24 лютого 2022 року стало початком нового етапу новітньої історії України, етапу героїчного спротиву повномасштабній російській агресії. Ціна поразки – знищення України. І саме з такої позиції треба оцінювати наші перемоги, невдачі та перспективи. Скажу одразу, що такі економічні оцінки до якоїсь дати, звичайно, мають право на існування, але вони матимуть попередній характер в силу зрозумілих причин. Водночас, без таких оцінок практично неможливо сформувати свої очікування.
Традиційно, коли мова йде про економічні очікування та перспективи, експерти, як правило, говорять про прогнози. Про те, що буде з ВВП, цінами та тарифами, валютним курсом, тощо. Як на мене, робити сьогодні це надзвичайно важко, адже головним чинником всіх процесів в Україні – політичних, економічних, соціальних – є динаміка та масштаби військового спротиву України російській агресії, а головним економічним агентом є ЗСУ. Якщо говорити коротко, то економічне майбутнє України сьогодні визначається на фронті.
Водночас, сьогодні дуже важливо сформулювати чітке бачення того, що в меморандумах з МВФ називаються структурними маяками. Мова йде про певні зміни якісного плану, які так чи інакше вплинуть на економічне становище України. На мою думку, такий “подієвий” оптимістичний сценарій складається з 10 пунктів.
1. Краще розуміння масштабів та характеру втрат. В 2023 році ми будемо краще розуміти масштаби, види та характер економічних втрат, зумовлених російською агресією. Сьогодні такі оцінки об’єктивно мають попередній характер. Впевнений, що зараз ми навіть до кінця не усвідомлюємо, наскільки українська економіка зруйнована війною.
Очевидно, що за результатами повної інвентаризації ми краще зрозуміємо масштаби проблем, які треба буде вирішувати вже на фронті відбудови України, пріоритетність реалізації відповідних проектів та потреби в матеріальних та фінансових ресурсах.
2. Посилення санкційного тиску. Перш за все, потрібно розширення санкцій вшир (нові персоналії, сектори та галузі, товари, фінансові установи та компанії) та вглиб (запровадження додаткових санкцій проти тих фізичних та юридичних осіб, які вже перебувають під санкціями).
Але хотілось би, щоб в 2023 році ми б дочекались запровадження так званих вторинних санкцій проти компаній з третіх країн, які допомагають РФ та Білорусі обходити чинні санкційні обмеження. В цьому зв’язку відзначимо рішення Ради ЄС щодо санкцій проти семи іранських виробників БПЛА. Такі санкції мають бути системними, а не разовими. В цьому зв’язку я також очікую, що в 2023 році нарешті з’являться перші кримінальні провадження проти фізичних та юридичних осіб з країн-членів міжнародної коаліції на підтримку України, які так чи інакше порушують санкційний режим.
Сподіваюсь, що в 2023 році країни-союзники України уніфікують національні санкційні режими. Водночас, хотілось би також побачити приєднання до міжнародної коаліції на підтримку України нових членів, які б також запровадили економічні санкції проти РФ та Білорусі.
3. Міжнародний трибунал. В 2022 році ідея притягнення до відповідальності всіх, хто винний у злочині агресії проти України, фактично стала частиною міжнародного порядку денного протидії РФ. Сподіваюсь, що 2023 році такий трибунал буде створено. Зазначу, що мова повинна йти про покарання як російських, так і білоруських злочинців, адже згідно міжнародного права Білорусь є таким же агресором, як і РФ. Як на мене, сам факт створення такого трибуналу разом з санкціями стане ще одним чинником зростання економічних та репутаційних ризиків співпраці з російськими компаніями, а відтак і посилення подальшої міжнародної ізоляції російської економіки.
4. Передача конфіскованих активів Україні. Сподіваюсь, що 2023 рік стане роком масштабної передачі арештованих нашими партнерами російських активів Україні.
Очевидно, що першою ластівкою цього процесу стане передача Україні 5,4 млн. дол. США російського “православного” олігарха Костянтина Малафєєва. Про це на початку лютого цього року заявив Генеральний прокурор США Меррік Гарланд. Така передача стала можливою завдяки судовому рішенню про конфіскацію відповідних коштів за порушення Малофєєвим санкційного режиму США. Таким чином, буде вибудована повноцінна система економічного покарання співучасників російських злочинів, а саме – “санкція (обмеження, заморожування активів) – конфіскація – передача коштів Україні”.
5. Нормалізація роботи енергетичної системи. Надійне енергопостачання – це критично важлива передумова відновлення економічної активності та підтримки життєдіяльності людей за нинішніх складних умов. Очікую, що в 2023 році ми повернемо під свій контроль Запорізьку атомну електростанцію, що суттєво посилить українську енергетичну систему.
З іншого боку, 2023 рік має стати роком відновлення енергетичних потужностей України. Для цього має реально та ефективно запрацювати “енергетичний” Рамштайн. Зрозуміло, що відновлення енергетичних об’єктів можливе за умови забезпечення ефективної протиповітряної оборони.
6. Створення інституційного механізму повоєнного відновлення. На мою думку, в кінцевому підсумки в 2023 році ми маємо, по-перше, “отримати” механізм координації зусиль міжнародної спільноти. По-друге, сама Україна має створити ефективний національний механізм управління процесом відбудови. Сьогодні ми маємо певні напрацювання щодо цілей та напрямків відновлення, перелік “відбудовних” проектів, ведуться дискусії щодо змістовного наповнення відбудовних процесів. Але без чіткого розуміння, як конкретно “працюватиме” механізм повоєнного відновлення, важко говорити про сам процес відбудови.
Впевнений, що створення такого національного механізму стане важливим сигналом для наших міжнародних партнерів щодо зокрема відповідального ставлення України до використання коштів міжнародної спільноти. Чітка Стратегія та плану відбудови та зрозумілий механізм управління повоєнним відновленням – це ключові елементи інституційної спроможності держави перемогти на економічному фронті.
7. Прогнозованість та надійність міжнародної підтримки. Зважаючи на різницю у військово-економічних потенціалів, Україна критично залежить від військової, політичної та економічної підтримки міжнародної спільноти. Зрозуміло, що в залежності від масштабів та інтенсивності військових дій українські потреби постійно уточнюватимуться (див. Пункт 1. Краще розуміння масштабів та характеру втрат).
При цьому пріоритетом фінансової допомоги має стати підтримка стійкості української економіки. За оцінками Уряду для цього в 2023 році Україна потребує щонайменше 38 млрд доларів для фінансування дефіциту бюджету та 17 млрд доларів на першочергове відновлення. При цьому важливо, щоб кошти надходили регулярно та в повному обсязі (чекаємо на домовленість з МВФ ), чого не вдалось досягти минулого року.
8. Зростання ВВП. За інших рівних умов зростання ВВП свідчитиме про те, що Україна пройшла нижню точку падіння і тепер за відповідних внутрішніх та зовнішніх умов виходить на траєкторію відновлення. Але при цьому треба враховувати, що зростання матиме місце на низькій статистичній базі, а тому економічна вага кожного відсотка буде досить невеликою. Тому економічне відновлення займе досить багато часу, зважаючи на те, що в 2022 році українська економіка пережила найбільший спад з моменту проголошення незалежності. За таких умов перші паростки економічного зростання треба буде оцінювати реалістично, уникаючи як їх недооцінки, так і переоцінки.
9. Першочергове відновлення. Стійкість української економіки та перспективи її відбудови багато в чому залежать від темпів та масштабів першочергово відновлення об’єктів критичної інфраструктури (енергетика, транспортна інфраструктура, водопостачання та водовідведення, тощо), соціальної сфери (навчальні заклади, дитячі садки тощо), житлового фонду. А для цього потрібні відповідні людські, матеріальні та фінансові ресурси. Зазначимо, що фізичне відновлення названих об’єктів є одночасно й відновленням економічної активності в країні.
10. Повернення людей. Цей пункт завершує перелік очікувань тому, що він так чи інакше присутній в усіх попередніх міркуваннях. Військова перемога України – це, насамперед, перемога людей та заради людей. Суто в економічному плані, в 2023 році хочеться побачити процес повернення людей до економічної діяльності. Зрозуміло, що таке повернення вимагає відповідної політики та умов.
І наостанок. Названі очікування не реалізуються автоматично. Вони потребують політичної волі та конкретних кроків як від міжнародної демократичної спільноти, так і від України. Але, як на мене, зважаючи на динаміку та характер розвитку подій такі очікування є цілком реалістичними.
Ігор Бураковський, Голова Правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
24 лютого 2022 року стало початком нового етапу новітньої історії України, етапу героїчного спротиву повномасштабній російській агресії. Ціна поразки – знищення України. І саме з такої позиції треба оцінювати наші перемоги, невдачі та перспективи. Скажу одразу, що такі економічні оцінки до якоїсь дати, звичайно, мають право на існування, але вони матимуть попередній характер в силу зрозумілих причин. Водночас, без таких оцінок практично неможливо сформувати свої очікування.
Традиційно, коли мова йде про економічні очікування та перспективи, експерти, як правило, говорять про прогнози. Про те, що буде з ВВП, цінами та тарифами, валютним курсом, тощо. Як на мене, робити сьогодні це надзвичайно важко, адже головним чинником всіх процесів в Україні – політичних, економічних, соціальних – є динаміка та масштаби військового спротиву України російській агресії, а головним економічним агентом є ЗСУ. Якщо говорити коротко, то економічне майбутнє України сьогодні визначається на фронті.
Водночас, сьогодні дуже важливо сформулювати чітке бачення того, що в меморандумах з МВФ називаються структурними маяками. Мова йде про певні зміни якісного плану, які так чи інакше вплинуть на економічне становище України. На мою думку, такий “подієвий” оптимістичний сценарій складається з 10 пунктів.
1. Краще розуміння масштабів та характеру втрат. В 2023 році ми будемо краще розуміти масштаби, види та характер економічних втрат, зумовлених російською агресією. Сьогодні такі оцінки об’єктивно мають попередній характер. Впевнений, що зараз ми навіть до кінця не усвідомлюємо, наскільки українська економіка зруйнована війною.
Очевидно, що за результатами повної інвентаризації ми краще зрозуміємо масштаби проблем, які треба буде вирішувати вже на фронті відбудови України, пріоритетність реалізації відповідних проектів та потреби в матеріальних та фінансових ресурсах.
2. Посилення санкційного тиску. Перш за все, потрібно розширення санкцій вшир (нові персоналії, сектори та галузі, товари, фінансові установи та компанії) та вглиб (запровадження додаткових санкцій проти тих фізичних та юридичних осіб, які вже перебувають під санкціями).
Але хотілось би, щоб в 2023 році ми б дочекались запровадження так званих вторинних санкцій проти компаній з третіх країн, які допомагають РФ та Білорусі обходити чинні санкційні обмеження. В цьому зв’язку відзначимо рішення Ради ЄС щодо санкцій проти семи іранських виробників БПЛА. Такі санкції мають бути системними, а не разовими. В цьому зв’язку я також очікую, що в 2023 році нарешті з’являться перші кримінальні провадження проти фізичних та юридичних осіб з країн-членів міжнародної коаліції на підтримку України, які так чи інакше порушують санкційний режим.
Сподіваюсь, що в 2023 році країни-союзники України уніфікують національні санкційні режими. Водночас, хотілось би також побачити приєднання до міжнародної коаліції на підтримку України нових членів, які б також запровадили економічні санкції проти РФ та Білорусі.
3. Міжнародний трибунал. В 2022 році ідея притягнення до відповідальності всіх, хто винний у злочині агресії проти України, фактично стала частиною міжнародного порядку денного протидії РФ. Сподіваюсь, що 2023 році такий трибунал буде створено. Зазначу, що мова повинна йти про покарання як російських, так і білоруських злочинців, адже згідно міжнародного права Білорусь є таким же агресором, як і РФ. Як на мене, сам факт створення такого трибуналу разом з санкціями стане ще одним чинником зростання економічних та репутаційних ризиків співпраці з російськими компаніями, а відтак і посилення подальшої міжнародної ізоляції російської економіки.
4. Передача конфіскованих активів Україні. Сподіваюсь, що 2023 рік стане роком масштабної передачі арештованих нашими партнерами російських активів Україні.
Очевидно, що першою ластівкою цього процесу стане передача Україні 5,4 млн. дол. США російського “православного” олігарха Костянтина Малафєєва. Про це на початку лютого цього року заявив Генеральний прокурор США Меррік Гарланд. Така передача стала можливою завдяки судовому рішенню про конфіскацію відповідних коштів за порушення Малофєєвим санкційного режиму США. Таким чином, буде вибудована повноцінна система економічного покарання співучасників російських злочинів, а саме – “санкція (обмеження, заморожування активів) – конфіскація – передача коштів Україні”.
5. Нормалізація роботи енергетичної системи. Надійне енергопостачання – це критично важлива передумова відновлення економічної активності та підтримки життєдіяльності людей за нинішніх складних умов. Очікую, що в 2023 році ми повернемо під свій контроль Запорізьку атомну електростанцію, що суттєво посилить українську енергетичну систему.
З іншого боку, 2023 рік має стати роком відновлення енергетичних потужностей України. Для цього має реально та ефективно запрацювати “енергетичний” Рамштайн. Зрозуміло, що відновлення енергетичних об’єктів можливе за умови забезпечення ефективної протиповітряної оборони.
6. Створення інституційного механізму повоєнного відновлення. На мою думку, в кінцевому підсумки в 2023 році ми маємо, по-перше, “отримати” механізм координації зусиль міжнародної спільноти. По-друге, сама Україна має створити ефективний національний механізм управління процесом відбудови. Сьогодні ми маємо певні напрацювання щодо цілей та напрямків відновлення, перелік “відбудовних” проектів, ведуться дискусії щодо змістовного наповнення відбудовних процесів. Але без чіткого розуміння, як конкретно “працюватиме” механізм повоєнного відновлення, важко говорити про сам процес відбудови.
Впевнений, що створення такого національного механізму стане важливим сигналом для наших міжнародних партнерів щодо зокрема відповідального ставлення України до використання коштів міжнародної спільноти. Чітка Стратегія та плану відбудови та зрозумілий механізм управління повоєнним відновленням – це ключові елементи інституційної спроможності держави перемогти на економічному фронті.
7. Прогнозованість та надійність міжнародної підтримки. Зважаючи на різницю у військово-економічних потенціалів, Україна критично залежить від військової, політичної та економічної підтримки міжнародної спільноти. Зрозуміло, що в залежності від масштабів та інтенсивності військових дій українські потреби постійно уточнюватимуться (див. Пункт 1. Краще розуміння масштабів та характеру втрат).
При цьому пріоритетом фінансової допомоги має стати підтримка стійкості української економіки. За оцінками Уряду для цього в 2023 році Україна потребує щонайменше 38 млрд доларів для фінансування дефіциту бюджету та 17 млрд доларів на першочергове відновлення. При цьому важливо, щоб кошти надходили регулярно та в повному обсязі (чекаємо на домовленість з МВФ ), чого не вдалось досягти минулого року.
8. Зростання ВВП. За інших рівних умов зростання ВВП свідчитиме про те, що Україна пройшла нижню точку падіння і тепер за відповідних внутрішніх та зовнішніх умов виходить на траєкторію відновлення. Але при цьому треба враховувати, що зростання матиме місце на низькій статистичній базі, а тому економічна вага кожного відсотка буде досить невеликою. Тому економічне відновлення займе досить багато часу, зважаючи на те, що в 2022 році українська економіка пережила найбільший спад з моменту проголошення незалежності. За таких умов перші паростки економічного зростання треба буде оцінювати реалістично, уникаючи як їх недооцінки, так і переоцінки.
9. Першочергове відновлення. Стійкість української економіки та перспективи її відбудови багато в чому залежать від темпів та масштабів першочергово відновлення об’єктів критичної інфраструктури (енергетика, транспортна інфраструктура, водопостачання та водовідведення, тощо), соціальної сфери (навчальні заклади, дитячі садки тощо), житлового фонду. А для цього потрібні відповідні людські, матеріальні та фінансові ресурси. Зазначимо, що фізичне відновлення названих об’єктів є одночасно й відновленням економічної активності в країні.
10. Повернення людей. Цей пункт завершує перелік очікувань тому, що він так чи інакше присутній в усіх попередніх міркуваннях. Військова перемога України – це, насамперед, перемога людей та заради людей. Суто в економічному плані, в 2023 році хочеться побачити процес повернення людей до економічної діяльності. Зрозуміло, що таке повернення вимагає відповідної політики та умов.
І наостанок. Названі очікування не реалізуються автоматично. Вони потребують політичної волі та конкретних кроків як від міжнародної демократичної спільноти, так і від України. Але, як на мене, зважаючи на динаміку та характер розвитку подій такі очікування є цілком реалістичними.
Ігор Бураковський, Голова Правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій