«Детектор медіа» продовжує підбивати підсумки 2021 року в медіасфері та прогнозувати тенденції наступного, 2022 року. Ми звернулися до експертів — медійників, громадських діячів, які працюють у сфері медіа, аналітиків — із запитаннями про головні події та тренди року, що минає, а також порядок денний на майбутнє. Думки публікуємо в різних форматах — від авторських колонок до опитувань. «ДМ» уже розповів про ключові для реформ ухвалені закони, ініціативи з медіаграмотності та нагадав про гучний медіапроцес із закриття «медведчукіських» каналів. Цього разу експерти організацій громадянського суспільства розповіли, що важливого сталося в громадському секторі в 2021 році.
«ДМ» звернувся до представників і представниць правозахисної, благодійної, волонтерської організацій, аналітичного центру, коаліції громадських організацій, а також організацій, які адвокатують інструменти демократії та покращення правового поля для громадського сектору. Ми запитали:
- Яку подію можна назвати найважливішою новиною року в громадському секторі і чому?
- Чи втримав громадський сектор позиції у 2021 році після мобілізації в 2020 році?
- Назвіть найбільшу перемогу і найбільшу втрату сектору в 2021 році.
У відповідях експерт(к)и згадували участь організацій у розробці низки державних стратегій, ухвалення певних законів, а також масові події всередині сектору. Щодо втримання позицій думки розділилися: дехто відзначив посилення сектору, а дехто — втому та роз’єднаність усередині.
Максим Лациба, керівник Програми розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД)
Найважливішою новиною 2021 року для громадянського суспільства стали розробка урядом і ухвалення президентом Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021— 2026 роки. Це перший системний документ, у якому нова влада виклала свою позицію щодо підтримки розвитку громадянського суспільства. Стратегія реально є позитивним документом для українських організацій. Вона містить амбітні плани зі створення нових фінансових стимулів розвитку благодійництва і волонтерства, соціального підприємництва і інституційного розвитку громадських організацій. На виконання Стратегії уряд має схвалити план дій із чіткими дорученнями для міністерств і обласних державних адміністрацій, обласні ради мають ухвалити програми розвитку громадянського суспільства і створити координаційні ради.
2021 рік був скоріше позитивним для розвитку громадянського суспільства. Сектор зберіг свою мережу організацій і довіру суспільства. Більше того, вдалося розвинути благодійну допомогу в сфері захисту здоров’я в умовах боротьби проти коронавірусної епідемії. Організації громадянського суспільства активно включилися в процес створення безбар’єрного простору в Україні. Багато громадських пропозицій враховано в Національній стратегії створення безбар’єрного простору в Україні і багато організацій увійшли до складу Координаційної ради безбар’єрності при Кабінеті Міністрів.
Найбільшою перемогою сектору і партнерів у КМУ в 2021 році стало запровадження онлайн-конкурсів проєктів на урядовій платформі «ВзаємоДія». Це значно полегшує громадським організаціям доступ до державного фінансування своїх проєктів. Внесли зміни в порядок проведення конкурсів проєктів для ГО (Постанова КМУ №1049) і визначили, що все державне фінансування громадських організацій має йти через онлайн-конкурс проєктів. У 2021 році вже встигли пройти перші конкурси: Мінмолодьспорту провело два конкурси на суму 28,5 мільйонів гривень, Мінсоцполітики — на 91 мільйон. Встигли оголосити онлайн-конкурси Тернопільська і Дніпропетровська облдержадміністрації.
Найбільші втрати сектору пов’язані з нападами і вбивствами активістів. Під найбільшою загрозою перебувають антикорупційні, екологічні і ЛГБТ-активісти. За 2021 рік зафіксовано близько 90 нападів, одного активіста вбили. Громадські діячі досі не мають належної уваги і захисту з боку уряду і правоохоронних органів.
Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA
На системному рівні новиною року я б назвала прийняття Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. Багато громадських організацій були включені в роботу над цим документом. Сподіваємося, що це допоможе підвищити обізнаність громадян про роботу громадських і благодійних організацій, їхню участь у прийнятті рішень на національному та місцевому рівні та спростити процедури реєстрації. Іншими результатами виконання стратегії має стати посилення спроможності інститутів громадянського суспільства та розширення механізмів їх фінансової підтримки, їх участі у соціально-економічному житті країни.
Також для нас як правозахисної організації без сумніву важливим стало прийняття у цьому році оновленої Національної стратегії у сфері прав людини та плану дій до неї на 2021 — 2023 роки. Щоправда, сам план дій правозахисники критикували через невелику кількість заходів та формальні індикатори їх виконання: навіть якщо план дій буде виконаний на 100%, це не дозволить повною мірою досягнути цілей, зазначених у стратегії. Проте важливо, що держава взяла на себе зобов’язання у цій сфері і продовжить системну роботу протягом трьох років.
Як і у 2020-му році, у 2021-му активні громадяни, попри коронавірус і періодичні локдауни, виходили на мирні зібрання, самоорганізовувалися через інтернет, проводили різні кампанії, акції солідарності, мітинги протесту та активно добивалися своїх цілей.
У цьому контексті можна згадати чисельні мітинги за справедливий судовий розгляд справи активіста і блогера Сергія Стерненка, які привели до звільнення його із ув’язнення. Також протягом року відбувалися потужні акції за ратифікацію Стамбульської конвенції (в інтернеті і біля Офісу Президента), кампанія «За кошти платників податків» та інші.
Найбільшою перемогою, на мою думку, стало те, що ми змогли утримувати рамку свободи для громадянського суспільства, попри півтора десятки різних негативних законопроєктів у Верховній Раді. Об’єднавши сили, ми змогли протистояти спробам окремих депутатів прирівняти громадську діяльність до комерційного лобізму або намаганням уряду ускладнити процедури для іноземних волонтерів в Україні. Але маємо бути пильними наступного року: думаю, вороги громадянського суспільства не полишать своїх спроб протягнути через парламент якісь нові обмеження.
А щодо втрат… Для мене особисто найбільшою втратою є, коли йдуть люди, яких більше не повернеш. У році, що минає, через COVID-19 ми втратили правозахисницю Олену Лисенко із Кримської правозахисної групи. Після окупації Криму вона переїхала до Києва, де продовжувала документувати та збирати факти порушень прав людини в окупованому Криму, допомагала кримським політв’язням, їхнім рідним. Боляче втрачати таких світлих людей і шкода, що вона так і не змогла більше повернутися до Криму.
Сергій Шаповалов, аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва
Важливою подією для розвитку громадського сектору у 2021 році стало ухвалення Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. Стратегія визначає кілька ключових напрямів для покращення спроможностей громадського сектору. Йдеться і про процедури громадської участі, і інституційний розвиток ОГС, і питання співпраці з державними інститутами та бізнесом задля досягнення публічного блага тощо. Такий документ, а також участь активних ОГС у його розробці, важливі для розвитку сектору та сприяють налагодженню реального діалогу між владою та організаціями.
У подальшому важливе узгодження національної стратегії та обласних програм сприяння розвитку громадянського суспільства, адже у деяких регіонах обласні програми були ухвалені ще до затвердження національної стратегії.
Серед негативних новин можна назвати ухвалення законопроєкту №5807, згідно з яким у тому числі громадські організації зобов’язані реєструвати кінцевих бенефіціарних власників організацій. ОГС виступали з публічними заявами щодо недоліків цієї ініціативи, акцентували на шкідливості цього рішення для громадського сектору, загрози статусу неприбутковості тощо. Зрештою, терміни реєстрації подовжили, але в цілому ОГС лишаються суб’єктами, яким необхідно декларувати кінцевих бенефіціарних власників.
У 2021 році громадський сектор скоріше втримав позиції, ніж ні. З одного боку, разом з усією країною організації адаптувалися до нових реалій та методів роботи. Багато ОГС продовжують працювати у своїх сферах, адвокатувати пропозиції до державних політик. З іншого боку, епідемія загострила для ОГС питання організаційної сталості, зокрема для організацій місцевого рівня. Спроможності таких організацій часто залежать від людських та матеріальних ресурсів, які вони можуть отримувати від людей із місцевих громад. Однак можна обґрунтовано припустити, що з огляду на епідемію та зниження доходів людей, кількість таких ресурсів зменшується. Тобто навіть ті громадяни, які хочуть підтримувати ОГС, мають для цього менше грошей. Час, який вони могли на волонтерську роботу на користь ОГС, тепер іде на заробляння грошей.
Окрім того, місцеві організації, які втілюють проєкти за фінансування органів місцевого самоврядування чи місцевих державних адміністрацій, стикаються із переформатуванням бюджетів цих органів (адже додаткові гроші перерозподіляються на боротьбу проти коронавірусу). В результаті переформатувань конкурси для громадських організацій або скасовуються, або зменшується/відтерміновується фінансування проектів. Це ставить під загрозу можливість місцевих ОГС працювати.
Важко виділити якусь одну перемогу. Кожен законопроект, який вдається адвокатувати колегам з Центру політико-правових реформ (до речі, колеги з ЦППР до 25-річчя зробили чудову серію роликів про досягнення Центру) — це перемога. Колеги з Центру економічної стратегії підготували проєкт Стратегії економічного розвитку Донецької та Луганської області до 2030 року, який потім ухвалили — це теж перемога.
Колеги з Фонду «Повернись живим» змогли вибудувати довіру у відносинах із суспільством та системно допомагають армії, а їхня сторінка на фейсбуку перетнула показник у три мільйони читачів — це теж перемога, тому що це працює для обороноздатності країни. Кожне життя дитини, яке врятував Фонд «Таблеточки» — теж перемога. Можна згадати десятки організацій, зайшовши на сайти яких ви знайдете історії успіху.
Тому, напевно, головна перемога сектору — це те, що попри всі проблеми у 2020 — 2021 роках, подібних маленьких перемог можна згадувати десятки та сотні.
Серед втрат сектору, на мою думку, можна згадати історії неуспіху. У відповідь на петицію про звільнення Олега Татарова громадянське суспільство отримало вельми специфічну відповідь. Колеги з Центру протидії корупції працювали над обранням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, висвітлюючи цей процес, аби влада його не зірвала. Але саме це і сталося. Це не «неуспіх», а приклад того, як влада, коли хоче, ігнорує громадянське суспільство. Подібні випадки зменшують віру громадян у свою власну здатність та здатність ОГС впливати на стан справ у країні. А це — прямий шлях до суспільно-політичної пасивності.
Олександра Матвійчук, голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод»
Новина року — це подія, значення якої громадський сектор належно не оцінив. Мова про рішення РНБО щодо санкцій проти так званих «українських контрабандистів». Цим рішенням Президент України всупереч Конституції привласнив собі повноваження судової влади та посилив тренд на керування державою у ручному режимі.
Чи втримав громадський сектор позиції у 2021 році після мобілізації у 2020 році — покаже соціологія, яку я сама із нетерпінням чекаю. Ефективність роботи громадянського сектору вимірюється стратегічними змінами, і вони, як правило, вимагають «віддаленого горизонту». А от наскільки громадський сектор впорався із завданням залучити звичайних людей до громадської роботи, ми можемо побачити у щорічному звіті Фонду «Демократичних ініціатив», порівнявши показники громадської активності за минулий та цей рік.
Найбільша перемога сектору — це запуск Кримської платформи. Щоправда, роль авангарду якраз відігравали державні інституції, а точніше, люди та команди із громадського сектору, які туди зайшли. Кримська платформа має запрацювати як механізм координації ключових стейкхолдерів, і реакція на затримання Нарімана Джеляла показує, що, на жаль, цього ще не сталося. Тож відповідальність громадського сектору в тому, щоб долучитися та підтримати цю трансформацію.
А от найбільша втрата — це відсутність уваги громадського сектору до законопроєкту про Службу безпеки України, який відразу після ухвалення надасть право працівникам СБУ заходити в офіси до журналістів, антикорупційних активістів, правозахисників, бізнесу — власне, будь-кого у цій країні — та без рішення суду вимагати доступу до будь-якої інформації, так само як відкриває можливості доступу до телефонів та комп’ютерів цікавих для спецслужби людей.
Володимир Шейгус, виконавчий директор Ініціативного центру сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання»
2021 рік багатий на події, важливі як загалом для громадянського суспільства, так і для певних спільнот усередині сектору. Вважаю, про них треба говорити окремо. Найважливішою подією для сектору загалом залишається Форум розвитку громадянського суспільства, який відбувся 30 листопада 2021 року в Києві. В умовах карантину він зібрав понад 1200 учасників з усієї України (плюс онлайн-глядачів). Форум дав можливість, перш за все, побачити один одного. Це цінно, бо люди прагнуть спілкуватися фізично. У форматі офлайн за десять хвилин дізнаєшся більше, ніж за години через екрани та камери.
До нас завітали представники органів державної влади, бізнес-спільноти, місцевого самоврядування, донори. На форумі вони бачать організації як потенційних партнерів, на запрошення яких відгукуються, наприклад, посли, донори, потужні експерти або носії думок.
До нас поступово приєднуються культурні діячі, «зірки», медійні люди. Цього року це, зокрема, акторка Ірма Вітовська, ведуча Маша Єфросініна, шоумен і політик Сергій Притула, історик Ярослав Грицак, журналістка Яніна Соколова. Загалом на форумі виступили 180 спікерів, і разом ми сформулювали тренди громадянського суспільства на майбутній рік. Це вже дійсно об’єднання широкого кола громадян і професіоналів зі спільними цінностями.
Цього року ще кілька подій були знаковими. Одна з них — оновлення Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства. Це дороговказ центральним органам виконавчої влади, що потрібно змінити та посилити на рівні держави, зокрема в законодавстві. По-перше, ухвалення документу підкреслює, що держава думає, як покращити умови для громадських організацій. Це говорить про визнання важливості громадянського суспільства для України. По-друге, стратегія сприяє співпраці з владою: вона дозволяє закладати спільні дії в План втілення стратегії, який зараз розробляється. По-третє, стратегія — це візитівка, з якою можна йти адвокатувати свої ідеї до влади місцевого чи центрального рівня. Тим паче, у регіонах напрацьовуються місцеві програми сприяння розвитку громадянського суспільства і досі діють координаційні ради (хоча на центральному рівні таку ліквідували та не планують відновлювати).
Ще одне надбання цього року — Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року. Ця стратегія має зелене світло від влади, добре просувається, тож треба користуватися її можливостями. Як на мене, вона не менш важлива, ніж національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства.
Організації громадянського суспільства стали більш помітними гравцями на ринку. Коли ми подивимося оновлені дані щодо довіри суспільства до секторів, то, думаю, показники будуть значно вищими. Перемога в тому, що довіра до нас розростається і ми маємо більше впливу, ніж раніше. Це результати роботи в напрямі організаційної спроможності, професійності і сталості організацій. Президенти і політики змінюються, а ми залишаємося. В умовах політичних криз державні інституції слабшають, а ми, навпаки, йдемо вперед.
Яка найбільша втрата для громадянського суспільства? Думаю, це втрачені можливості. Слід більше взаємодіяти з різними секторами — бізнесом, медійними людьми, органами влади, донорською спільнотою. Наразі організаціям не вистачає стратегічності в комунікаціях і вмінь масштабувати свою роботу.
Ольга Лимар, виконавча директорка громадської спілки «Коаліція Реанімаційний пакет реформ»
Найважливіша подія року в секторі — затверджена Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства, пропозиції до якої надавали і самі ОГС. Вона окреслює кроки та підходи держави до налагодження партнерських відносин з громадським сектором.
Якщо враховувати політичний контекст, мобілізація організацій громадянського суспільства, спрямована на продовження впровадження реформ, утрималась: з більшості ключових питань експертне коло змогло виробити єдину позицію та донести її до влади. Окрім того, 2021 рік ще більше згуртував благодійні організації та волонтерів, які допомагали боротись із пандемією, коли ресурсів держави було недостатньо — постачати до лікарень найнеобхідніше обладнання та ліки.
Найбільша перемога — сприяння зрушенню в судовій реформі. Зрештою Рада суддів обрала кандидатів до Етичної комісії при Вищій раді правосуддя за своєю квотою, що дозволило розблокувати судову реформу. Коаліція РПР разом із іншими громадськими організаціями та аналітичними центрами системно адвокатує імплементацію судової реформи. Це не дасть швидких результатів, однак у довгостроковій перспективі проведення судової реформи особливо вплине на інші сфери, розбудову держави, залучення інвестицій та довіру міжнародних партнерів.
Найбільша втрата. Громадянське суспільство — це не лише організації, це насамперед люди. У 2021 році тривала епідемія; лише цього року втратили більше 80 тисяч громадян. При цьому рівень вакцинації в Україні — один з найнижчих в Європі, повну вакцинацію пройшли лише 30% людей. Україна продовжує втрачати воїнів на фронті, агресія Росії проти України має стати одним з основних факторів, які громадянське суспільство має враховувати у своїй роботі у майбутньому.
Олеся Холопік, директорка Центру демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ)
Для ефективної роботи організацій громадянського суспільства важливо, аби вони працювали у сприятливому середовищі, в тому числі законодавчому. У вересні в Києві ми з партнерами провели Форум правових реформ для громадянського суспільства, що став майданчиком для всеукраїнського діалогу про прогрес покращення правового поля для роботи третього сектору. У події взяли участь понад 100 учасників з усієї України — лідери громадських і благодійних організацій, державні службовці, відповідальні за сприяння розвитку громадянського суспільства, представники бізнесу та міжнародних організацій.
Громадський сектор втримав позиції і навіть наростив темпи роботи. Ми впровадили комбінований режим роботи. Це стосувалося і зустрічей, і роботи в офісі, і організації та проведення подій. Наприклад, деякі події почали проводити у змішаних форматах — офлайн для обмеженої кількості присутніх і онлайн, аби дати змогу якомога більшій кількості людей взяти участь, при цьому дотримуючись карантинних обмежень. Онлайн-формат дозволив залучити велику кількість представників громадянського суспільства із різних куточків України до створення низки державних стратегій.
Вважаю, що найбільша перемога року — створення державою спільно з організаціями громадянського суспільства низки важливих стратегій. Це:
- Національна стратегія у сфері з прав людини та план до неї;
- Стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб на період до 2024 року;
- Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні та план до неї;
- Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні.
Втрати або невдачі сприймаю лише як ті сфери, над якими ще варто попрацювати в майбутньому.
Ірина Гуцал, директорка благодійної платформи dobro.ua
Найважливіша новина — ухвалення Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021 — 2026 роки, у розробці якої брали участь представники влади і громадянського суспільства.
Громадський сектор втримав позиції, але відчувається втома та виснаженість. Криза показала, що для ОГС головними якостями стає висока інституціональна спроможність, гнучкість, мобільність та здатність адаптуватися до постійних змін. Також виграють ті організації, які вкладаються в навчання та розвиток своїх працівників. Аби бути стійкими, організаціям потрібно працювати над формуванням спільнот прихильників та вибудовувати прозорі та підзвітні комунікації.
Найбільшою перемогою вважаю продовження розвитку культури відповідальної благодійності та збільшення кількості системних проєктів, які втілюють у колаборації та партнерстві, в тому числі з соціально відповідальним бізнесом. З’являються та набирають обертів нові інструменти залучення благодійної допомоги, наприклад, благодійний кешбек від monobank, підписка на регулярну допомогу від «Київстару» та Vodafone тощо. Говорити про благодійність публічно стає нормою, і все більше людей закликає своїх друзів долучатися до благодійних та соціальних ініціатив.
Найбільшою втратою у 2021 році вважаю зменшення рівня довіри людей до благодійного сектору в цілому через чергу гучних скандалів навколо непрозорих та непідзвітних адресних зборів благодійної допомоги на особисті картки людей для допомоги дітям зі СМА. (Спінальна м’язова атрофія. Здебільшого гроші збирали на оплату лікування не зареєстрованим в Україні препаратом Золгенсма, один укол якого коштує понад два мільйони доларів — ДМ.).
Анна Бондаренко, засновниця Української волонтерської служби
Цього року ухвалений закон «Про основні засади молодіжної політики». Протягом останніх років у молодіжній сфері саме на цей документ був чи не найбільший суспільний запит. Головна мета закону — утвердити те, що жодне рішення для молоді не можна приймати без участі молоді, а також створити можливості для фінансування організацій, які працюють з молоддю.
Мобілізація в 2020 році допомогла залучити до громадського сектору нову хвилю людей по всій Україні. Чи вдалось нам втримати цих людей та включити їх у громадську роботу? Я би не була оптимістичною щодо цього. Ми маємо багато успішних прикладів того, як організації та фонди стали сильнішими за останній рік, проте чи став сильнішим сектор? Навряд.
Перемога — це, однозначно, спільна позиція різних гравців громадянського суспільства щодо необхідності подати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника. У ситуації, коли багато організацій почувались безпорадними та не мали достатньої інформації про те, як подати необхідні документи, саме спільна позиція, постійна комунікація та підтримка один одного допомогли розв’язати цю проблему.
Найбільша втрата — це те, що всередині сектору напрацювання спільної позиції та домовленостей досі залишається чи не найбільшим викликом. Поодинокі випадки консолідації дають надію, проте їх замало, і саме тому громадський сектор є вразливим та не завжди може впливати на поточну ситуацію в країні.