Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021 – 2026 роки

 Проект

 Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021 – 2026 роки

1. Загальна частина  

Становлення демократичної, правової та соціальної держави тісно пов’язане з розвитком громадянського суспільства як відокремленої від держави, сім’ї та бізнесу сфери суспільної діяльності громадян, що об’єднуються для прийняття спільних рішень, а також захисту прав та інтересів, досягнення спільного блага, у тому числі у взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими політичними інститутами та бізнесом. 

Важливою ознакою сталості громадянського суспільства є функціонування організацій (інститутів) громадянського суспільства, через які громадяни та суспільні групи забезпечують самоорганізацію, представництво, реалізацію та захист інтересів і прав. До таких організацій (інститутів) належать громадські об’єднання, релігійні організації, благодійні організації, творчі спілки, професійні спілки та їх об’єднання, організації роботодавців та їх об’єднання, асоціації, органи самоорганізації населення.  

Партнерство між державою та громадянським суспільством є вагомим чинником повноцінної реалізації демократичних цінностей, закріплених у положеннях Конституції України, зокрема щодо свободи та особистої недоторканності громадян, свободи слова й думки, свободи вираження поглядів і переконань, свободи світогляду і віросповідання, свободи об’єднання, участі громадян в управлінні державними справами та ін.

Громадянське суспільство є виразником та захисником інтересів і прагнень різноманітних суспільних груп та громадян. Це багатоманіття поглядів та дій не може бути обмежено нічим, крім конституційних прав і свобод людини і громадянина. Також громадянське суспільство здатне зробити значний внесок у соціально-економічний розвиток країни – через соціальне підприємництво, збільшення кількості робочих місць і самозайнятих осіб, покращення бізнес-середовища, надання соціальних послуг, антикорупційну діяльність, реалізацію інших суспільно корисних проектів.

Враховуючи роль громадянського суспільства у різних сферах суспільного життя, створення сприятливих умов для його розвитку та налагодження взаємодії з його організаціями (інститутами) є важливим завданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Правові засади державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства закладені у Конституції України, Законі України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також законах України, що визначають правовий статус та засади діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства (“Про громадські об’єднання”, “Про благодійну діяльність та благодійні організації”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, “Про органи самоорганізації населення” та ін.). 

Окремі завдання, пов’язані з розвитком громадянського суспільства, відображені у Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженій Указом Президента України від 25 серпня 2015 р. № 501, Державній стратегії регіонального розвитку на 2021 – 2027 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 695, Концепції розвитку громадянської освіти в Україні, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 р. № 710, та низці інших підзаконних актів. 

Водночас ця Стратегія покликана визначити комплекс взаємопов’язаних стратегічних завдань формування та реалізації державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства до 2026 року. 

В основі державної політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства є повага до його автономії. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, уникаючи втручання у формування та діяльність організацій (інститутів) громадянського суспільства, мають створювати сприятливі умови для громадської активності, використовувати прозорі механізми підтримки діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства та впроваджувати інструменти громадської участі у прийнятті та реалізації владних рішень.

 Формування та реалізація державної політики у відповідній сфері має ґрунтуватися на підході «жодних рішень для громадянського суспільства без громадянського суспільства» та співпраці органів державної влади, органів місцевого самоврядування та організацій (інститутів) громадянського суспільства на всіх етапах – аналізування стану та визначення  тенденцій, виокремлення проблем, вироблення варіантів їх вирішення, розроблення проектів рішень, їх імплементації та моніторингу реалізації, оцінювання результативності.

Такий підхід забезпечено і в процесі розроблення цієї Стратегії. До її підготовки, зокрема через спеціальну громадсько-урядову платформу, були залучені близько 200 представників організацій (інститутів) громадянського суспільства, експертів. Крім того, було проведено __ засідань робочої групи та її підгруп, узгоджувальних нарад, а також 6 регіональних публічних обговорень, в яких взяли участь понад 300 учасників. 

2.Тенденції розвитку громадянського суспільства в Україні та державна політика у відповідній сфері 

За даними Держстату, протягом 2017 – 2019 років кількість організацій (інститутів) громадянського суспільства зросла майже на 14 %. Відбулося збільшення кількості юридичних осіб за організаційно-правовими формами господарювання: громадські організації – на 12894 (із 75988 станом на 1 січня 2017 року до 88882 станом на 1 січня 2020 року), громадські спілки – на 728 (з 990 до 1718 відповідно), благодійні організації – на 2275 (з 16837 до 19112 відповідно), релігійні організації – на 2275 (з 24072 до 26347 відповідно), творчі спілки (інші професійні організації) – на 25 (з 292 до 317 відповідно), професійні спілки та їх об’єднання – на 1587 (з 26899 до 28486 відповідно), органи самоорганізації населення – на 117 (з 1497 до 1614 відповідно). 

Такі організації (інститути) на сьогодні працюють у більшості суспільних сфер: у сфері захисту прав людини та громадянина, представлення інтересів різних груп громадян, надання соціальних та інших послуг, здійснення благодійної та волонтерської діяльності, реалізації освітніх і культурних проектів, проведення експертизи державної політики, моніторингу діяльності органів державної влади, здійснення антикорупційної діяльності та ін.

Водночас організації (інститути) громадянського суспільства гнучко реагують на зміну суспільних потреб внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх чинників. Зокрема, протягом останніх років значна кількість громадських, благодійних, релігійних організацій орієнтувала свою діяльність на вирішення проблемних питань військовослужбовців та громадян, які постраждали від конфлікту на сході України, а у 2020 році – на запобігання поширенню пандемії, спричиненої COVID-19, та боротьбу з її наслідками.

Організації (інститути) громадянського суспільства порівняно з іншими соціальними інституціями мають високий рівень суспільної довіри. Зокрема, за даними Інституту соціології НАН України, у 2019 році громадським організаціям та благодійним фондам довіряли 38% громадян. Однак рівень поширення громадянських практик, що потребують організаційних і колективних зусиль (насамперед, участь у діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства) залишався низьким, оскільки чим складнішими є такі практики за організаційними та колективними зусиллями, тим менше вони поширені в українському суспільстві. 

Проблемним питанням залишається і низький рівень інституційного розвитку організацій (інститутів) громадянського суспільства, відсутність стабільного залучення професійних кадрів та фінансових і матеріальних ресурсів, сталих практик партнерства з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, бізнесом.

Починаючи з 2007 року, на виконання рішень Президента України та Кабінету Міністрів України відбувається становлення окремого напряму державної політики, спрямованого на створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства. Протягом останніх років органи виконавчої влади реалізовували Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016 – 2020 роки, затверджену Указом Президента України від 26 лютого 2016 р. № 68, що дозволило, зокрема:

– скоротити строки і спростити для громадських об’єднань процедури реєстрації та отримання статусу неприбуткової організації, у тому числі запровадити електронну послугу щодо їх реєстрації;

– удосконалити процедури проведення конкурсів для державної підтримки проектів організацій (інститутів) громадянського суспільства  та розпочати роботу над впровадження електронних процедур у цій сфері;

– запровадити конкурсний механізм виділення коштів для державної підтримки громадських об’єднань ветеранів та осіб з інвалідністю;

– розробити рекомендації для органів місцевого самоврядування щодо закріплення у статутах територіальних громад інструментів громадської участі;

– частково удосконалити механізм формування та організації діяльності громадських рад при органах виконавчої влади, зокрема запровадити можливість рейтингового електронного голосування під час формування складу громадських рад;

– запровадити публічні закупівлі соціальних послуг через соціальне замовлення за результатами конкурсів, у яких можуть брати участь організації (інститути) громадянського суспільства;

– схвалити Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні;

– налагодити міжсекторальну співпрацю з метою запобігання і протидії шахрайству під час публічного збору благодійних пожертв;

– організувати навчання державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування з питань налагодження взаємодії з організаціями (інститутами) громадянського суспільства та ін.

Водночас низка проблем залишилася без належної уваги, а розпочаті позитивні зміни потребують подальшого розвитку. Це засвідчує, зокрема, міжнародний Індекс сталості розвитку організацій громадянського суспільства, що протягом 2014 – 2019 років зафіксував в Україні лише незначне покращення ситуації у сфері організаційної спроможності організацій (інститутів) громадянського суспільства в Україні, їх фінансової життєздатності, розвитку інфраструктури громадського сектору, а також відсутність суттєвих змін за напрямком залучення органами державної влади та органами місцевого самоврядування цих організацій (інститутів) до надання суспільно корисних послуг. Також на це вказує міжнародний моніторинговий звіт «Барометр ОГС: оцінка середовища для громадянського суспільства у країнах Східного партнерства» (червень 2019 – липень 2020), який зафіксував ряд проблем в сфері правового забезпечення консультацій з громадськістю, правового захисту свободи мирних зібрань, безпеки громадських активістів тощо.

Таким чином, не втрачають актуальності питання створення сприятливого і безпечного середовища для діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства та їх членів, розширення сфер співпраці цих організацій (інститутів) з державою та бізнесом, належної імплементації інструментів громадської участі у формуванні та реалізації державної політики, вирішенні питань місцевого значення, диверсифікації джерел отримання організаціями (інститутами) громадянського суспільства фінансової підтримки, розвитку благодійництва і волонтерства та ін.

Крім того, потребує змін механізм реалізації державної політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства, у тому числі в частині:

– визначення чітких стратегічних завдань і заходів, очікуваних результатів їх реалізації; 

– належного виконання заходів та моніторингу їх результатів; 

– посилення координації між органами виконавчої влади та організаціями (інститутами) громадянського суспільства в процесі реалізації державної політики у відповідній сфері на національному та регіональному рівнях;

– посилення інституційної спроможності органів виконавчої влади з питань налагодження комунікацій з громадськістю, зокрема забезпечення функціонування відповідних підрозділів;

– налагодження взаємодії органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування в процесі реалізації державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. 

     3. Міжнародні зобов’язання та стандарти у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства

В основу Стратегії покладено бачення ролі і значення громадянського суспільства та принципів його взаємодії з державою, що ґрунтується на міжнародних нормах та стандартах, закріплених, зокрема, у таких документах:

– Конвенція Міжнародної організації праці про свободу асоціації та захист права на організацію (1948 р.);

– Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.);

– Конвенція ООН проти корупції (2003 р.); 

– Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи щодо правового статусу неурядових організацій у Європі (2007 р.);

– Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (2009 р.);

– Кодекс кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень, ухвалений Конференцією міжнародних неурядових організацій Ради Європи (2009, 2019 р.);

– Резолюції Ради з прав людини Генеральної асамблеї ООН «Простір громадянського суспільства: створення та підтримка (в законодавстві та на практиці) безпечного й сприятливого середовища» (2013 р.) та «Простір громадянського суспільства» (2014 р.);

– Спільні рекомендації Венеціанської комісії та Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ з питань свободи об’єднань (2014 р.);

–  Резолюція Генеральної асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний розвитку у галузі сталого розвитку на період до 2030 року» (2015 р.);

– Рекомендації щодо сприяння більш ефективній участі об’єднань громадян у процесах прийняття державних рішень від учасників Форуму громадянського суспільства для презентації на додатковій нараді ОБСЄ з питань людського виміру (2015 р.)

– Керівні принципи щодо громадської участі у процесі прийняття політичних рішень, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи (2017 р.);

– Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо необхідності посилення захисту і сприяння простору для громадянського суспільства в Європі (2018 р.);

– Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо участі громадян у місцевому публічному житті (2018 р.) та ін.

Також Стратегія спрямована на забезпечення виконання зобов’язань, що стосуються взаємодії органів державної влади з організаціями (інститутами) громадянського суспільства, визначених в Угоді про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. 

4.   Мета Стратегії

Метою реалізації Стратегії є створення сприятливих умов для розвитку громадської ініціативи та самоорганізації, формування та діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства, налагодження взаємодії між громадянами, згаданими організаціями (інститутами) та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, у тому числі для реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних інтересів, забезпечення громадської участі у прийнятті та реалізації владних рішень. 

        5. Стратегічні напрями.      

        5.1. Забезпечення ефективних процедур участі громадськості у

формуванні та реалізації державної, регіональної політики, вирішенні питань місцевого значення

       Обґрунтування напряму

Розвиток громадянського суспільства тісно пов’язаний з можливістю громадян впливати на прийняття державних рішень, а також реалізовувати право на участь у місцевому самоврядуванні на рівні територіальних громад. 

Законодавство України закріплює широке коло форм участі громадськості у формуванні та реалізації державної і регіональної політики, вирішенні питань місцевого значення: вибори і референдуми, загальні збори (конференції) за місцем проживання, громадські слухання, місцеві ініціативи, електронні петиції, консультації з громадськістю, громадська експертиза, діяльність консультативно-дорадчих органів та органів самоорганізації населення тощо.

Проте далеко не всіма цими формами можуть результативно скористатися суб’єкти, наділені відповідними правами: громадяни України, жителі територіальних громад, організації (інститути) громадянського суспільства. Адже у законодавстві є чимало прогалин, воно частково не відповідає європейським демократичним стандартам, а часом застаріле та потребує кардинальних змін. Не всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування створили необхідні правові та організаційні умови для використання інструментів громадської участі. До того ж з’являються нові механізми громадської участі, які потребують належного врегулювання. Як результат, участь громадськості у формуванні та реалізації державної, регіональної політики, вирішенні питань місцевого значення не має системного характеру.

Розвиток громадської участі потребує активної діяльності державних та недержавних суб’єктів, спрямованої на підвищення рівня та якості залучення громадськості до ухвалення рішень з урахуванням можливостей, обмежень та потреб різних груп. Це має передбачати як належне нормативно-правове регулювання, так і заходи, спрямовані на розвиток відповідних компетенцій і навичок представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій (інститутів) громадянського суспільства.

         Стратегічні завдання

1. Унормування на законодавчому рівні загального порядку та стандартів проведення органами державної влади, органами місцевого самоврядування публічних консультацій через:

– прийняття законодавства, що визначатиме принципи та загальний порядок їх проведення на всіх етапах формування та реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також унеможливить прийняття важливих для суспільства рішень без проведення публічних консультацій;  

 – доповнення відповідними положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». 

2. Удосконалення засад діяльності громадських рад при органах виконавчої влади, зокрема шляхом перегляду процедури їх створення, посилення експертних функцій громадських рад, упровадження гарантій їх залучення до формування та реалізації державної політики та врахування рішень громадських рад, передбачення можливості створення громадських рад при територіальних підрозділах органів виконавчої влади.
3. Законодавче врегулювання порядку ініціювання і проведення референдумів, а також визначення результатів та способів реалізації ухвалених на референдумах рішень через прийняття відповідних законів, які визначатимуть, зокрема, вичерпний перелік підстав, що обмежують ініціювання та проведення референдумів, можливість проведення референдумів за народною ініціативою.
4. Визначення гарантій та порядку реалізації права громадян на мирні зібрання шляхом законодавчого закріплення вичерпного переліку підстав для обмеження цього права та повідомного принципу проведення мирних зібрань на основі європейських стандартів.
5. Посилення місцевої демократії та гарантій участі територіальних громад у здійсненні місцевого самоврядування, зокрема шляхом:

• врегулювання правового статусу жителів територіальної громади та розширення кола осіб, які можуть брати участь у здійсненні місцевого самоврядування через інструменти місцевої демократії;

– законодавчого закріплення обов’язку прийняття міськими, селищними і сільськими радами статутів (змін до статутів) територіальних громад, визначення орієнтовної структури статуту територіальної громади та мінімального переліку питань, що мають ним регулюватися;

– ухвалення законодавства, що регулюватиме порядок ініціювання та проведення загальних зборів (конференцій) жителів територіальної громади за місцем проживання та врахування їх рішень;

 – удосконалення законодавчого регулювання місцевих ініціатив; закріплення права жителів подавати місцеві ініціативи на розгляд ради або виконавчого комітету шляхом збору підписів жителів на їх підтримку; встановлення обов’язку органів місцевого самоврядування розглядати місцеві ініціативи на найближчих своїх засіданнях за участю ініціаторів та приймати за підсумками рішення;

–  удосконалення законодавчого регулювання громадських слухань, зокрема визначення переліку питань, щодо яких громадські слухання проводяться обов’язково; встановлення, що громадські слухання можуть проводитися як на території всієї громади, так і в окремих її частинах;

– законодавчого закріплення права органів місцевого самоврядування створювати консультативно-дорадчі органи, а також права організацій (інститутів) громадянського суспільства на проведення громадської експертизи діяльності виконавчих органів місцевих рад та обов’язку органів місцевого самоврядування сприяти її проведенню; 

– забезпечення доступу жителів територіальних громад до засідань колегіальних органів місцевого самоврядування та постійних комісій місцевих рад;

– удосконалення правового регулювання порядку публічного звітування депутатами та посадовими особами місцевого самоврядування, встановлення чітких строків такого звітування, оприлюднення відповідних звітів;

– посилення прозорості і публічності розроблення місцевих бюджетів, у тому числі обов’язкове затвердження бюджетного регламенту, проведення бюджетних слухань перед прийняттям місцевих бюджетів та за підсумками їх виконання, впровадження гендерно-орієнтованого бюджетування;

– удосконалення законодавчого регулювання для впровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій для забезпечення механізмів місцевої демократії;

– визначення особливостей і процедур безпосередньої участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в умовах особливого порядку місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.

6. Удосконалення правового регулювання звернень до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, зокрема шляхом:

– доповнення законодавства положеннями щодо звернень юридичних осіб;

– уточнення можливих способів подання звернень з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, удосконалення механізму електронних звернень;

– визначення загального порядку реалізації електронних петицій, що набрали необхідну кількість голосів, у тому числі передбачення їх розгляду на засіданнях органів місцевого самоврядування з наданням слова ініціатору петиції або його уповноваженому представнику;

– диференціації строків розгляду звернень та встановлення критеріїв, за якими звернення підлягає оперативному розгляду та вжиттю невідкладних заходів щодо вирішення по суті порушених в них питань;

– посилення відповідальності за неналежний розгляд звернень.

8. Удосконалення доступу до публічної інформації, зокрема в частині:

– посилення державного контролю у відповідній сфері, відповідальності належних розпорядників інформації;

– розширення переліку публічної інформації, яка підлягає оприлюдненню розпорядниками цієї інформації, у тому числі передбачення оприлюднення повних звітів контролюючих органів;

– закріплення обов’язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування мати офіційний вебсайт, уніфікація базових технічних вимог до такого вебсайту, включаючи базові функції щодо взаємодії з громадськістю, впровадження форматів оприлюднення публічної інформації, адаптованих для потреб різних груп населення, у тому числі осіб з інвалідністю;

– встановлення безоплатного надання наявних копій електронних документів у відповідь на запити на інформацію. 

9. Удосконалення механізму Всеукраїнського громадського бюджету, зокрема в частині процедур і критеріїв відбору проектів, а також проведення широкої інформаційної кампанії для його популяризації. 
10. Впровадження у діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування інструментів діалогу як підходу до вирішення чутливих питань, розв’язання соціальних конфліктів.
11. Розроблення та впровадження онлайн-платформи для взаємодії органів виконавчої влади з громадянами та інститутами (організаціями) громадянського суспільства, що забезпечуватиме, у тому числі, доступ до публічних консультацій, що проводяться органами виконавчої влади.
12. Реалізація проектів і програм, спрямованих на підвищення спроможності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також громадян та організацій (інститутів) громадянського суспільства використання інструментів громадської участі.
13. Впровадження використання інформаційно-комунікаційних технологій під час проведення громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади; запровадження моніторингу врахування результатів громадської антикорупційної експертизи проєктів нормативно-правових актів. 
14. Удосконалення механізмів і процедур участі громадськості та суб’єктів господарювання у процесі розробки і прийняття регуляторних актів. 
15. Вивчення та поширення кращих вітчизняних та зарубіжних практик громадської участі у формуванні та реалізації державної, регіональної політики, вирішенні питань місцевого значення.

           Очікувані результати

1. На національному та місцевому рівнях громадяни активно використовують інструменти громадської участі та взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що є зручними і відповідають демократичним стандартам: публічні консультації, референдуми, загальні збори (конференції) жителів за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, звернення, у тому числі електронні петиції, громадський бюджет, громадська експертиза, діяльність консультативно-дорадчих органів та інші.
2. Діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування є прозорою, забезпечується активний і пасивний доступ до публічної інформації, у тому числі за допомогою офіційних веб-сайтів цих органів.
3. Правом і можливістю брати участь у здійсненні місцевого самоврядування наділені всі жителі громад (а не лише ті, що мають зареєстроване місце проживання), включаючи іноземців та осіб без громадянства, що проживають на її території (за виключенням участі у місцевих виборах і місцевих референдумах).

5.2. Створення сприятливих умов для формування та

інституційного розвитку організацій (інститутів) громадянського суспільства 

            Обґрунтування напряму

Спільна діяльність громадян у рамках організацій (інститутів) громадянського суспільства дозволяє їм більш системно та довгостроково працювати над вирішенням суспільних проблем, легітимно захищати свої права та представляти інтереси, реалізовувати суспільно значущі проекти, використовувати додаткові інструменти громадської участі. Тому держава має сприяти формуванню і легалізації організацій (інститутів) громадянського суспільства, а також створювати сприятливі умови для їхнього інституційного розвитку.

На даний час попри високий рівень суспільної підтримки організацій (інститутів) громадянського суспільства більшість громадян не залучені до їх діяльності, що актуалізує питання популяризації переваг діяльності в рамках відповідних організацій (інститутів), а також спрощення та вдосконалення реєстраційних процедур, покращення правового середовища. Крім того, потребує уваги питання розвитку волонтерства, як однієї з ключових цінностей, на яких базується діяльність організацій (інститутів) громадянського суспільства.

Важливим питанням також є сприяння досягненню організаціями (інститутами) громадянського суспільства фінансової сталості, відсутність якої позбавляє організації (інститути) можливості інвестувати час і ресурси в ефективну реалізацію місії та власний інституційний розвиток. Фінансова сталість може бути досягнута за рахунок членських внесків та пожертв громадян, соціального підприємництва, надання платних послуг тощо, що потребує належного законодавчого поля та уніфікованого підходу з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування в його трактуванні. На даний час процедури отримання коштів організаціями (інститутами) громадянського суспільства на реалізацію проектів та заходів, спрямованих на виконання державних та місцевих програм, не передбачають електронних форм подачі заявок, є несучасними і забюрократизованими.

 Ще одним викликом є недостатній рівень розвитку інфраструктури, яка створює умови для ефективного функціонування організацій (інститутів) громадянського суспільства (ресурсні центри, навчально-методичні заклади, консультаційні та юридичні служби тощо). Зберігається розрив між спроможністю організацій (інститутів) громадянського суспільства, які працюють на національному та місцевих рівнях, ускладнений доступ останніх до комунікації, мережування, обміну ресурсами.

          Стратегічні завдання

1. Створення сприятливих умов для реалізації громадянами права на об’єднання, підвищення рівня залученості громадян до діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства та забезпечення безпеки громадської діяльності, у тому числі через:

– розвиток громадянської освіти, зокрема в закладах освіти, популяризацію переваг створення організацій (інститутів) громадянського суспільства для спільного вирішення громадянами проблемних питань, захисту прав та інтересів, реалізації суспільно корисної діяльності, а також роз’яснення реєстраційних процедур;

– скорочення строків реєстрації для організацій (інститутів) громадянського суспільства, впровадження процедур подання документів в електронній формі, розширення кола суб’єктів реєстрації; 

– визначення процедури утворення самостійних громадських об’єднань на базі осередків громадських об’єднань – юридичних осіб; 

– спрощення порядку припинення юридичних осіб;

– запровадження єдиного підходу щодо доцільності визначення кінцевого бенефіціарного власника для організацій (інститутів) громадянського суспільства;

– посилення комунікації між правоохоронними органами та правозахисними організаціями (інститутами) громадянського суспільства, зокрема, шляхом створення консультативно-дорадчих органів з метою у тому числі організації обміну інформацією та обговорення проблемних питань, пов’язаних з безпекою діяльності представників організацій (інститутів) громадянського суспільства.

2. Внесення змін до Закону України «Про органи самоорганізації населення» з метою удосконалення порядку створення та припинення органів самоорганізації населення, розширення переліку їх повноважень, визначення чіткого порядку наділення їх частиною повноважень органів місцевого самоврядування та ресурсами, необхідними для реалізації власних та делегованих повноважень, врегулювання питань розпорядження власними фінансами та майном, а також майном і фінансами, переданими місцевими радами.
3. Створення умов для фінансової підтримки організацій (інститутів) громадянського суспільства з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема

– переведення процедури проведення конкурсів програм (проектів, заходів) організацій (інститутів) громадянського суспільства в електронний формат;

– поширення конкурсних процедур на програми (проекти, заходи), розроблені, зокрема, благодійними організаціями, творчими спілками, а також програми (проекти, заходи) організацій громадянського суспільства,  спрямовані на залучення громадян до оздоровчої рухової активності та здорового способу життя;  

– запровадження сприятливих умов для реалізації програм (проектів, заходів) організацій (інститутів) громадянського суспільства, у тому числі щодо: створення можливості для багаторічної реалізації програм (проектів); запровадження уніфікованого підходу щодо встановлення граничних меж витрат, які регламентуються нормативно-правовими актами, на рівні звичайної ціни; визначення розміру коштів на адміністративні витрати, запровадження можливості здійснювати співфінансування у негрошовій формі;

– запровадження фінансової підтримки на конкурсних засадах інституційного (організаційного) розвитку організацій (інститутів) громадянського суспільства, у тому числі шляхом створення відповідного державного механізму; 

– сприяння проведенню на місцевому рівні конкурсів програм (проектів, заходів) інститутів громадянського суспільства, що спрямовані на розвиток громадянського суспільства;

 – сприяння організації навчання представників організацій (інститутів) громадянського суспільства з питань підготовки програм (проектів, заходів) для участі у конкурсах з метою отримання бюджетної підтримки, а також щодо участі у здійсненні публічних закупівель, роботи з казначейськими органами тощо;

– сприяння встановленню органами місцевого самоврядування пільг з податку на майно, що сплачується на відповідній території, з об’єктів оподаткування, що перебувають у власності громадських об’єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

– сприяння запровадженню ефективної системи проведення конкурсного відбору на надання компенсації видатків за вартість оренди комунального нерухомого майна та оплату комунальних платежів.

4. Створення сприятливих умов для підтримки організацій (інститутів) громадянського суспільства громадянами та суб’єктами господарювання, у тому числі:

–  створення податкових стимулів для фізичних осіб – підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування для підтримки організацій (інститутів) громадянського суспільства, що мають статус неприбуткових;

– збільшення ліміту допомоги організаціям (інститутам) громадянського суспільства, що мають статус неприбуткових, від платників податку на прибуток підприємств, які застосовують податкові різниці; 

–  запровадження відсоткового механізму для надання можливості громадянам спрямувати частину сплаченого податку на доходи фізичних осіб на підтримку організацій (інститутів) громадянського суспільства, що мають статус неприбуткових;

– запровадження особливостей оподаткування доходів, отриманих нерезидентом-міжнародною некомерційною організацією із джерелом їх походження з України у вигляді членських внесків.

5. Сприяння розвитку благодійної діяльності, зокрема шляхом: 

– збільшення розміру неоподатковуваної податком на доходи фізичних осіб нецільової благодійної допомоги, яка надається організаціями (інститутами) громадянського суспільства, що мають статус неприбуткових, на користь осіб, що потрапили у складні життєві обставини або близькі родичі яких потрапила у складні життєві обставини; 

– удосконалення інструменту податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб з метою забезпечення  створення сприятливих умов для підтримки фізичними особами інститутів (організацій) громадянського суспільства.

6. Сприяння розвитку волонтерської діяльності, у тому числі шляхом:

– включення до переліку не оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб коштів, отриманих як відшкодування волонтерами організацій (інститутів) громадянського суспільства, що мають статус неприбуткових, витрат пов’язаних з наданням волонтерської допомоги (проїзд, харчування, проживання, страхування тощо);

– сприяння встановленню можливості надання за згодою роботодавця додаткової відпустки для працівників у зв’язку зі здійсненням волонтерської діяльності; 

– удосконалення законодавства про волонтерську діяльність в частині залучення до відповідної діяльності дітей та молоді; 

–  здійснення заходів для формування культури волонтерської діяльності у здобувачів освіти.

7. Включення до переліку не оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб коштів, отриманих особою як відшкодування витрат на участь у заходах організацій (інститутів) громадянського суспільства.
8. Сприяння удосконаленню процедур банківського обслуговування організацій (інститутів) громадянського суспільства, що мають статус неприбуткових, зокрема, при здійсненні міжнародних розрахунків.
9. Реалізація проектів, спрямованих на розвиток інфраструктури, у тому числі цифрової, яка створює умови для ефективного функціонування організацій (інститутів) громадянського суспільства, сприяє покращенню доступу таких організацій (інститутів) до навчання, комунікації, мережування, обміну ресурсами.

           Очікувані результати

1. Громадяни активно об’єднуються для спільної діяльності, використовують спрощені процедури реєстрації організацій (інститутів) громадянського суспільства, долучаються до волонтерської діяльності.
2. Збільшилася кількість органів самоорганізації населення, які наділені делегованими повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також ресурсами, необхідними для реалізації ними власних та делегованих повноважень. 
3. Організації (інститути) громадянського суспільства мають диверсифіковані джерела доходів і фінансову сталість, зокрема, за рахунок спрощення залучення фінансової підтримки з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадян, суб’єктів господарювання, надання платних послуг.
4. Організації (інститути) громадянського суспільства активно надають благодійну допомогу, здійснюють волонтерську діяльність.
5. Організації (інститути) громадянського суспільства мають можливості та ресурси для підвищення рівня своєї організаційної спроможності. 

5.3. Стимулювання участі інститутів громадянського

суспільства в соціально-економічному розвитку України 

                        Обґрунтування напряму

Потенціал організацій (інститутів) громадянського суспільства недостатньо задіяний у соціально-економічному розвитку України. Частка таких організацій (інститутів) у ВВП України протягом 2010–2019 років сягала 0,7–0,8% порівняно з 4–8% у країнах ОЕСР і 1,5–2,4% у більшості країн Східної Європи і колишнього СРСР.

Більшість організацій (інститутів) громадянського суспільства залишається економічно пасивною. Так, у 2018 році, за даними ДПС, лише 8,5% громадських об’єднань сплачували податок на доходи фізичних осіб, що свідчить про низький рівень оплачуваної зайнятості в секторі.

Ключові чинники спроможності організацій (інститутів) громадянського суспільства України, зокрема, у сфері менеджменту, зайнятості, навчання і професійного розвитку їх персоналу, мають нестабільний та обмежений характер. Це звужує здатність організацій (інститутів) громадянського суспільства залучати додаткові ресурси і продуктивно їх використовувати.

Зазначене актуалізує необхідність підвищення ефективності державної підтримки участі організацій (інститутів) громадянського суспільства у соціально-економічному розвитку, зокрема у наданні послуг за бюджетні кошти та у розвитку соціального підприємництва.

           Стратегічні завдання

1. Створення правових, регуляторних та економічних умов для зростання частки організацій (інститутів) громадянського суспільства у публічних закупівлях.
2. Створення правових, регуляторних та економічних умов для участі організацій (інститутів) громадянського суспільства у наданні за бюджетні кошти соціальних, реабілітаційних послуг, послуг у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, довкілля, громадського порядку та інших суспільно значущих послуг, у тому числі для: 

– участі організацій (інститутів) громадянського суспільства в оцінці потреб у суспільно значущих, зокрема соціальних, послугах, оприлюднення інформації про її результати та заплановані видатки;    

– зростання частки організацій (інститутів) громадянського суспільства у наданні суспільно значущих послуг за бюджетні кошти;

– сприяння участі організацій (інститутів) громадянського суспільства у громадському контролі, моніторингу та оцінці якості надання суспільно значущих послуг за бюджетні кошти;

– включення вартості соціальних послуг, наданих та отриманих особами, включеними до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, до переліку доходів, які не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб.

3. Прозоре визначення пріоритетів і критеріїв для конкурсного відбору організацій (інститутів) громадянського суспільства як виконавців державних, регіональних і місцевих програм (в тому числі цільових) та одержувачів бюджетних коштів в рамках цих програм. 
4. Створення правових, регуляторних та економічних умов для державної підтримки участі організацій (інститутів) громадянського суспільства у державно-приватному партнерстві, у тому числі визначення пріоритетів і критеріїв такої участі.
5. Підвищення розміру ліміту на придбання товарів та послуг у інститутів (організацій) громадянського суспільства, що мають статус неприбуткових, для платників податку на прибуток підприємств, що застосовують податкові різниці та не є пов’язаними з цими інститутами (організаціями) особами. 
6. Створення правових, регуляторних та економічних умов для державної підтримки соціального підприємництва, зокрема шляхом:

– визначення пріоритетів і критеріїв державної підтримки соціального підприємництва, у тому числі пілотних та інноваційних проектів;

– забезпечення доступу організацій (інститутів) громадянського суспільства до державної підтримки розвитку малого підприємництва (зокрема, фінансової та консультаційної) та іншої передбаченої законом державної підтримки суб’єктів соціального підприємництва;

– забезпечення доступу організацій (інститутів) громадянського суспільства як суб’єктів соціального підприємництва до державної підтримки зайнятості категорій громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

7. Створення умов для підвищення обізнаності громадськості про участь організацій (інститутів) громадянського суспільства в соціально-економічному розвитку України, у тому числі через:

– підтримку соціальної реклами організацій (інститутів) громадянського суспільства відповідно до Закону;

– забезпечення публічного доступу до відомостей про надання організаціями (інститутами) громадянського суспільства суспільно значущих послуг за бюджетні кошти;

– формування статистичних даних (у тому числі сателітних рахунків у складі національних рахунків) з метою окремого обліку, моніторингу та оцінки даних про організації (інститути) громадянського суспільства, визначення основних макроекономічних показників їх діяльності та участі в соціально-економічному розвитку України.

 Очікувані результати

1. Частка організацій (інститутів) громадянського суспільства у ВВП України зростає.
2. Зростає обсяг участі організацій (інститутів) громадянського суспільства у:

– публічних закупівлях;

– наданні суспільно значущих послуг за бюджетні кошти;

– соціальному підприємництві;

– державно-приватному партнерстві;

– виконанні державних, регіональних і місцевих програм, в тому числі цільових.

3. Громадськість має доступ до інформації про організації (інститути), які надають послуги за бюджетні кошти.

5.4. Створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці 

                                 Обґрунтування напряму 

Недостатня обізнаність про роль та можливості громадянського суспільства у загальнодержавному розвиткові та обмежені форми взаємодії його організацій (інститутів) з державним сектором та бізнесом спричиняють низький ступінь міжсекторальної співпраці у різних сферах суспільного життя, особливо на регіональному та місцевому рівнях.

Це має негативний вплив на можливості професійного зростання організацій (інститутів) громадянського суспільства, перешкоджає їх сталому розвитку та виходу на національний і міжнародний рівень. Також обмежується обсяг послуг, що завдяки міжсекторальній співпраці могли б більш якісно задовольняти потреби різних суспільних груп.

Відсутність зрозумілих базових принципів та стандартів діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства ускладнює зміцнення довіри між ними та органами державного управління, суспільними групами, бізнесом. Це також стає передумовою для шахрайства, що особливо відчутно у сфері благодійності та волонтерства.

Міжсекторальна співпраця передбачає, що держава, бізнес, суспільні групи та інститути громадянського суспільства мають налагоджені комунікації та спільно взаємодіють для досягнення позитивних змін у суспільстві та створення публічного блага. Для цього важливою є рівність участі кожної зі сторін, об’єднання й координація зусиль, ресурсів, а також спільна відповідальність за отримані результати. Цінним також є провадження діяльності сторін на засадах належного врядування, етичності, відкритості, прозорості та публічності, що дозволяє вибудувати взаємну довіру, повагу та забезпечити належне врегулювання конфлікту інтересів. Вагоме значення має і дотримання інститутами (організаціями) громадянського суспільства принципу субсидіарності, що сприяє їх залученню до виконання державних, регіональних програм та вирішення питань місцевого значення.  

Розвиток міжсекторальної співпраці потребує обізнаності всіх сторін про її механізми, а також формування чіткого розуміння ролі громадянського суспільства у розбудові демократичної держави та суспільному розвитку, представленні України на міжнародній арені. Це також актуалізує питання професійного розвитку організацій (інститутів) громадянського суспільства.

       Стратегічні завдання

1. Сприяння органами державної влади підвищенню обізнаності громадян, представників бізнесу, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування  про роль організацій (інститутів) громадянського суспільства, у тому числі проведення просвітницьких заходів, розповсюдження інформаційних матеріалів та  соціальної реклами, запровадження на державному рівні “Тижня громадянського суспільства”. 
2. Налагодження органами державної влади інформування про дієві механізми міжсекторальної співпраці на всіх рівнях, можливості отримання державної підтримки інститутами (організаціями) громадянського суспільства шляхом розповсюдження відповідних інформаційних матеріалів, проведення інформаційних заходів; сприяння посиленню результативності діалогу між органами влади та інститутами громадянського суспільства.
3. Сприяння органами державної влади співпраці між українськими та міжнародними інститутами (організаціями) громадянського суспільства, в тому числі підтримка та заохочення спільних проектів, спрямованих на досягнення цілей сталого розвитку і розвиток громадянського суспільства в Україні.
4. Підвищення рівня залучення організацій (інститутів) громадянського суспільства до моніторингу імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також до розробки та впровадження зовнішньої політики, у тому числі шляхом виконання державного замовлення  на підготовку відповідних аналітичних документів.
5. Підвищення рівня залучення організацій (інститутів) громадянського суспільства до реалізації пріоритетних міжсекторальних та міжрегіональних програм із міжнародного розвитку та співробітництва, в тому числі тих, які фінансуються з коштів міжнародної технічної допомоги. 
6. Забезпечення застосування принципу субсидіарності під час визначення пріоритетних напрямів державного замовлення, створення рівних можливостей для доступу організацій (інститутів) громадянського суспільства до державного фінансування з метою збільшення обсягів та якості послуг, що надаються відповідними інститутами (організаціями). 
7. Стимулювання розвитку волонтерства та активного залучення  волонтерської допомоги, у тому числі створення  сприятливих умов для ведення волонтерської діяльності, зокрема запровадження відповідних державних і місцевих програм, активізація просвітницької роботи щодо кращих практик волонтерської діяльності.
8. Сприяння професійному розвитку та сталості організацій (інститутів) громадянського суспільства, зокрема:

– сприяння проведенню наукових досліджень, публікацій та просвітницьких заходів у сфері розвитку громадянського суспільства і міжсекторальної співпраці;

– сприяння проведенню навчання співробітників організацій (інститутів) громадянського суспільства та працівників органів державної влади, суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують проекти, спільно із такими організаціями (інститутами);

– сприяння у розробці навчальних програм з  управління організаціями (інститутами) громадянського суспільства для  здобувачів вищої освіти;

– створення умов для збільшення професійної зайнятості громадян в організаціях (інститутах) громадянського суспільства. 

9. Сприяння організаціям (інститутам) громадянського суспільства у:

– підвищенні обізнаності громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів підприємницької діяльності із принципами та критеріями роботи доброчесних організацій (інститутів) громадянського суспільства, в тому числі шляхом сприяння розповсюдженню соціальної реклами;

– впровадженні в діяльність організацій (інститутів) принципів підзвітності, прозорості, публічності та належного  врядування;

– забезпеченні прозорої діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства шляхом заохочення добровільного оприлюднення інформації про їх діяльність, зокрема статутів, звітів про діяльність, фінансових звітів тощо.

10. Підтримка міжсекторальної співпраці, спрямованої на запобігання та протидію шахрайству та іншим зловживанням у сфері благодійності, волонтерства, надання послуг та пільг, у тому числі впровадження механізмів виявлення та попередження зловживань та шахрайства.
11. Сприяння підвищенню обізнаності громадян та суб’єктів господарювання щодо можливостей підтримки організацій (інститутів) громадянського суспільства, роз’яснення відповідних механізмів. 
12. Підтримка процесів цифрової трансформації діяльності організацій (інститутів) громадянського суспільства з метою сприяння підвищенню ефективності їх діяльності,  зокрема шляхом:

– навчання та надання консультаційної підтримки організаціям (інститутам) громадянського суспільства щодо впровадження та використання у їх діяльності цифрових технологій та інструментів електронної демократії;

– посилення спроможності організацій (інститутів) громадянського суспільства навчати громадян користуватись онлайн-інструментами електронної участі та отримувати послуги онлайн;

– сприяння ініціативам в ІТ-сфері щодо міжсекторальної взаємодії організацій (інститутів) громадянського суспільства з громадянами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами підприємницької діяльності.

       Очікувані результати

6. Створені сприятливі умови для популяризації та впровадження у діяльність ОГС принципів підзвітності, прозорості, публічності та належного врядування. 
7. Громадяни, суб’єкти господарювання, державні службовці обізнані про роль і суспільно корисну діяльність організацій (інститутів) громадянського суспільства, демонструють належний рівень довіри до цих організацій (інститутів).
8. Організації (інститути) громадянського суспільства використовують механізми співпраці з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами підприємницької діяльності для реалізації суспільно корисних проектів. 

                                                    6. Фінансове забезпечення реалізації Стратегії 

Виконання завдань Стратегії передбачає фінансування витрат необхідних для досягнення поставлених цілей та здійснення необхідних заходів.

Джерелами  фінансування реалізації Стратегії є:

– державний бюджет України ‒ в межах коштів, виділених відповідним центральним органам виконавчої влади;

– місцеві бюджети ‒ в межах коштів, затверджених місцевих бюджетних програм;

– програми та проекти  міжнародної технічної та фінансової допомоги;

–   інші джерела, не заборонені законодавством України.

Органи виконавчої влади при плануванні бюджету передбачають кошти на реалізацію  заходів з виконання цієї Стратегії. 

                                                 7. Механізми реалізації Стратегії 

Реалізація Стратегії здійснюється у партнерстві органами державної влади, інститутами громадянського суспільства, міжнародними організаціями.

З метою реалізації завдань Стратегії на національному рівні Кабінет Міністрів до кінця року затверджує дворічні плани заходів з реалізації Стратегії на наступний рік, які розробляються Секретаріатом Кабінету Міністрів за участю представників громадськості. Плани заходів передбачають етапи та індикатори виконання завдань, а також залучення до їх реалізації організацій (інститутів) громадянського суспільства, міжнародних організацій. Для забезпечення безперервності реалізації Стратегії дворічні плани мають затверджуватися до кінця другого року реалізації попереднього плану. 

На регіональному рівні для реалізації завдань, визначених Стратегією, затверджуються регіональні програми сприяння розвитку громадянського суспільства. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями  раз на два роки затверджуються плани заходів з реалізації відповідних програм, розроблені за участю представників громадськості. Плани заходів передбачають залучення до виконання завдань організацій (інститутів) громадянського суспільства, міжнародних організацій. 

Органи виконавчої влади сприяють залученню до реалізації Стратегії органів місцевого самоврядування. З власної ініціативи районні та міські ради можуть затверджувати відповідно районні та міські програми сприяння розвитку громадянського суспільства.

Для організації взаємодії органів виконавчої влади з інститутами (організаціями) громадянського суспільства мають бути визначені відповідні підрозділи або відповідальні особи. Секретаріат Кабінету Міністрів надає методичну допомогу органам виконавчої влади з питань реалізації Стратегії, взаємодії з організаціями (інститутами) громадянського суспільства, сприяє поширенню кращих практик здійснення такої діяльності.

Для координації діяльності органів виконавчої влади з реалізації Стратегії при Кабінеті Міністрів утворюється Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства із залученням на паритетних засадах до її складу представників органів виконавчої влади та організацій (інститутів) громадянського суспільства.

Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями утворюються регіональні координаційні ради сприяння розвитку громадянського суспільства. 

З метою обговорення стану реалізації Стратегії, актуальних питань у відповідній сфері щорічно проводяться Національний та регіональні форуми громадянського суспільства. 

Органи виконавчої влади забезпечують інформування громадськості про реалізацію Стратегії на офіційних веб-сайтах, в соціальних мережах тощо. Інформація про стан реалізації Стратегії, роботу Координаційної ради сприяння розвитку громадянського суспільства також розміщується на Онлайн-платформі взаємодії органів виконавчої влади з громадянами та інститутами громадянського суспільства.

 8.Моніторинг, оцінка реалізації Стратегії 

Моніторинг реалізації Стратегії здійснюється із залученням організацій (інститутів) громадянського суспільства, міжнародних організацій, наукових установ, експертів на основі звітів про виконання планів заходів з реалізації Стратегії, аналітичних матеріалів, підготовлених організаціями (інститутами) громадянського суспільства з їх ініціативи, а також щорічних доповідей про стан розвитку громадянського суспільства, підготовлених Національним інститутом стратегічних досліджень.

Кабінет Міністрів готує та оприлюднює щоквартальні та річні звіти про виконання планів заходів з реалізації Стратегії. 

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська  міські державні адміністрації за участю регіональних координаційних рад готують і оприлюднюють річні звіти про виконання планів заходів з реалізації регіональних програм сприяння розвитку громадянського суспільства. Відповідні річні звіти до 1 лютого року, наступного за звітним, надаються Секретаріату Кабінету Міністрів для організації розгляду Координаційною радою сприяння розвитку громадянського суспільства.

Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства розглядає звіти про виконання планів заходів з реалізації Стратегії та планів заходів з реалізації регіональних програм сприяння розвитку громадянського суспільства та надає Кабінетові Міністрів рекомендації щодо удосконалення відповідної роботи. За результатами розгляду річного звіту про виконання плану заходів з реалізації Стратегії може ініціюватися внесення змін до Стратегії та плану заходів. Результати моніторингу виконання планів заходів з реалізації регіональних програм сприяння розвитку громадянського суспільства можуть бути підставою для коригування згаданих програм, відповідних планів заходів.

Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства спільно з Секретаріатом Кабінету Міністрів розробляє систему індикаторів для моніторингу реалізації Стратегії. 

При оцінці результатів реалізації Стратегії враховується досягнення індикаторів виконання планів заходів з реалізації Стратегії, а також показники звітів щодо оцінки дотримання Україною міжнародних зобов’язань та стандартів у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства, зокрема зазначених у розділі 3 Стратегії, а також міжнародних рейтингів та індексів, які оцінюють питання, пов’язані з розвитком громадянського суспільства, –– Індексу сталості розвитку організацій громадянського суспільства, Барометру організацій громадянського суспільства, Світового індексу благодійності, Індексу верховенства права та ін. 

Результати моніторингу Стратегії оприлюднюються на Онлайн-платформі взаємодії органів виконавчої влади з громадянами та інститутами громадянського суспільства. Обласні, Київська міська державні адміністрації оприлюднюють результати моніторингу реалізації регіональних програм сприяння розвитку громадянського суспільства та планів щодо їх виконання на своїх офіційних веб-сайтах.