Україна має потужну міжнародну підтримку, проте покладатися винятково на зовнішнє фінансування є хибною стратегією у довготривалій перспективі. «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни», — сьогодні слова 35-го Президента США Джона Кеннеді, як ніколи, актуальні.
Безпека вимагає колосальних ресурсів, зокрема і фінансових. Зокрема, фінансування видатків на оборону та безпеку минулого року становило 40,5% ВВП, що у 1,7 раза більше ніж у 2022 році. Наша країна увійшла у десятку країн світу за військовими витратами, а за їх співвідношенням до ВВП – перше місце.
Україна — не єдина у світовій історії держава, що змушена переглядати податкову політику у воєнний час. Витрати на оборону — не короткострокове явище і, щоб уникнути повного виснаження бюджету, невіддільними є податкові механізми, що забезпечують безперебійне фінансування армії.
Історія податку на доходи у США демонструє еволюцію фінансування військових зусиль. Перший income tax було запроваджено для фінансування Громадянської війни. Щоб покрити витрати на Першу світову війну, максимальна ставка податку у США зросла з 7% до 77%, а у Великобританії у період з 1905 до 1919 року сукупно податки і збори підвищились у 17 разів.
Під час Другої світової війни уряди багатьох країн були змушені радикально підвищувати податки. США, що витратили понад $321 млрд, значну частину фінансування — майже 50% — отримали за рахунок податків, а ставка податку на надприбуток тоді сягала 90%. У 1942 році був введений податок на перемогу у розмірі 5% з індивідуальних доходів, що перевищували $624 з людини. Цей податок став важливим інструментом у фінансуванні армії, подібно до сучасного військового збору в Україні. Victory tax був скасований у 1944 році, зігравши важливу роль у підтриманні національної безпеки. Участь у Корейській війні 1950-53 років була профінансована США виключно коштом податків та скорочення видатків.
Сьогодні Ізраїль — один із світових лідерів військових інновацій. Проте, на межі 70-х та 80-х років військові витрати сягали 25-30% ВВП та існувала криза, що за своїм характером може нагадувати нинішню ситуацію в Україні. У відповідь на загрозу національній безпеці, спричинену Шестиденною війною у 1967 році, країна запровадила військовий збір, що складав 8,33% від доходів громадян і 2% від прибутків компаній. Ізраїль, обравши курс на посилення перерозподільчої функції оподаткування, продовжує підвищувати податки для додаткових військових витрат у зв’язку з загостреннями: війною у Газі.
Військові збори та податки в періоди збройних конфліктів були запроваджені у багатьох країнах, зокрема у Колумбії та Шрі-Ланці ставка військового податку становить 4%, у Боснії і Герцеговині, Хорватії, на Кіпрі — 3%.
Податки використовують як інструмент державного фінансування не лише у зв’язку з воєнними діями, але й через стихійні лиха. Японія у 2013 році, після Великого тохуського землетрусу, запровадила аж до 2037 року додатковий податок у розмірі 2,1% на доходи всіх громадян і підприємств, з метою відновлення майже півмільйона будинків, інфраструктури та підтримки малого бізнесу.
Так званий податок на землетрус (також відомий як спеціальний податок на зв’язок) було запроваджено у Туреччині після землетрусу в місті Ізміті у 1999 році, під час якого загинуло понад 17 000 осіб. Тоді підвищили податки на доходи, транспортні засоби, нерухомість, зв’язок та приватні угоди. У 2003 більшість із цих податків скасували, але податок на зв’язок залишився і став постійним. Крім того, цьогоріч через “складні географічні обставини” у парламенті Туреччині почати розглядати можливість запровадження податку на підтримку своєї оборонної промисловості.
Військовий збір — внесок кожного громадянина у захист своєї країни. Історія підтверджує, що податки є невіддільною частиною стратегії перемоги. Лише через мобілізацію внутрішніх ресурсів можна забезпечити стабільність економіки та обороноздатність.