачені доводять свою невинуватість у суді.
Як поводитися на допиті?
Отже, до будь-якого виклику в правоохоронні органи потрібно ставитися з усією серйозністю відповідальної людини. Підготовку до майбутнього допиту як свідка (а вас повинні повідомити, у зв’язку з чим і в якій справі планується такий допит) потрібно провести в спокійній обстановці за участі адвоката. Є загальне правило: не може бути допиту без складання протоколу. Будь-які опитування або бесіди із слідчим або прокурором не є допитом і не мають доказової сили. Тим не менш до початку допиту практикується бесіда або опитування, які використовуються для того, щоб нащупати слабкі місця свідка, оцінити його інтелектуальний рівень, одержати інформацію, яку потім можна буде використати при допиті інших свідків. Не давайте слідчим такої можливості.
Слідчі володіють технікою допиту. Їх цього вчать, і є спеціальні керівництва для такої підготовки. Слідчий наперед готується до такого допиту, продумує майбутні запитання, визначає напрями допиту. Як правило, слідчі викликають свідків по телефону, що не є порушенням. Однак потрібно добиватися, щоб слідчий відправляв повістку про виклик, яку мають вручити за три дні до допиту.
Несвоєчасне одержання повістки про виклик є поважною причиною неявки до слідчого. Відповідно до статті 224 Кримінального процесуального кодексу (КПК) допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням з особою, яку мають намір допитати. Отже, свідок може наполягати на проведенні допиту в іншому, більш зручному для нього місці, а не на території слідчого. Перш за все потрібно з’ясувати, чи не є особа, яку викликали до слідчого, потенційним підозрюваним. Не знаючи цієї обставини, можна надати інформацію, якою людина нашкодить сама собі. Є низка принципів поведінки на допиті, розроблених, зокрема, і юристом Є.Тимофеєвим.
Говоріть на допиті якомога менше. Не давайте розлогих пояснень. У протокол буде внесено тільки суть ваших пояснень, до того ж перефразовану слідчим.
Відповіді на запитання мають бути короткими, однозначними і такими, що не допускають двозначного тлумачення. Робіть паузи перед кожною відповіддю і привчайте до цього слідчого.
Не дозволяйте слідчому збити вас з пантелику швидкою зміною запитань. Щоб виграти час, можна сказати слідчому: «Я хочу порадитися з адвокатом». І хоча слідчий може сказати, що радитися треба було до допиту, тут на допомогу вже може прийти і адвокат, заявивши, що, за Конституцією, свідок має право на правову допомогу. Перепалка між слідчим і адвокатом також дає можливість виграти час.
Якщо запитання вам незрозуміле, можете попросити повторити його.
Важливий момент: не давайте слідчому контролювати вас своїм поглядом і в такий спосіб здійснювати психологічний тиск на вас. У принциповій справі адвокат порадив свідку, щоб той, відповідаючи на запитання прокурора, дивився тільки на суд і не дивився на прокурора. Було проведено навіть репетицію такого допиту. Це довело прокурора до сказу. Він почав вимагати: «Дивіться на мене, свідку». Адвокат відреагував на це словами: «Свідок дає показання суду». У результаті прокурор розгубився, втратив канву допиту і нічого не домігся. І пам’ятайте, що все, що ви скажете, може бути використано проти вас.
Якщо важко відповісти на певне запитання, використовуйте фрази «не пам’ятаю», «якщо мені не зраджує пам’ять», «можливо, і так, але я цього не пам’ятаю».
Не беріть у руки речей, які вам пропонує оглянути слідчий: ножів, зброї, пакетиків тощо, щоб потім із них не взяли відбитків ваших пальців і потожирових слідів та не використали проти вас як доказ. За однією із справ підозрюваного пригостили чаєм, а потім ці сліди на чашці використовували як доказ вини.
Не беріть із собою записних книжок, телефонів, бо ваші контакти цікавлять слідчих. Пізніше осіб, зазначених там, допитуватимуть, скориставшись даними з вашого телефону або записника. І ваші друзі вам дорікатимуть: «Для чого ти дав їм мій телефон?».
Не відповідайте на запитання, в яких міститься відповідь або частина відповіді. Приклад: «Ви були членом злочинної групи? З ким (наводить перелік прізвищ) ви взаємодіяли?». Як тільки ви починаєте відповідати, тож погодились із тим, що ви є членом злочинної групи, що вже забезпечує вам кваліфікацію за певною статтею Кримінального кодексу. Тому вимагайте переформатувати запитання.
На допиті поводьтеся спокійно та врівноважено. Зі слідчим поводьтеся на рівних.
Недопустимо висловлювати і демонструвати свою неприязнь до слідчого.
Обирайте лише платного адвоката, як правило, добре вам знайомого або того, що рекомендували перевірені друзі. Вас можуть провокувати і просити надати інформацію «не для протоколу». У жодному разі не робіть цього.
Якщо у вас є алібі, то ви не повинні розкривати його слідчому, бо той може залякати свідка, який підтверджує ваше алібі, перенести дату злочину, сфальсифікувати документи тощо. Алібі доцільно розкривати тільки в суді.
Жорстко реагуйте на хамство слідчого. Це саме має зробити і адвокат, який перебуває разом із вами.
Протокол прочитайте уважно і щонайменше два рази. Не залишайте пробілів, поставте на їх місці зигзаг (букву Z). Усі неточності, що є в протоколі, зафіксуйте у зауваженнях на нього. Пам’ятайте, що ви можете власноруч викласти свої показання.
У США використовували методики допиту, розроблені найкращим слідчим Третього рейху Гансом Шарффом. Завдяки природному таланту психолога, Ганс Шарфф розробив власну методику допитів, яка давала змогу одержати інформацію без тортур і катувань. Саме ці методики використовували американські слідчі. Окремі українські слідчі також послуговуються цими методиками, що базуються на емпатії, тобто завоюванні довіри у допитуваних. Для протистояння цим методикам американські адвокати розробили принцип сита, який не пропускає недопустимих запитань із боку слідчого.
Принцип сита було опубліковано у самвидаві для правозахисників. Але його можна використовувати і в умовах КПК 2012 року.
Сито «протокол»
Слідчий з допомогою бесіди, не розпочинаючи допиту, веде розвідку для з’ясування особи допитуваного, його інтелектуального рівня та реакцій на запитання, які ставляться.
Адвокат у таких випадках може сказати: «Ми прийшли на допит. Будь-ласка, запишіть запитання в протокол, і ми будемо відповідати».
Сито «особисте»
Свідок може відмовитися від дачі показань щодо самого себе та своїх родичів. Зокрема і даних особистого характеру. На практиці в таких випадках свідок може відмовити і в наданні даних щодо своїх особистих стосунків з різними родичами та знайомими.
Слідчий: Ви відмовляєтеся відповісти, що знаєте автора листа?
Свідок: Ні, не відмовляюся.
Слідчий: То що вам заважає відповісти на запитання: хто автор листа?
Свідок: Мені заважає необхідність дотримуватися рамок розслідування.
Ще приклад.
Слідчий. Чи не пригадаєте ви…
Свідок: Не пригадаю.
Слідчий: Але ж ви не знаєте, про що я запитаю.
Свідок: Неважливо. Адже я зобов’язаний говорити тільки правду, а не пригадувати те, чого не знаю. (Такі відповіді відповідають вимогам статті 66 КПК і статті 63 Конституції.)
Сито «належність» (ставлення до справи)
Якщо свідок упевнений, що запитання справи не стосується, то є привід на нього не відповідати. На сьогодні немає чіткої позиції щодо того, чи зобов’язаний свідок відповідати на навідні запитання, тобто на запитання, в яких міститься відповідь або частина відповіді. Тому адвокат може дотримуватися позиції, що права на навідні запитання для слідчих не існує.
З реальної справи: «Чи обговорювали ви на зборах вашої організації випуск листівки про блокування резиденції президента?». Якщо відповісти «не обговорювали», свідок непрямо (евентуально) підтверджує, що був на зборах організації разом із К.
Можна не відповідати на таке запитання або заявити: «Це ви сказали».
Сито «допустимість питання»
Цей принцип дозволяє не відповідати на незручні запитання. Свідок має право не відповідати на запитання про особисте життя, близькі стосунки, сімейні таємниці знайомих і друзів.
Той, кого змушують свідчити проти самого себе, зовсім не свідок. Тому при першій же погрозі з боку слідчого можна припиняти розмову, заявляти відвід слідчому, адже в цьому випадку той діє незаконно. Свідок може також відмовитися давати показання щодо інформації, яка може стати підставою для підозри стосовно нього самого, близьких родичів і членів сім’ї (стаття 66 КПК).
Слідчий: «Ви не відповідаєте правдиво на запитання. Доведеться вам повідомити про підозру» (з реального допиту). Після цього можна заявляти відвід слідчому, який погрожує кримінальним переслідуванням.
Висновок: виклик на допит для будь-кого може обернутися повідомленням про підозру, тобто притягненням до кримінальної відповідальності. Це покладає на особу обов’язок бути максимально уважним до такої слідчої дії, готуватися до неї та користуватися послугами надійного і перевіреного платного адвоката.