Ми багато писали про події 3–10 січня в Олексіївській виправній колонії № 25 у Харкові, про те, що Генеральна прокуратура зареєструвала декілька проваджень за заявами Харківської правозахисної групи про злочини, скоєні під час цих подій, і що полтавська філія ДБР розпочала розслідування. Опублікували ми також нашу правову оцінку цих подій.
Нагадаємо, що, за свідченнями, о 3-й годині ночі 8 січня бійці ГШР у масках у повному бойовому спорядженні витягли частину засуджених, в одних трусах, одягтися не дали, завели руки за спину та наділи кайданки або зв’язали й доправили до штабу. Їх поклали обличчям у підлогу. Окремі засуджені пробули на дворі більше години (температура повітря мінус 3 по Цельсію). У штабі засуджених примусили повзти на животі по сходах на вищі поверхи – другий, третій і четвертий, деяких при цьому жорстоко били. У них сильно обідрані лікті, коліна та живіт. В такому стані засуджених протримали з 3 години ночі до обіду. За даними джерела, били в першу чергу тих, хто скаржився працівникам ХПГ 3 січня. 22 засуджених, яких сильно побили, примусили написати пояснювальні записки – під диктовку або зі зразка – що спецназ ввели до колонії після 6-ї ранку, що вони чинили опір та перешкоджали обшуку, і тому проти них була застосована фізична сила і спецзасоби, і що вони не мають претензій.
Незважаючи на те, що за положеннями п. к) ч. 10 Керівництва з ефективного розслідування та документування тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, затверджено Верховним Комісаром Організації Об’єднаних Націй з прав людини 9 серпня 1999 року (далі – Стамбульський протокол) лікарям та адвокатам має бути наданий доступ до катованих осіб, які утримуються під вартою, а особам, які стверджують, що піддавалися катуванням, має бути дозволено мати адвоката та створені ефективні умови для їх опитування (п. 116 Стамбульського протоколу), адвокатів ХПГ багато разів не впускали до колонії для надання правової допомоги потерпілим під час проведення слідчих дій. Не пустили й лікаря. І тільки після втручання Генеральної прокуратури з 20 січня до колонії впускають по одному адвокату на день – на більше в колонії немає умов (!)
З допитів потерпілих стає зрозумілим, що адміністрація не перешкоджає засудженим розповідати про минулі злочини, але щодо подій 8 січня залякала їх настільки, що переважна більшість підтверджує версію, викладену тоді в їхніх поясненнях. Знайшлося декілька засуджених, які проігнорували залякування. Один засуджений відмовився свідчити на допиті без участі адвоката.
Мотиви адміністрації є очевидними: якщо засуджені стверджують, що все було законно і що вони не мають претензій, то кримінальне провадження мають закрити, бо немає доказів незаконних дій. Саме тому адвокатів ХПГ й не пускали до колонії, щоб вони не заважали здійсненню цього плану.
Слід зауважити, що всі разом узяті написані слово в слово пояснення не мають ніякої цінності, тому що опитування/допит жертв, які продовжують утримуватися під контролем тих, на кого вони скаржаться, суперечить принципам ефективного розслідування скарг на катування. Підкреслимо, що під час введення ГШР не працювали як стаціонарні, так і індивідуальні відеореєстратори! І це може мати єдине пояснення – умисне їх відключення під час застосування ГШР. З цього випливає, що адміністрація колонії чи територіального управління не бажала, щоб ці події були зафіксовані технічними засобами, тобто було бажання приховати обставини цих подій. Отже, у цей час мали місце порушення закону! Адже адміністрації було б, навпаки, вигідно продемонструвати відеозапис, на якому зафіксований опір засуджених бійцям ГШР.
На наш погляд, необхідно відкрити кримінальне провадження щодо втручання в роботу комп’ютерів і/або комп’ютерних систем, а також за фактом зловживання службовим становищем усіх тих посадових осіб, хто відповідно до існуючих правил мав здійснювати відеозапис – у першу чергу, черговий помічник начальника колонії, співробітники відділу нагляду і безпеки, а також самі бійці ГШР.
Також апріорі викликають сумніви результати судово-медичної експертизи потерпілих, проведеної в колонії. Про конфіденційність годі й говорити, та і за відсутності адвоката засуджені просто бояться розповісти, як саме їх били. І вже у прокуратурі кажуть, що експерти не знайшли слідів спалення паперу на сідницях в’язня П. Але сліди від опіків бачили і адвокат П., і представник парламентського Уповноваженого з прав людини, і член обласної спостережної комісії!
І виникає питання: чого варте таке розслідування? Воно ясно показало непідготовленість слідчих, які й не чули про Стамбульський протокол, до розслідування катувань. Стає очевидною необхідність створення та затвердження методики розслідування, заснованої на протоколі, щоб розслідувати катування саме за цією методикою.
Проте слід дочекатися закінчення розслідування, висновки робити зарано.
Євген Захаров, Геннадій Токарев
http://khpg.org/index.php?id=1579780443