Президент США Дональд Трамп прийняв рішення про значне скорочення американського військового контингенту в Німеччині, який з часів холодної війни був важливим елементом стримування блоку радянських держав.
Частина військових повернуться додому, інші, ймовірно, будуть передислоковані до інших країн Європи, зокрема Польщі.
Це, здавалося б, технічне рішення матиме вплив на різних акторів європейського континенту, в тому числі й на Україну.
Залишки холодної війни
Президент Дональд Трамп неодноразово звинувачував європейських союзників по НАТО у тому, що вони не виділяють 2% від свого ВВП на оборону, як було домовлено між державами-членами Альянсу на Уельському саміті у 2014 році.
В першу чергу під вогонь критики потрапляла Німеччина.
США неодноразово заявляли, що можуть перемістити свої військові бази з території ФРН на територію, наприклад, Польщі через небажання уряду Ангели Меркель збільшувати витрати на оборону (зокрема, у серпні минулого року про це заявляв тодішній посол США у Берліні Річард Гренелл).
У відповідь Берлін явно не поспішав виконувати свої зобов’язання перед Альянсом.
Міністр оборони Німеччини Аннегрет Крамп-Карренбауер зазначала, що такої граничної позначки витрат на оборону зможуть досягнути лише у 2031 році, в той час як державами-членами НАТО була поставлена мета вийти на цей рівень що пізніше до 2024 року.
Втім, за даними доповіді Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI) про тенденції у військових витратах основних країн-гравців у 2019 році, Німеччина стала першою країною в Європі, яка найбільше збільшила витрати на оборону (на 10% у порівнянні з попереднім роком – 49,3 мільярда доларів).
Водночас восени цього року в НАТО було узгоджено нову формулу бюджету: до 2021 року частки США та ФРН зрівняються та становитимуть близько 16% за рахунок скорочення внеску першої та збільшення другої.
То що ж стало причиною рішення США?
Виглядає так, наче причини такого рішення США могли бути швидше політичними: тривала напруга у відносинах між США та ФРН, включаючи нещодавні “тертя” через відмову Ангели Меркель запрошувати на зустріч країн “сімки” додаткових учасників, як того прагнув Дональд Трамп; розбіжності позицій щодо “Північного потоку-2” тощо.
Водночас, на думку німецьких експертів, ухвалюючи таке рішення, Дональд Трамп має на меті отримати власні політичні дивіденди, адже ще перед першими виборами на пост президента США він обіцяв, що поверне американських військових додому.
У понеділок президент США зазначив, що причина такого рішення полягає у тому, що у Німеччині недостатньо витрачають на оборону. Ця заява стала першим офіційним підтвердженням запланованого скорочення.
Це рішення буде виконане лише частково – із наявного контингенту в 34,5 тисячі військовослужбовців Німеччину покинуть лише 9,5 тисяч.
У Вашингтоні вказують на те, що рішення про виведення військ з території ФРН має об’єктивні причини, було заплановане заздалегідь і стало результатом роботи голови Об’єднаного комітету начальників штабів генерала Марка Міллі.
А головне – війська, розташовані на колишньому кордоні НАТО та Варшавського блоку, вже виконали свою функцію.
Разом із тим зменшення військової присутності США матиме і вже має суттєвий вплив на європейські країни, причому різний на держави старої та нової Європи.
Стара Європа – курс на стратегічну автономію
Перш за все, виведення американських військових з ФРН матиме негативні наслідки для двосторонніх американсько-німецьких відносин.
Наявна ситуація вже свідчить про те, що двосторонні відносини переживають, м’яко кажучи, не найкращі часи. Йдеться не лише про сам факт виведення військ, але і про відсутність належної комунікації цього факту з боку США.
Якби відносини цінувалися, такі питання обговорювались би напряму між державами. Надходження ж такої інформації зі ЗМІ б’є по рівню довіри.
Втім, справедливо було б зазначити, що рішення США про виведення військ з території ФРН може знайти гук серцях німців.
Виведення американських військ з ФРН може також надати нового поштовху ідеї “стратегічної автономії” європейців (тобто спроможності вживати самостійних військових дій, що не дублюватимуть НАТО), що реалізується, зокрема, через німецький та французький проєкти: Постійне структурне співробітництво (Permanent structural cooperation – PESCO) та “Європейська ініціатива втручання” (European intervention initiative – EI2) відповідно.
Останнім часом все більше факторів підштовхують європейців шукати альтернативні шляхи забезпечення власної безпеки поза НАТО.
Це і постійні конфлікти з США з низки питань, і занепад ключових інструментів, що забезпечували європейську безпеку з часів кінця холодної війни (вихід США та Росії із Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД), а також нещодавня заява Сполучених Штатів про вихід із Договору про відкрите небо).
Показово, що цього року, незважаючи на пандемію, ЄС вже зробив практичні кроки у цьому напрямку.
Так, наприкінці травня Європейська комісія запропонувала витратити 8 мільярдів євро зі свого наступного бюджету (2021-2027) на новий European Defence Fund (оборонний фонд Європейського Союзу), підтримуючи франко-німецький план поглиблення військової співпраці.
Такий крок потенційно може стати найбільшим стрибком у військовій співпраці ЄС з початку 2000-х років.
Можливості для Польщі та України
Чи підривають дії США трансатлантичну єдність (особливо враховуючи загрози з боку Росії та КНР)? Все залежить від того, куди будуть переведені американські військові.
Зокрема, переведення американських військ до східного флангу НАТО може, навпаки, стати ще одним сигналом про те, що Альянс готовий до оборони. Таким сигналом свого часу стало розширення військового контингенту НАТО на його східному фланзі (Польща, Румунія, країни Балтії).
Для держав “нової Європи”, в першу чергу – для Польщі, можливе введення американського контингенту на територію Польщі означатиме ще більше посилення зв’язків з Альянсом і США, яких і так вважають своїм головним стратегічним партнером саме в державах Східної Європи та Балтії.
Свідченням цього є прагнення цих країн, зокрема Польщі, зміцнювати відносини з США на усіх рівнях (наприклад, отримання Польщею безвізового режиму зі США).
Про довірливі стосунки свідчить також заява посла США у Польщі у травні цього року про те, що Польща могла б розмістити на своїй території ядерну зброю США, “якщо Німеччина хоче скоротити ядерні озброєння та послабити НАТО”. До слова, рішення про розміщення американських військ у Польщі вітав і міністр закордонних справ Литви.
Можлива передислокація військ США до Польщі може мати позитивні наслідки і для України.
Такий крок, вочевидь, сприятиме зміцненню безпеки в регіоні: розташування додаткових військ у Східній Європі може бути стримуючим сигналом для Росії та КНР.
Водночас позитивним для України може бути і подальший розвиток європейських безпекових проєктів. Теоретично ми могли б приєднатися, скажімо, до “Європейської ініціативи втручання”, у якій можуть брати участь і не члени ЄС.
До того ж важливим елементом української безпеки все ж залишається співпраця із США, які постійно надають Україні військову допомогу (днями Штати затвердили новий пакет допомоги для України у розмірі $250 млн на 2020 рік).
Разом із тим Україні варто вчитися діяти у моменти турбулентності, коли єдність між партнерами може бути під ударом. Для цього треба навчитися шукати спільні опорні точки, виробляти вміння адаптуватися до криз та постійно шукати власне місце у складній міжнародній екосистемі.
, ЦЕНТР “НОВА ЄВРОПА”