Яку оцінку можна поставити українській зовнішній політиці останнього року?
Рада зовнішньої політики “Українська призма” за підтримки Представництва Фонду ім. Фрідриха Еберта в Україні вже вп’яте презентує щорічні Оцінки зовнішньої політики України.Цього року ми отримали не лише оцінку за 2019 рік, а й короткий огляд п’яти останніх років за 50 напрямами (географічними та тематичними).
Експерти аналізували діяльність обох президентів та складів парламенту, що ускладнювало оцінювання. Але ми вважаємо, що піврічний термін нового президента достатній для того, щоб аналізувати обидві владні команди на рівних.
Загальний результат – у 2019 році українська зовнішня політика отримала трійку з плюсом.
Для порівняння, оцінка за 2018 рік дещо вища – четвірка з мінусом.
Самоізоляція України
Для повторення результату попереднього року не вистачило лише декількох десятих бала, здебільшого через зниження політичного інтересу основних гравців, задіяних у формуванні та реалізації зовнішньої політики України.
Як показав аналіз, ані політичні партії, ані кандидати в президенти майже не цікавились питаннями зовнішньої політики.
У найкращому випадку, політичний інтерес зводився до трьох основних питань – відносини з сусідами (через існуючі проблеми з Угорщиною та Польщею), питання європейської інтеграції та протидії російській агресії.
Причому останні два пункти здебільшого проходили під прапором внутрішніх реформ або компромісів, а не консолідації зусиль міжнародного співтовариства щодо протидії російській агресії.
З одного боку зрозуміло, що під час виборів зовнішня політика не стає пріоритетом.
Але ситуація мало змінилася і після виборів.
Серед політичних партій здебільшого лише “Європейська солідарність” постійно наголошувала на питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції, до них приєднувався і “Голос”. Влітку ми вже детально аналізували передвиборчі програми політичних партій щодо зовнішньополітичного фокуса.
Не було щорічного послання президента Верховній раді, яке давало б уявлення про пріоритети новообраного глави держави. Новообраний склад Ради також оминав питання зовнішньої політики, окрім питання можливого бойкоту ПАРЄ унаслідок повернення російської делегації.
Дуже затягнувся процес створення парламентських груп дружби. Більшість з’явилися тільки у листопаді-грудні, включаючи такі важливі країни, як Німеччина, Туреччина, Нідерланди та Велика Британія. А деякі важливі країни, такі як Румунія чи Індія, взагалі отримали затверджений склад лише у березні нинішнього року.
Загалом за 2019 рік найбільший політичний інтерес був проявлений до Канади, Польщі, США, Франції, держав Балтії, ЄС, напряму економічної дипломатії та співпраці з Радою Європи.
На загальну оцінку також негативно вплинув і показник міжінституційної співпраці – переважно через зміну команд та затягнений процес призначення нового складу уряду.
В першу чергу варто згадати неприємну ситуацію із недопуском профільного віцепрем’єра на засідання Саміту Україна – ЄС у Києві у липні, через те, що Іванна Климпуш-Цинцадзе була представницею попереднього президента.
Потім ризик з можливим “скороченням” такої важливої посади як віцепрем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Також неодноразовими були розходження позиції МЗС та ОПУ щодо американського напряму та Мінського процесу.
Загалом за результатами дослідження експерти визначили, що найбільш скоординовано зовнішня політика України реалізовувалась за такими напрямами, як Білорусь, Велика Британія, Ізраїль, Німеччина, економічна співпраця з ЄС, публічна дипломатія, діяльність у рамках ОБСЄ та Ради Європи.
Документи року
Головною подією щодо Стратегічного бачення зовнішньої політики України у 2019 році стало прийняття у лютому, ще попереднім парламентським скликанням, змін до Конституції України – “щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору”.
І хоча експерти досі дискутують, чи необхідно було це закріплювати на рівні конституції, але рівень голосування за цей законопроєкт у ВРУ визначає важливість цього документа.
Серед подій, що відбулися після зміни влади, варто відзначити підписання нових важливих документів під час балтійського турне Володимира Зеленського, включаючи Декларацію про розвиток стратегічного партнерства на період 2020-2024 рр. між Україною і Литвою.
Що стосується уряду, дороговказом в його діяльності мала стати програма діяльності уряду Олексія Гончарука.
Однак за фактом у ній було відсутнє завдання щодо консолідації міжнародної підтримки протидії російській агресії, розвиток політичних відносин чи стратегічного партнерства. Фактично завдання МЗС були зведені до консульських функцій – “Українці задоволені тим, як держава захищає їх за кордоном”, “Українці вільно подорожують світом без віз” та “Український бізнес, культура та спорт отримують гідну підтримку за кордоном”.
При цьому програма попереднього уряду була побудована за принципом кількісного вимірювання ефективності. А більшість зовнішньополітичних завдань не піддаються такому вимірюванню (як можна сказати, наприклад, що відносини з Польщею покращились на 35%?).
Що стосується указу президента України №837/2019 “Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави”, підписаного у листопаді, то залишається питання, чи можна його вважати документом, який формує стратегічне бачення, чи лише політичний інтерес. Цей указ певним чином врятував ситуацію відсутності будь-якої артикульованої зовнішньополітичної позиції нової команди. Але його короткотерміновість не дає можливості говорити про формування цілісного бачення.
Фактично було окреслено дев’ять пріоритетних завдань, які мають бути реалізовані урядом у зовнішньополітичній сфері до кінця 2020 року:
– посилення міжнародної підтримки України у відновленні територіальної цілісності та суверенітету;
– знаходження підтримки міжнародних партнерів у реалізації курсу на набуття членства в ЄС та НАТО;
– розвиток партнерських відносин з державами-членами Групи семи та Групи двадцяти;
– розвиток партнерських відносин із сусідніми державами;
– економічна дипломатія;
– сприяння формуванню позитивного іміджу України у світі;
– посилення захисту громадян України та українських юридичних осіб за кордоном;
– співпраця із закордонними українцями,
– посилення можливостей дипломатичної служби, її ефективності та результативності.
Концепція зовнішньої політики України, про яку говорять вже багато років, поки що так і залишається на рівні задумів.
Досягнення та провали
Що стосується діяльності протягом року, то Україна втратила у динаміці з Румунією та Грузією, не змогла адекватно відреагувати на внутрішньополітичну кризу в Молдові, все більше зникає як значний гравець у питаннях міжнародної безпеки та ядерного нерозповсюдження.
Найбільший регрес у 2019 році був у сфері парламентської дипломатії.
Якщо в минулі роки депутати активно брали участь у різноманітних міжнародних заходах, зустрічалися із закордонними колегами, просували інтереси на міжпарламентському рівні, то у 2019 році фактично обмежились діяльністю у рамках ПАРЄ та ПА ОБСЄ.
Загалом найактивнішими були контакти на європейському та євроатлантичному напрямках. Завдяки візитам на найвищому рівні просувалась діяльність щодо Туреччини, Японії, Канади, країн Балтії та Північної Європи. Франція, Німеччина та США постійно залишались на порядку денному, хоча відносини з ними звелися фактично до діалогу щодо Донбасу, Російської Федерації та майбутньої зустрічі “нормандської четвірки”.
П’ятірку за діяльність у 2019 році отримали публічна дипломатія, ООН, Північна Європа, країни Балтії, Чехія, Польща, Білорусь, Японія, Німеччина та Канада, співпраця з ЄС.
Найгірші оцінки отримали румунський, угорський, іранський, африканський, центральноазійській, вишеградський напрями, а також питання нерозповсюдження ядерної зброї та міжнародної безпеки.
За результатами 2019 року топ-5 країн українського експорту стали Китай (7,2% від загального обсягу експорту), Польща (6,6%), РФ (6,5%), Туреччина (5,2%) та Німеччина (4,8%).
Загалом сумарно за п’ятьма індикаторами, за якими оцінювали кожен напрям зовнішньої політики України (політичний інтерес, міжінституційне співробітництво, стратегічне бачення, діяльність та результати), у 2019 році тільки два отримали п’ятірку – співпраця з ЄС та країнами Балтії.
Натомість на “двійку” оцінена робота у питаннях міжнародної безпеки, ядерного нерозповсюдження, співпраці з країнами Центральної Азії та Іраном.
Порівняно з минулим роком погіршились оцінки у відносинах з Канадою, США, Францією, Китаєм, Молдовою, Румунією, Туреччиною, НАТО, ООН, Азійсько-Тихоокеанським, близькосхідним регіонами, Балканами і в питаннях міжнародної безпеки.
Незначне покращення продемонстрували лише питання співпраці із закордонним українством, країнами Балтії, Ізраїлем, економічна дипломатія та Східне партнерство.
Під час презентації дослідження міністр закордонних справ Дмитро Кулеба зазначив, що сприймає оцінки та рекомендації, запропоновані експертами, як свого роду дороговказ. І сподівається, що наступного року, окрім традиційних європейського та американського напряму, буде можливість більш позитивно і предметно оцінити азійський вектор зовнішньої політики, якому планується надати пріоритет.
Автор: Ганна Шелест,
кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica,
член правління Ради зовнішньої політики “Українська призма”
Більше про оцінки експертів читайте у дослідженні
https://www.eurointegration.com.ua/articles/2020/04/27/7109156/