ТРЕТЯ ВЛАДА. ЯК БАНКОВА НАМАГАЄТЬСЯ ПІДІРВАТИ ВЕЛИКУ ПАЛАТУ ВЕРХОВНОГО СУДУ

У 2019 році після зміни політичної влади одним із головних каменів спотикання президента Зеленського та команди «Слуги народу» на шляху до повної консолідації влади став Верховний суд, який вони намагалися «реформувати» ще восени 2019-го. Однак, отримавши тоді по руках від міжнародних партнерів і Конституційного суду України, будівельники «вертикалі влади» на певний час вимушено зупинили ці спроби.

Цього року «пас» владній команді віддав сам Верховний суд після того, як його 44-річний голова Всеволод Князєв потрапив у світові новини під час затримання на хабарі в 2,7 млн дол.

Та реформа ліквідувала касаційні «вищі спеціалізовані суди», які створили Янукович—Портнов для послаблення Верховного суду за методом «поділяй і володарюй», а також повністю перезавантажила сам Верховний суд. Суд отримав нових суддів, обраних на конкурсі, та нову структуру: чотири касаційні суди (адміністративний, господарський, кримінальний і цивільний) і Велику палату — орган для вирішення найбільш складних юридичних питань.

Саме про Велику палату і непересічні події, що відбуваються навколо неї після хабаря Князєву, і піде мова. Адже під шумок історії Князєва Банкова та «слуги» вирішили підім’яти Верховний суд і взяти реванш за 2019 рік.

Що таке ВП ВС? 

Велика палата Верховного суду (ВП ВС) — явище для України нове (адже функціонує лише шість років), однак у світі багато верховних судів мають у своєму складі подібні великі палати. Функціонують вони в Європейському суді з прав людини (17 суддів) і Суді справедливості Європейського Союзу (15 суддів).

У Великій палаті українського Верховного суду працює 21 суддя — по п’ять суддів від кожного касаційного суду та голова ВС за посадою. Суддів обирають збори суддів відповідного касаційного суду строком на три роки. Збори не мають права відкликати суддів. Кожен із суддів може працювати у ВП не більш як два строки поспіль.

Така формула забезпечує максимальну незалежність Палати та мінімізує (хоча і не нівелює) зовнішній вплив на неї, а також сприяє збереженню «історичної пам’яті», що має значення для стабільності та єдності практики ВП ВС.

Її функціонал полягає в забезпеченні єдності судової практики між різними судовими юрисдикціями (що впливає на зрозумілість і прогнозованість судових рішень у цілому по системі), розв’язанні так званих юрисдикційних спорів (щоб справа слухалася в конкретній юрисдикції, а не в усіх одночасно), вирішенні виключних правових проблем (це коли законодавство має колізії або ж із певних питань узагалі відсутнє) та перегляді рішень за виключними обставинами (коли ЄСПЛ констатує порушення Україною положень Європейської конвенції про захист прав людини).

Не менш важливою функцією Палати є апеляційний розгляд справ за участі президента, парламенту, Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Фактично Велика палата — це той орган, який констатує порушення Конституції та законів України з боку президента і Верховної Ради, а відтак, її рішення здатні змінити ландшафт української влади, зокрема, суттєво вплинути на результати виборів.

«Політичні» справи, розглянуті ВП ВС

Цієї осені ВП ВС серед іншого ухвалила низку рішень проти президента та Верховної Ради.

Рішення проти президента — скасування указів глави держави про відсторонення та про «звільнення» колишніх суддів КСУ Тупицького і Касмініна, якими президент по суті скасував призначення цих суддів (це десь так само, як відмінити чиєсь народження). При цьому справа Тупицького затрималася у Великій палаті на понад два роки, що, звісно, є свідомим і надмірним.

Далі, через кілька тижнів, Велика палата розглянула позови проти Верховної Ради, подані нардепами Галиною Третьяковою та Лео Геросом на рішення парламенту позбавити їх права брати участь у засіданнях Ради. Парламент просив закрити справи та визнати, що рішення про позбавлення депутатів права брати участь у засіданнях ВРУ не підлягають оскарженню в судовому порядку. Тобто фактично закріпити в парламенті «кріпацтво»: не слухаєшся — не голосуєш — не скаржишся. ВП сказала чітке «ні» цій «новелі» від «Слуги народу».

Наші джерела у Великій палаті на засадах анонімності розповіли, що позиція парламенту магічним чином співпала з позицією нового голови Верховного суду Станіслава Кравченка, який за дивним збігом ці справи відвідував, хоча зазвичай його не буває на засіданнях ВП ВС.

Тож поширити свої ідеї серед суддів ВП офісу президента та «слугам народу» не вдалося, але підчистити «гнилі» справи за участі президента та парламенту, які кілька років розглядалися Верховним судом, вдалося цілком. І якщо назовні ці справи пройшли без широкого резонансу, що і було завданням Банкової, всередині Великої палати дуже помітно, хто і як обстоював неправові наративи.

Із зовнішнім впливом усе цілком зрозуміло: в тій чи іншій формі впливати на суди намагається кожна політична влада. А от вплив на суддів зсередини потребує окремої уваги.

У травні 2023 року Україну (та й світ) сколихнула історія про рекордний хабар у 2,7 млн дол., на якому «погорів» попередній голова Верховного суду Всеволод Князєв. Разом із Князєвим затримали й адвоката-посередника Олега Горецького, який був так званим бек-офісом ексголови ВС.

За версією слідства, хабар призначався за ухвалення Верховним судом рішення на користь Костянтина Жеваго у спорі щодо 40,19% акцій Полтавського гірничо-збагачувального комбінату.

Верховний суд відреагував швидко: зняв Князєва з посади голови ВС і назвав 15 травня  «чорним днем в історії суду». Також судді ВС зазначили: «Мусимо бути гідними та витримати цей удар».

А витримувати було що, адже під час обшуків «мічені» купюри знайшли не тільки у Князєва, а ще у трьох суддів Великої палати — криміналістів Григор‘євої та Єленіної й адміністративіста (та друга Князєва) Желєзного.

Реакції президента та парламенту

Реакція президента Зеленського та рішення Ради національної безпеки та оборони передбачали перевірку суддів Верховного суду, запровадження поліграфу та посилення кримінальної відповідальності за корупцію в судовій системі. Також з’явилися законопроєкти від різних груп нардепів щодо реформування ВП.

Пів року по тому мусимо констатувати, що жодної підозри іншим суддям Великої палати не пред’явлено; ідея Зеленського щодо поліграфа отримала вето Венеційської комісії; законопроєкт щодо посилення відповідальності за корупцію «конфліктує» з іншими статтями Кримінального кодексу України; а адвоката Горецького замість суворого покарання випустили за угодою зі слідством, вилучивши при цьому текст угоди із загального доступу. Тож ніхто, крім суддів ВАКС і кількох прокурорів САП, не знає, чому Горецький гуляє вулицями Києва та намагається продати нерухомість, щоб заплатити передбачені угодою мільйони на ЗСУ.

На жаль, судова система та адвокати отримали «прекрасний» сигнал цього разу від антикорблоку, який активно імплементує інститут угод: беріть стільки, щоб вистачило заплатити на ЗСУ, та майте такий компромат, аби вистачило на угоду з прокурором. Отакі от підсумки боротьби з корупцією в судовій системі. І це не просто іронія, а привід для серйозної дискусії.

Князєву ж ВАКС учергове зменшив розмір застави (до 27 млн грн), повернув доступ до зарплатних грошей (бо зарплату він досі отримує), хоча і подовжив строк тримання під вартою ще на два місяці.

А що ж усередині Верховного суду?

Новий голова Верховного суду Станіслав Кравченко спочатку наполягав на достроковому поверненні суддів ВП ВС у касаційні суди. Судді сприйняли цю ідею без ентузіазму, а правових підстав для цього немає.

Частина голів касаційних судів теж підтримала позицію Кравченка про необхідність відкликати суддів ВП ВС якщо не за їхнім бажанням, то за рішенням зборів суддів відповідного касаційного суду. І отут і розпочався внутрішній розкол Верховного суду.

Річ у тім, що наявність постійно діючої Великої палати від самого початку не подобалася певним головам касаційних судів, адже так чи інакше Велика палата має вплив на касаційні суди (через ухвалення фактично обов’язкових для них рішень).

До реформи 2016–2017 років в Україні існував процесуальний та юрисдикційний хаос, коли одну справу могли слухати в судах 2–3 різних юрисдикцій одночасно або послідовно. До прикладу, програвши справу в судах господарської юрисдикції, сторона могла отримати позитивне рішення в суді адміністративної чи цивільної юрисдикції. При цьому як касаційні «вищі спеціалізовані суди», так і спеціалізовані палати у ВС могли приймати діаметрально протилежні рішення з одних питань, у тому числі щодо того, до компетенції суду якої юрисдикції належить та чи інша справа.

Поява єдиного Верховного суду з Великою палатою, яка в 2018–2019 роках вирішила кілька тисяч юрисдикційних спорів, поклала край більшості міжюрисдикційних війн. Звісно, у діяльності Великої палати також були істотні недоліки, зокрема, довільна зміна правових позицій, штучне затягування справ, явне підігрування Банковій у важливих для неї справах тощо. Але навіть ці факти не йдуть у жодне порівняння з тим хаосом, що існував до 2017 року, коли кінцеве рішення у спорі не можна було отримати не те що довго, а в принципі ніколи.

Як сказав нам один з адвокатів: «Усі вже майже забули, як було працювати до появи єдиного Верховного суду, які хаос і беззаконня робили суди в часи Януковича». Видається, дехто хотів би це повернути.

Законопроєкти з реформування ВП ВС

Останніми роками найбільше критикував Велику палату заступник керівника офісу президента Андрій Смирнов, соратник Андрія Портнова та Андрія Богдана, які і привели його на цю посаду. Його інтерес цілком зрозумілий — йому не потрібна незалежна структура всередині ВС, на яку дуже важко вплинути.

В офісі Зеленського через проблеми Смирнова із Великою палатою йому неодноразово закидали профнепридатність. Тож ідеї скорочення суддів ВП, їхнього відкликання чи взагалі роботи Палати в режимі ad hoc не раз звучали з вуст Смирнова задовго до скандалу з хабарем Князєву.

Після кейсу Князєва політична влада отримала формальні підстави зробити те, щодо чого давно свербіли руки. У результаті з’явилися два законопроєкти щодо реформи Великої палати — від СН і від БЮТ.

Цими проєктами (№9643 і 9643-1) пропонується:

• зменшити кількість суддів ВП до 13–14 осіб;
• надати право касаційним судам відкликати суддів (що впливатиме на незалежність суддів ВП, адже, знаючи позицію судді в певній справі, можна змінити суддю «під конкретну справу»);
• обирати секретаря ВП на пленумі (хоча ВП є самостійним підрозділом суду, і за такою логікою пленумом потрібно обирати голів касаційних судів і секретарів судових палат усередині касацій);
• звузити підстави для передання справ на розгляд Великої палати.

Пленум Верховного суду

Усі ці застереження озвучив під час пленуму, що відбувся 6 жовтня, суддя Великої палати та науковець Дмитро Гудима, зазначивши, що «обидва законопроєкти несуть ризики для інституційної спроможності Верховного суду в цілому, його єдності, незалежності та щодо спроможності Суду забезпечувати єдність судової практики».

Однак пленум підтримав висновок, озвучений головою ВС Станіславом Кравченком, яким схвалив законопроєкт «Слуги народу» з певними пропозиціями. Судді пропонували голові ВС Кравченку не голосувати за висновки щодо законопроєктів про реформу ВП, однак Кравченко отримав необхідні голоси (75 — за, 31 — проти) та, вочевидь, виконав домовленості з офісом президента.

Наразі ж законопроєкти щодо Великої палати зависли у парламенті, однак, видається, що Смирнов шукає інші варіанти, як заблокувати роботу ВП ВС.

Вибори до ВП ВС

З початку грудня касаційні суди проводять вибори до Великої палати своїх представників замість тих, у кого закінчився трирічний або шестирічний строк повноважень (два строки по три роки).

Три касаційних суди — господарський, кримінальний і цивільний — обрали своїх представників до ВП.

У цей же період свою квоту мав би заповнити і Касаційний адміністративний суд. Там шестирічний строк повноважень закінчився у судді Олександра Прокопенка. Збори суддів, які відбулися 11 грудня, повернули його в касаційний суд і визначили, що надалі Прокопенко працюватиме у виборчій палаті, однак питання обрання судді до ВП голова КАС ВС Михайло Смокович навіть не поставив на голосування.

На зборах він заявив, що КАС ВС зараз нікого не обиратиме (при тому, що є кілька суддів, які хотіли б працювати у ВП), а дочекається, коли після підписання президентом законопроєкту №5456-д до Верховного суду переведуть п’ятьох суддів ВС періоду Януковича, які вже шість років не здійснюють правосуддя. «І тоді відправимо до ВП ВС суддю Олега Кривенду», — зазначив Смокович.

Тож або Смоковичу про строки підписання законів звітує особисто президент Зеленський, або голова КАС ВС, як говорять наші джерела, у кооперації із Смирновим свідомо заблокував роботу Великої палати на невідомий термін. По суті, це порушення Смоковичем принаймні професійної етики щодо своїх колег, а взагалі-то — присяги судді.

Що стосується судді Олега Кривенди, то важко уявити менш адекватного суддю для роботи у ВП ВС. Він вважається креатурою Медведчука, жодного дня не працював з ухваленим із 2017 року законодавством, разом з іншими суддями ВС часів Януковича та деякими діячами з команди Портнова долучався до ініціатив із блокування роботи Верховного суду, а до його доброчесності є питання.

Чудовий кандидат для підриву Великої палати зсередини, а не для ефективної роботи в ній.

Замість висновків

Залишається сподіватися, що, по-перше, в Касаційному адміністративному суді є достатньо притомних суддів, щоб не потурати блокуванню роботи Великої палати, особливо на тлі нової перевірки всіх суддів ВС на доброчесність, яка виглядає майже неминучою.

А, по-друге, за відсутності працюючої Великої палати голова ВС Станіслав Кравченко, який намагається зміцнити свій авторитет, втратить важіль впливу на інші касаційні суди, чого він, звісно, не може собі дозволити. Тож є надія, що здоровий глузд переможе.

Попри заслужену критику щодо зміни власних правових позицій, затягування розгляду деяких «політичних» справ і наявність кількох випадкових персоналій у складі Палати, Велика палата за шість років виконала завдання-мінімум із забезпечення єдності судової практики та недопущення процесуального хаосу.

Тепер завданням Верховного суду є послідовний відбір до складу Палати найбільш ефективних суддів, здатних ухвалювати рішення в інтересах країни, а не виконувати забаганки голів судів чи чиновників.

Після скандалу з хабарем Князєву Верховний суд або самостійно доведе, що в Україні є третя влада, або ж знову стане розмінною монетою у політичному хаосі війни та виборів, на які рано чи пізно наважиться політична влада.