Паризький саміт Нормандської четвірки 9 грудня став своєрідною кульмінацією зовнішньополітичної діяльності президента Зеленського, головною метою та змістом його дипломатичних зусиль з дня інавгурації. Було продовжено роботу з формування переконливої бази для притягнення РФ до міжнародно-правової відповідальності через рішення міжнародних судів та ухвалення Генеральною асамблеєю ООН “кримських” резолюцій. Заради справедливості слід зауважити, що ця робота базувалася на тому запасі міцності, який сформувався у попередні роки. На жаль, поточний місяць так і не приніс якісно нових зовнішньополітичних ініціатив дипломатичної команди Зеленського.
Серед ключових плюсів української дипломатії у грудні можна виділити такі:
1. Із знаком плюс відзначимо сам факт проведення саміту Нормандської четвірки у Франції. Залишивши за дужками застереження, висловлені у попередніх матеріалах, лише відзначу, що важливим позитивним моментом паризької зустрічі став перший політичний досвід високої міжнародної політики та персональне політичне знайомство президента Зеленського з президентом Путіним. Як вже писалося, результати саміту не стали кроком вперед, так само як і не стали двома кроками назад. Поки що. На жаль, Україні, наче школяру, “нарізали” низку домашніх завдань і дали жорсткі часові рамки для їх виконання. Це 13 грудня в телеінтерв’ю визнав (свідомо чи не свідомо) і глава зовнішньополітичного відомства України. Можна очікувати, що президент Зеленський скористається ейфорією від першого особистого контакту з Путіним та спробує через бліц-криг у парламенті “протягнути” потрібні рішення. Більш детально підсумки саміту були проаналізовані в окремій статті «Нормандський саміт: без ейфорії та емоцій».
2. Кінець року відкрив нову сторінку в історії зближення між Україною та Європейським Союзом, яка триває з 2014 року.
З 1 грудня розпочали свою роботу новий Президент Європейської Ради Шарль Мішель та новий склад Європейської Комісії на чолі з Президентом Урсулою фон дер Ляєн. Слід відзначити, що обидва лідери інституцій ЄС ще під час перебування на попередніх посадах у своїх країнах не давали приводів ставити під сумнів особисту підтримку України, її європейського вибору, суверенітету і територіальної цілісності. Перші кроки та заяви нового керівництва ЄС підтвердили незмінність підходів до розуміння сутності триваючого українсько-російського конфлікту.
Заслуговує на позитивну оцінку прагнення президента України продовжувати традицію активного діалогу з керівництвом інституцій ЄС з актуальних питань порядку денного. Вже протягом перших двох тижнів грудня відбулося дві телефонні бесіди з Президентом Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн і телефонна бесіда з Президентом Європейської Ради Шарлем Мішелем. Була використана нагода і розпочати предметний офіційний діалог, і перевірити готовність партнерів до оперативних контактів, що стало особливо важливим у контексті розгляду питання про продовження економічних санкцій проти Росії на засіданні Європейської Ради 12 грудня.
Як і передбачалося, лідери Європейського Союзу без особливих проблем схвалили політичне рішення про продовження ще на півроку економічних санкцій щодо Росії за агресію проти України. Зіграли свою сприятливу роль як конструктивна публічна риторика президента Зеленського, яку не могли на цьому етапі не підтримати в Євросоюзі, так і стримана позиція і неготовність до гнучкості Кремля під час паризької зустрічі, що не дало козирів «п’ятій колоні» для лобіювання послаблення санкцій проти Росії. Позитивне тло для цього створило й ухвалення у парламенті рішення про продовження ще на один рік терміну чинності закону про “особливий статус” окремих районів Донецької та Луганської областей.
Водночас, виходячи з власного досвіду, можу констатувати втрату президентом Зеленським чудової нагоди особисто представити лідерам ЄС власне бачення подальшого мирного врегулювання в рамках засідання Європейської Ради. Візит Глави держави до Брюсселя 12-13 грудня міг би стати дуже яскравим і результативним завершенням дипломатичної діяльності президента Зеленського у 2019 році. Не можна втрачати такі нагоди тримати «українське питання» у фокусі міжнародної політики! Тим більше, коли російська кампанія дезінформації та маніпуляцій триває повним ходом. Це не може замінити бліц візит радника президента А.Єрмака до Брюсселя та його закрита зустріч з послами ЄС. Тим більше, що деяка надана ним інформація викликала, м’яко кажучи, неприємний присмак у європейських партнерів.
3. Підтримую символічну, але важливу тристоронню ініціативу зовнішньополітичних відомств України, Молдови та Грузії щодо передачі спільного бачення майбутнього розвитку «Східного партнерства» ЄС у напрямку формалізації та поглиблення відносин з «асоційованою трійкою». Слід тиснути далі, використовуючи всі можливі інструменти та засоби впливу, аби перспектива започаткування нової «східноєвропейської» хвилі розширення поступово проростала в головах лідерів ЄС і центрах прийняття рішень.
4. Рішення Конгресу США щодо запровадження точкових санкцій проти компаній, які залучені до реалізації політично вмотивованого проекту «Північний потік-2», без сумніву посилило позиції української сторони у переговорах з Кремлем щодо нового багаторічного контракту на транзит природного газу з Росії до країн Європи.
Для реального запровадження обмежувальних заходів з боку США ще необхідно завершити відповідні процедури, у тому числі й дочекатися підпису Президента Трампа. Але зрушення цього питання з мертвої точки суттєво зіпсувало настрій в Москві, оскільки здатне відкласти терміни здачі в експлуатацію проекту особливої геополітичної ваги для Росії.
Важливо не згаяти момент і посилити роботу з американськими сенаторами та групами впливу для остаточного запуску санкційного режиму проти російської енергетичної зброї. Сподіваюся, що така робота буде суттєво посилена із призначенням нового Посла України в США Володимира Єльченка, який користується повагою і авторитетом в американських політичних колах.
5. Важливим результатом грудневих дипломатичних зусиль української влади на міжнародному фінансовому напрямі слід вважати попередні домовленості про нову трирічну програму співпраці між Україною та Міжнародним валютним фондом на суму 5,5 млрд доларів.
Такі домовленості були зафіксовані під час телефонної розмови президента Зеленського та нового Директора-Розпорядника МВФ Крісталіни Георгієвої 7 грудня. Водночас практичне вирішення цього питання, а саме – затвердження програми радою директорів, можливе лише після остаточного врегулювання питання націоналізації Приватбанку на користь держави Україна, «стягнення великих збитків платникам податків, які вони понесли через рішення банків», а також схвалення законодавчих рамок для запуску ринку землі сільськогосподарського призначення.
Разом з цим, навіть робочі домовленості про продовження співпраці з МВФ дають підстави для України розраховувати на виплату чергового траншу у 500 млн. євро в рамках четвертої програми макрофінансової допомоги ЄС, яка завершується цього року. Сподіваємося, що поки тривали переговори з МВФ, Уряд виконував інші умови, необхідні для отримання коштів Євросоюзу.
6. Особливо переможним став правовий фронт в міжнародних судочинних інституціях. Зокрема, Міжнародний суд ООН визнав свою юрисдикцію для подальшого розгляду позову України проти Росії, постійного члена Ради Безпеки ООН, за порушення Конвенції про боротьбу з фінансуванням міжнародного тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Простою мовою, йдеться про події на Донбасі та в Криму. Так само не спрацювала передача Україні розграбованих Росією трьох кораблів напередодні засідання Морського трибуналу в Гамбурзі. Арбітраж продовжив розгляд справи, визначивши правила роботи арбітражу, назву справи тощо. Залишається лише довести всі судові позови України проти Росії до логічного завершення, а саме до відновлення порушених прав України та притягнення агресора до міжнародно-правової відповідальності. Чи не найважливішою проблемою для успішного розгляду справи в Міжнародному морському трибуналі може стати сама Україна. Порушення ДБР кримінальної справи проти п’ятого президента за наказ щодо перебазування українських суден з Одеси до порта Маріуполь може стати “ведмежею послугою” для українській делегації, чим скористаються адвокати Кремля.
7. Хоча кримське питання так і не було достатньо підсвічене під час нормандського саміту в Парижі, своє продовження отримали попередні ініціативи у питанні консолідації політики невизнання спроби анексії Автономної Республіки Крим та Севастополя. 9 грудня, що співпало з Нормандським самітом, Генеральна Асамблея ООН схвалила посилену резолюцію «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів». Після затвердження 14 листопада свого остаточного голосування в ГА ООН очікує й резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь», що заплановано на 18 грудня. Продовжено координацію зусиль з деокупації півострова і з Європейським Союзом: 10 грудня відбувся уже сьомий раунд консультацій Україна-ЄС з правових наслідків спроби анексії Криму.
8. Цілком слушною видається ініціатива здійснити візит Президента України до Азербайджану, важливого економічного та енергетичного партнера нашої держави. Особливо розраховую на налагодження особистого контакту між президентом Зеленським та президентом Алієвим і активізацію роботи Стратегічної ради президентів.
9. Приємною несподіванкою стало проведення в Києві засідання ГУАМ на високому рівні. Добре, що відновлено прагматичну співпрацю в цьому важливому форматі, рівно як і використано зустрічі для консолідації взаємної підтримки на фоні спроб Росії посилити інтеграційні процеси під проводом Москви.
Водночас, не обійшлось у цьому місяці і без «дипломатичних голів» у наші ворота.
1. Найбільшим упущенням, а заразом і всього періоду очікування на саміт нормандської четвірки у Парижі, стала небезпечна зміна акцентів у пошуку мирного врегулювання на Донбасі – з безпеки на політику.
Наповнення заключного комюніке з його порожньою безпековою частиною та конкретними політичними вимогами до України підтвердили побоювання, що Кремлю вдасться переломити логіку переговорів п’яти років і закласти свій алгоритм врегулювання. Через недалекоглядну формалізацію Києвом формули Штайнмаєра основна увага нині переміститься з виконання Росією безпекових положень Мінських домовленостей на створення Києвом умов для проведення місцевих виборів на Донбасі. Віднині весь процес мирного врегулювання буде рухатися за рахунок українських інтересів – менше гарантій безпеки та більше політичних умов, безумовне виконання яких Києвом неминуче віддалятиме нас від перспективи повернення контролю над кордоном.
Не додає віри досягнутим домовленостям в Парижі й історія з виправленням на сайті Офісу президента комюніке. Оскільки, як виявилося, йшлося не про технічне продовження закону, а загалом про функціонування на постійній основі т.зв. особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей. А це тягне за собою масштабну законодавчу роботу. Тривоги додає й внесення до парламенту як невідкладного президентського законопроекту щодо внесення конституційних змін з питань децентралізації на виконання Мінських домовленостей. Так, як цей законопроект вносився в п’ятницю пізно ввечері, його автори, напевно, не хотіли б привертати до нього надмірної уваги, аби уникнути суспільного розголосу і резонансу.
Можна скільки завгодно наполягати на змінах до Мінських домовленостей, як цього прагне дипломатія Зеленського, але переговорна традиція не передбачає подібних кроків без умов взаємності. Замість того, щоб взяти на своє озброєння напрацювання попередніх років, які загнали Кремль у ситуацію цугцвангу, нова команда стала на тонку кригу, що загрожує обвинуваченням Києва у відході від Мінських домовленостей і непослідовності. Саме на часі було б реанімувати ідею про підготовку «дорожньої карти» на виконання рішень Берлінського саміту 2016 року. Це дозволило б уникнути розбіжностей у трактуванні окремих положень «Мінська», передусім щодо кордону, та сформувати всеохоплююче бачення процесу відновлення територіальної цілісності України.
2. Упущеною можливістю для дипломатії Зеленського та стратегічних інтересів України у цілому став грудневий (ювілейний!) саміт Північноатлантичного альянсу в Лондоні.
Відрядження для участі у заходах у рамках саміту НАТО міністра закордонних справ України відбувалося вже в авральному порядку і було схоже більше на врятування ситуації, аніж стратегічний розрахунок. Це рішення виявилося явно запізнілим і недостатнім, оскільки такого рівня представленості України не вистачало для предметних розмов на належному рівні на Лондонській зустрічі.
Звідси і відсутність у заключному документі саміту НАТО згадки про Україну, для чого були всі підстави і безліч залізних аргументів. Єдиний діючий збройний конфлікт в Європі точно заслуговував на те, щоб бути означеним лідерами Альянсу за результатами зустрічі.
Натомість, замість фіксації амбіцій України по відношенню до НАТО, отримали невтішне підтвердження наших попередніх висновків про те, що Україну та її інтереси готові і будуть захищати настільки, наскільки ми самі готові і будемо їх відстоювати. І, до речі, не лише у такому визначальному питанні як отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО, а й щодо протидії зовнішній агресії. В цілому брак чіткої артикуляції курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію в політичній риториці глави нашої держави не може не турбувати.
3. Так і не запропоновано дієвого плану на угорському напрямку, де продовжує штормити. Зокрема, почастішали провокативні висловлювання на кшталт про автономію для угорської громади Закарпаття чи телевізійний сюжет про позначення Криму російським. Своїми діями Будапешт дає чітко зрозуміти, що зміна політичної команди на Банковій і проявлені нею миролюбиві жести жодною мірою не позначилися на загальній лінії угорської політики щодо України. Така наполегливість не залишається не поміченою і на східному кордоні, де Москва вдалася до відвертої брехні, нібито Угорщина запропонувала Росії разом захистити права нацменшин в Україні.
4. Із завершенням року з’явилося підґрунтя для аналізу виконання дипломатичних обіцянок президента щодо графіку міжнародних візитів. Так, зокрема, нового українського лідера так і не побачили у Лондоні та Білому домі, а Київ так і не зустрів хлібом-сіллю президента Макрона – доброго друга Володимира Зеленського.
5. Після потужних нищівних іміджевих ударів, пов’язаних із скандалами навколо голови Комітету у закордонних справах Верховної Ради Богдана Яременка та неможливістю призначити нового очільника комітету з міжнародних справ, українська парламентська дипломатія залишається неспроможною ефективно виконувати свою функцію. Україна не може собі дозволити нехтувати цим треком в умовах триваючої російської агресії та низкою інших зовнішніх викликів перед українською державою. Це помічають і наші партнери.
6. Суттєвою “пробоїною” в дипломатичному кораблі, особливо на міжнародно-правовому напрямі, стало звільнення заступника міністра закордонних справ України Олени Зеркаль. Хоча залишаюся прихильником командної гри в дипломатії, це той винятковий випадок, коли одна особа робила “погоду” на полі судових і арбітражних позовів проти країни агресора. Маю надію, що на цю позицію буде швидко призначений досвідчений та професійний дипломат.
7. Так і не відбулася нарада керівників закордонних дипломатичних установ України в Києві за участю нового керівництва держави.
Замість цього, проробляється обмежена «кущова» нарада за участю Міністра закордонних справ в Берліні. Такі івенти часто порівнюють в дипломатичних колах з туристичною поїздкою на різдвяний ярмарок до Європи. Реальний ефект від таких заходів, крім т.зв. “тім білдінгу”, дуже низький.
«Дипломатичне військо» України потребує уваги та чіткої координації з Києва, особистого знайомства та комунікації з керівництвом держави, уряду та парламенту. Подібне ігнорування лише продовжує тенденцію до деградації української дипломатії та зниження її бойового духу.
Поради небайдужого
1. Вважаю необхідним розпочати роботу над підготовкою візиту президента України до Брюсселя у березні 2020 року в рамках наступного засідання Європейської Ради. Буде добра нагода активізувати діалог з керівництвом інституцій та держав-членів ЄС, заручитися підтримкою у контексті підготовки до наступного саміту нормандської четвірки, представити власне бачення стратегії деокупації та реінтеграції Криму (6-а річниця спроби анексії), прозвітувати про успіхи політичних та економічних реформ в державі та узгодити часові рамки і концепцію наступного 22-го саміту Україна-ЄС.
2. Важливою подією початку 2020 року на євроінтеграційному треку має стати Рада асоціації Україна-ЄС, яка так і не відбулася у 2019 році через, в першу чергу, затягування процесу затвердження нового складу Єврокомісії.
Як я вже неодноразово наголошував, необхідно використати символічність моменту, а саме факти повного оновлення урядової ланки і в Україні, і в ЄС для організації так званої “Ради асоціації+” у форматі спільного засідання Уряду України та Єврокомісії в Брюсселі.
У результаті отримали б і встановлення робочих контактів у форматі «всі з усіма», і особливу символічну вагу досягнутих домовленостей, які можна було б оформити у спільне концептуальне та змістовне бачення розвитку двосторонніх відносин до 2024 року. У такому випадку цілком можливим було б результативне просування питання про початок перегляду Угоди про асоціацію та впровадження нових механізмів інтеграції на кшталт «скринінгу».
3. Вступ на посаду нового Високого представника Євросоюзу з питань зовнішньої та безпекової політики Жозепа Борреля відкриває можливості для більшого залучення очільника європейської дипломатії до врегулювання ситуації на Донбасі. На жаль, його попередниця Федеріка Могеріні так і не знайшла в собі мужності за п’ять років на посаді відвідати лінію зіткнення та продемонструвати чітку позицію ЄС на засудження російської агресії. Відтак, важливо переконати Жозепа Борреля відвідати Донбас ближчим часом, наприклад з нагоди 5-ої річниці Мінських домовленостей у лютому 2020 року.
4. У зв’язку із домовленостями про нову трирічну програму співпраці з МВФ та завершення четвертої програми макрофінансової допомоги з боку ЄС видається доцільним порушити перед Європейською Комісією питання про розробку нової трирічної програми макрофінансової допомоги з боку ЄС на підтримку макроекономічної стабільності та впровадження євроінтеграційних реформ.
5. Уже зараз варто розпочати підготовку участі глави держави в економічному форумі в Давосі, який є чудовою платформою як для донесення актуальної інформації про результати і плани перетворень в Україні, так і для привернення уваги потенційних іноземних інвесторів до української економіки. Давос є й не менш сприятливим місцем для знайомства нового президента з фінансово-економічною елітою світу.
Особливо актуальною була б і участь президента Зеленського у щорічній Мюнхенській безпековій конференції. Його програмний виступ міг би не лише окреслити бачення відновлення територіальної цілісності України, але й місце нашої держави в системі європейської безпеки.
6. Варто домагатися від американської сторони призначення спеціальної уповноваженої особи, яка б активно долучилася до роботи на донбаському та кримському напрямах. На жаль, після відставки Курта Волкера роль США у мирному врегулюванні ситуацїї на Донбасі обнулилася.
7. За результатами парламентських виборів у Великій Британії є всі підстави очікувати на швидке завершення процесу виходу ВБ з ЄС. Такий розвиток подій ставить перед українською стороною кілька важливих завдань, зокрема щодо укладення нових правових рамок двостороннього співробітництва на заміну Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також остаточного вирішення питання про завершення укладення Угоди з ЄС про Спільний авіаційний простір.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
