23 січня міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет презентував результати оцінки кількості населення (так званий електронний перепис) України. За цими даними, в країні зараз проживає 37,3 млн людей.
Разом з тим, як зазначав сам міністр, називати цю оцінку переписом некоректно. Перепис – це суцільний підрахунок усього населення, який при цьому дозволяє дізнатись не лише про кількість, а й про характеристики населення. А оцінка – лише приблизне визначення кількості населення, яке показує, скільки залишилось українців, а не те, ким саме є ці українці.
Тому, щоб дізнатись не лише скільки нас, а й хто ми, вкрай важливо провести справжній перепис вже цього року.
Як проводили оцінку?
Для оцінки кількості населення в Кабміні використовували три методи:
– Дані мобільних операторів, які були скориговані на інформацію щодо середньої кількості сімкарт на людину в різних групах населення.
– Дані реєстрів.
– Дані реєстрів, скориговані на статево-вікову структуру населення.
Оскільки за допомогою цих методів роблять багато припущень на основі даних реєстрів, які часто є неповними, їх результати можуть бути неточними. Але, напевно, важливішим за проблеми з тими даними, які були презентовані є те, що багато інформації отримати за допомогою такої оцінки просто неможливо.
Яких даних ми не отримали?
– Склад та структура домогосподарств
Припустимо, що ми дійсно отримали правдиву інформацію про кількість населення. Припустимо, навіть, що інформація про статево-вікову структуру населення порахуваликоректно. Однак, така оцінка нічого нам не каже про те, в яких сім’ях живуть українці. Яка кількість дітей живе у повних сім’ях? Скільки живуть разом чи поруч з бабусями та дідусями? Відповіді на ці питання надзвичайно важливі для державної політики щодо соціальної допомоги, розподілу коштів на дошкільну освіту тощо.
– Економічні характеристики домогосподарств
Хоча за допомогою реєстрів, ми можемо подивитись скільки податків платить кожен українець та, відповідно, які доходи він чи вона отримує офіційно, велика кількість наших співгромадян працюють неофіційно, а їх доходи не відображені у таких реєстрах.
Окрім того, перепис зазвичай містить детальні питання щодо житлових умов, допомогаючи краще зрозуміти якість життя кожної людини. Така інформація дозволила б краще оцінити рівень бідності та зробити соціальну підтримку більш ефективною та націленою саме на тих, хто потребують її найбільше.
– Етнічні, мовні характеристики населення
За допомогою простої оцінки кількості населення, ми не можемо зрозуміти, скільки людей вважають себе українцями, а скільки росіянами, угорцями, кримськими татарами тощо. Відсутність такої інформації не дозволяє виробити ефективну культурну політику, політику щодо підтримки національних меншин, а також врахувати ризики для національної безпеки.
– Дані щодо міграції
Хоча проведена оцінка дозволяє приблизно порахувати кількість емігрантів, ми не маємо інформації щодо статево-вікової структури еміграції, а також даних щодо внутрішньої міграції. Без розуміння того, хто і чому виїжджає, держава не може проводити політику, яка б переконала б емігрантів повернутись.
– Усі вище наведені показники на рівні окремих сіл, районів
Велика перевага повноцінного перепису – це величезна кількість даних, яку він дає. Кожна людина має змогу перевірити, хто проживає саме в її селі чи районі, а місцева влада зможе проводити політику, засновану на даних щодо потреб конкретного міста.
Оцінка кількості населення за допомогою даних мобільних операторів може бути доповненням до повноцінного перепису та проводитись у роки між переписами, але не може бути його заміною.
Експерименти з використанням таких даних для кращого розуміння суспільства уже відбулись у Кенії, Грузії, Колумбії, Швеції, Філіпінах та Об’єднаних Арабських Еміратах, однак жодна з цих країн не відмовилась від повноцінного перепису.
Враховуючи низьку якість даних у державних реєстрах, традиційний перепис залишається найкращим варіантом отримання якісної та повної інформації, необхідної для державної політики.