Протягом останніх років питання європейської оборони з новою силою увійшло в політичний дискурс ЄС.
Активізації цієї ідеї, яку в Європі обговорювали ще з 1952 року, сприяла як агресивна ревізіоністська політика РФ, так і розбіжності зі США. Зокрема, дискусію про спільну оборону ЄС актуалізував вихід Сполучених Штатів із Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД), який вважався ключовим елементом європейської безпеки.
Розуміючи, що їхній вплив на президентів Володимира Путіна та Дональда Трампа обмежений, європейці наразі стоять перед складним вибором: сподіватися на те, що США і РФ вдасться домовитись, розраховувати на НАТО чи створювати власну європейську армію.
Ідея європейської оборони не лише міцно увійшла в загальноєвропейський політичний дискурс, але і набула популярності у населення. Так, за даними опитування “Євробарометру” 2019 року ¾ європейців виступають за спільну безпекову політику ЄС.
Дві ініціативи безпеки
В останні два роки в ЄС було запущені дві нові ініціативи: Постійне структурне співробітництво (Permanent structured cooperation – PESCO) та Європейська ініціатива втручання (European Intervention Initiative – EI2), проекти двох найбільших промоутерів ідеї європейської оборони Німеччини та Франції відповідно.
Першу програму за погодження Європейської ради ЄС реалізовує з 23 червня 2017 року. PESCO – це програма держав-членів ЄС, що має на меті тіснішу співпрацю у сфері безпеки та оборони.
Держави, чий військовий потенціал вищий за решту членів та які готові взяти більші зобов’язання, можуть встановити такий формат співпраці (наразі беруть участь 25 із 28 держав-членів ЄС). Це амбітний, зобов’язуючий та інклюзивний проект, який пропонує надійну та обов’язкову до виконання законодавчу базу в інституційних рамках ЄС для забезпечення безпеки і оборони території ЄС та його громадян.
При цьому участь у проекті є добровільною.
Наразі PESCO працює над впровадженням 34 проектів та виконанням 20 зобов’язань, які держави-члени взяли на себе у сфері безпеки та оборони. 14 травня цього року Рада міністрів закордонних справ ЄС відзвітувала про перший рік запровадження програми PESCO. Варто зазначити про успішне виконання державами-учасницями одного з головних завдань, які вони ставлять для себе в рамках PESCO, – регулярне підвищення оборонних бюджетів. З 2018 року вони збільшили видатки на оборону на 3,3%, зобов’язавшись у 2019 році збільшити на 4,6%.
Що ж до європейської ініціативи втручання (EI2), то це спільний військовий проект між 10 європейськими країнами, створений поза ЄС і НАТО (!) – наразі до нього входять Франція, Німеччина, Данія, Бельгія, Нідерланди, Іспанія, Естонія, Португалія, Велика Британія та Фінляндія. Їхні сукупні оборонні спроможності становлять 4/5 спільних видатків на оборону держав-членів ЄС.
Створений у липні 2018 року, за ініціативи президента Еммануеля Макрона, проект передбачає створення автономних європейських збройних сил і не обмежується державами-членами ЄС.
Можна зауважити, що обидва проекти ставлять на меті зміцнення стратегічної автономії європейських країн та формування “спільної стратегічної культури”, тобто вироблення спільних норм, ідей та моделей поведінки учасників політики безпеки і оборони. Водночас між ними існує ключова відмінність: PESCO розглядає ці цілі в рамках ЄС, а ЕІ2 – у ширшому європейському контексті.
Для порівняння: PESCO передбачає членство країн ЄС, в той час як ЕІ2 є більш відкритим для інших держав.
Функціональний фокус PESCO ширший (понад 30 проектів, які варіюються від спільної розвідувальної школи до ініціативи військової мобільності, координованої з НАТО), ЕІ2 – вужчий (посилена співпраця у чотирьох сферах).
PESCO є постійним, структурованим і обов’язковим, існують чіткі правила ухвалення рішень на рівні держав-членів ЄС. ЕІ2 втілює гнучкість, прагматичність і не зобов’язувальний характер, це суто міжурядовий форум.
Фактично, відмінність між ЕІ2 та PESCO втілює відмінність у баченнях ідеї європейської оборони Францією (прагматичне посилення обороноспроможності) та Німеччиною (поглиблення інтеграції).
І хоча президент Макрон і канцлер Меркель вже пообіцяли, що EI2 “буде максимально зв’язано з PESCO”, однак у якому форматі відбуватиметься ця взаємопов’язаність та якою буде пріоритетність, залишається незрозумілим.
Європейська безпека після Brexit та опозиція США
Імовірна відсутність Великої Британії також вплине на розвиток історії з європейською обороною, адже вона означає велику втрату військових потужностей для ЄС.
Велика Британія – перша серед європейських та друга серед усіх держав-членів НАТО за величиною внесків в рамках Альянсу. Тобто це серйозна втрата фінансування, адже після Brexit 80% оборонних видатків НАТО надходитиме від не-членів ЄС.
На додачу, за даними дослідження Міжнародного центру стратегічних досліджень, ЄС наразі не вистачає спроможностей забезпечувати одночасне проведення кількох операцій, а з виходом Великої Британії з ЄС це взагалі стане надто амбітним та складним завданням.
Що стосується проектів, то Велика Британія не є учасницею PESCO, проте бере участь в EI2. Таким чином, може скластися досить цікава ситуація, коли ЕІ2 може посилитись у порівнянні з PESCO саме за рахунок Великої Британії, що також стане перевагою для Франції у їхній потенційній боротьбі з Німеччиною за лідерство в ЄС.
Не менш важливою є активна опозиція Сполучених Штатів і чиновників НАТО до самої ідеї європейської оборони.
Вбачаючи у ній розрив трансатлантичних зав’язків, президент Дональд Трамп активно критикує ідею створення європейської армії та говорить про те, що європейська оборона “дублюватиме” НАТО.
В середині травня 2019 року після звіту Ради ЄС про першу річницю функціонування PESCO верховна представниця ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні отримала листа від заступниць держсекретаря та міністра оборони США із різкою критикою проекту.
Головна причина такої опозиції – США стурбовані тим, що європейські витрати на оборону будуть розраховані на просування європейських військових виробників за рахунок американських, тобто призведе до протекціонізму в ЄС і держави-члени більше не закуповуватимуть військові товари у Штатах.
При цьому США традиційно критикують ЄС за власну неспроможність забезпечити власну безпеку. Однак у ЄС запевняють, що їхній ринок залишаться відкритим для американських виробників.
Вибори до Європарламенту та виклик для України
Європейський парламент має широкий спектр повноважень у спільній зовнішній та безпековій політиці. Від того, яким буде баланс сил всередині новосформованої правлячої коаліції, великою мірою залежатиме не тільки зовнішня політика Євросоюзу, але і політика у сфері оборони.
Питання прогнозованості результатів виборів до ЄП складне, проте вважається, що головною загрозою прийдешніх виборів є широка підтримка населенням популістів, націоналістів та праворадикалів – загалом усіх тих, кого прийнято називати “євроскептиками”. Така можливість існує, і значна частина з них все ж може пройти в парламент, проте малоймовірно, що ці політичні сили сформують більшість.
Однак якщо це станеться, не виключена можливість того, що процес створення європейських оборонних проектів загальмується, адже посилення Спільної зовнішньої та безпекової політики – це поглиблення інтеграції і делегування частини свого суверенітету.
А безпека і оборона – чутлива сфера для держав.
Євроскептики ж або “сувереністи” виступають проти поглиблення інтеграції, тому якщо вони й не перешкоджатимуть ідеї створення спільної оборони ЄС, то принаймні суттєво гальмуватимуть її.
Останнє – вкрай важливе й для України.
Наразі Київ не бере участі ані в PESCO, оскільки не є членом ЄС, ані в EI2, хоча теоретично може приєднатися до цієї ініціативи.
А до того ж, Україна досі не робила офіційних заяв щодо свого бачення європейської безпекової архітектури.
Утім, нам варто мати з цього питання власну позицію – Україна вже давно перетворилася на споживача європейської безпеки та її контрибутора.
Відтак, важливо, щоб ми мали чітке бачення власних інтересів щодо участі у європейських безпекових трансформаціях.
, ДЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАВДИ
https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/05/24/7096511/