За сприяння міжнародних партнерів в Україні з початку незалежності відбувається дуже багато процесів – від формування ринкової економіки до розбудови демократичного суспільства і системних реформ. Чималі кошти донорської допомоги йдуть на освітні програми, проекти, спрямовані на удосконалення законодавства, ефективне управління, протидію корупції тощо. Зокрема, міжнародні партнери ВООЗ, Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), USAID та інші допомагають Україні реагувати на виклики у сфері охорони здоров’я (спалахи вакцино-керованих хвороб, епідемія ВІЛ/СНІДу, туберкульоз тощо).
Однак такий формат співпраці не може тривати вічно. Мета міжнародних партнерів – не робити замість нас реформи, не вирішувати за нас питання з вакцинацією, не боротися з нашими корупціонерами. Їхня задача – допомогти Україні досягти самостійності в процесі свого розвитку, задля захисту стабільності і добробуту в Європі і світі.
Поставивши собі ціль жити у незалежній, демократичній, здоровій та заможній країні, визнавши європейські цінності, українське суспільство має брати зобов’язання та відповідальність на себе. Подальший розвиток України має базуватися на високому рівні спроможності громадян та громадянського суспільства.
Саме ця ідея є основою Стратегії співпраці з Україною на 2019-2024 рр., підготовленої Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
“Допомога, яку USAID надаватиме Україні у 2019-2024 рр., буде основана на гіпотезі розвитку, згідно з якою європейські прагнення, демократичний шлях розвитку, майбутній добробут і суверенітет України можуть бути забезпечені лише за умови змістовного вирішення проблеми корупції, стратегічного пом’якшення наслідків російської агресії, а також досягнення сталого економічного зростання на ринкових засадах, що має бути інклюзивним (охоплювати якомога більше верств суспільства) “, – йдеться в тексті Стратегії.
Збільшення прозорості системи охорони здоров’я та покращення стану здоров’я громадян визначені в Стратегії як складові цілей розвитку, що є важливими з точки зору здатності України просуватися шляхом до самостійності.
Міжнародні партнери зазначають, що Україна має активне громадянське суспільство, відкритий простір для діяльності громадського сектору та потужну опору у вигляді волонтерського руху.
Дійсно, в Україні зареєстровані тисячі громадських об’єднань різних напрямків, а волонтерство стало поширеним та престижним явищем. Та чи здатні вони втілювати масштабні суспільні зміни?
Якщо говорити про сферу охорони здоров’я, то коло організацій, які активно співпрацюють з донорами й міжнародними партнерами, доволі вузьке. І не тому, що інші організації, які діють в цьому напрямку, менш спроможні проявити себе або взяти на себе відповідальність. Тут має місце замкнене коло. Донори та влада оминають співпрацю з об’єднаннями без “грантового” досвіду, а об’єднання не можуть отримати досвід, тому що з ними не співпрацюють.
Насправді це дуже несприятливе явище для розвитку країни та спроможності громадянського суспільства. Адже напрацювавши схему співпраці з донорами, досвідчені організації не зацікавлені щось змінювати. З іншого боку, такий стан речей влаштовує владу и не мотивує рухатися до самостійності. Це є бар’єром для продовження змін, для розбудови спроможності України вирішувати свої проблеми, опираючись на власні сили.
Як зрушити цей бар’єр? На моє переконання, основою високої спроможності громадян та громадянського суспільства мають стати коаліції громадських організацій та експертів, об’єднані загальною ідеєю. Це, зокрема, коаліція “Реанімаційний пакет реформ”, метою якої є просування та імплементація реформ. Це, “Коаліція за вакцинацію”, спрямована на забезпечення належного рівня вакцинації населення. Це “Мережа правового розвитку” – спілка організацій громадянського суспільства, які розвивають територіальні громади через надання безоплатної правової допомоги. Це “Коаліції інфекційної безпеки”, яка ставить за мету адвокацію питань інфекційної безпеки при наданні медичних послуг.
Міжнародні партнери зацікавлені, щоб Україна на карті світу була стабільною з точки зору військової, інфекційної, культурної та іншої безпеки. Однак зміни в Україні потрібні не партнерам та донорам. Зміни потрібні нам, українцям. Внесок громадського сектору в успіхи реформ за останні п’ять років важко переоцінити. Однак для продовження цих змін громадськість має вчитися бути незалежною та принциповою, чути один одного та знаходити спільні точки взаємодії.