Декомунізація в Україні не має завершуватися виключно на перейменуванні міст, вулиць і демонтажі пам’ятників радянським вождям – цей процес мусить охопити і законодавство.
Важливим маркером епохи комунізму в Україні залишається стаття 391 Кримінального кодексу, яка була “успадкована” з частини 1 статті 183-3 Кримінального кодексу СРСР 1960 року. Стаття 391 Карного кодексу України передбачає позбавлення волі на строк від 1 до 3 років за злісну непокору вимогам адміністрації тюрем.
Більше 80% вироків за цією статтею – це відмова від прибирання, чергування або благоустрою території в’язниці. Цього очевидно недостатньо для справжнього складу злочину. Проте з 2010 року зафіксовано приблизно 900 вироків за статтею 391.
Серед пострадянських країн злісна непокора засуджених карається позбавленням волі тільки в Україні та Білорусі. Навіть Росія – далека від еталону поваги до прав людини країна – скасувала аналог статті 391 у своєму Кримінальному кодексі. Але при цьому в Україні непокора законній вимозі поліцейського не передбачає позбавлення волі (стаття 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Стаття 391 стала інструментом адміністрації в’язниць для шантажу і здирництва коштів із сімей засуджених, а також примушення ув’язнених до рабської праці. В українських умовах ця стаття перетворилася на одну з найбільших корупційних схем у пенітенціарній системі. Кожен з усіх 35 тисяч засуджених в нашій країні постійно ризикує отримати додаткові декілька років ув’язнення за будь-яку дрібницю. А враховуючи можливість кримінального переслідування необмежену кількість разів, деякі засуджені можуть залишитися у в’язниці до кінця свого життя.
Представники Державної кримінально-виконавчої служби та лояльні до них працівники Міністерства юстиції заявляють, що скасування статті 391 позбавить тюремні адміністрації інструментів впливу на агресивних засуджених і підтримання дисципліни у в’язницях. Нібито без цієї статті в пенітенціарних установах почнуться масові безпорядки, розповсюдження злодійських традицій з ініціативи “кримінальних авторитетів”.
По-перше, діяльність цих “авторитетів” у тюрмах можлива виключно за сприяння корумпованого керівництва в’язниць. По-друге, Кримінально-виконавчий кодекс надає адміністрації пенітенціарних установ широкий інструментарій підтримки дисципліни в тюрмах, а дезорганізація роботи виправних установ карається за статтею 392 Кримінального кодексу, а не за статтею 391. По-третє, після скасування статті 391 беспорядки у в’язницях можливі хіба що за вказівкою самого тюремного начальства.
Безумовно, дисципліна ув’язнених має бути забезпечена. Відмова від прибирання приміщень або інших подібних вимог є порушенням дисципліни, що має каратися виключно дисциплінарно.
Скасування статті 391 Кримінального кодексу вимагають не лише українські правозахисні організації, а й Комітет з питань запобігання катуванням Ради Європи. Про це йдеться у пункті 46 доповіді організації від 2017 року.
Прирівнювати дисциплінарні проступки до злочинів є неприпустимим для України як європейської держави. Така практика завдає Україні непоправної репутаційної шкоди в очах цивілізованого світу та є перепоною для європейської інтеграції.
