Написати цей текст мене примусила ескалація насильства в установах виконання покарань (УВП) та слідчих ізоляторах (СІЗО) в Україні за повної байдужості суспільства, яке, здається, турбують тільки виборчі та інші політичні баталії. Ось короткий опис тільки декількох найбільш кричущих фактів, які, втім, потребують ретельної перевірки.
27 травня країну сколихнула вістка про бунт в Південній виправній колонії (ВК) №51 в Одесі. ЗМІ озвучували фейки один краше іншого про заручників, загиблих та збіглих. Насправді заручників не було, слава Богу, не було й загиблих та втікачів. А було – введення групи швидкого реагування (ГШР) в масках і повному бойовому спорядженні, яка жорстоко побила шість головних протестантів проти дій адміністрації колонії, яких для цього спеціально привели до штабу. Частина засуджених, не бажаючи бути побитими, забарикадувалася у своєму житловому приміщенні і підпалила матраци, щоб за стінами колонії побачили дим. Причина конфлікту – вкрай погане харчування та ще й вимагання коштів за можливість отримати посилки з продуктами від родичів. Взагалі засуджені стверджують, що за будь-що з них вимагають кошти. Ввечері засуджені припинили протестувати.
21 лютого 2019 р. у Вільнянській УВП № 11 помер засуджений, який всього три дні як перебував під вартою, а вже на п’ятий день матері віддали понівечене тіло. При цьому, згідно з офіційною версією молодик помер від серцевої недостатності.
Наприкінці лютого 2019 року за скаргами родичів засуджених правозахисники в черговий раз викрили масові побиття в Бердянській ВК №77 та знущання над в’язнями з боку засуджених – помічників адміністрації. Представники громадськості та журналісти відвідали Бердянську колонію №77 та зустрілись із засудженими, зафіксували факти катувань. Деяких засуджених вдалось знайти в СІЗО інших міст, адвокати представляють їх інтереси в компетентних органах, відкрито низку кримінальних проваджень, деякі засуджені, які були вивезені з ВК №77, визнані потерпілими. З пояснень засуджених та їх родичів вдалось з’ясувати, що в колонії систематично катують новоприбулих засуджених, і роблять це помічники адміністрації. Прямо в дільниці карантину їх можуть зв’язувати на кілька днів, бити, в тому числі по п’ятках, декілька разів на день, змушувати голими на морозі виконувати фізичні вправи, засовують голки під нігті, забивають цвяхи в ноги та руки і навіть можуть зґвалтувати . За «безпечне» перебування в колонії з родичів засуджених вимагають чималі гроші, і вони, рятуючи своїх близьких, таки перераховують кошти на вказані з колонії банківські картки. До цієї колонії останнім часом в порушення статті 24 Кримінально-виконавчого кодексу тричі не впустили помічників-консультантів народних депутатів з журналістами.
13 березня 2019 року група моніторів ХПГ відвідала Жовтоводську ВК №26. Зі слів засуджених, 6 березня в колонії №26 проводився загальний обшук. Близько десятої години ранку на територію установи зайшли озброєні люди в чорних костюмах із закритими балаклавами обличчями. До якого саме спеціального підрозділу відносилися ці особи, невідомо, адже на шевронах зазначався лише напис “ГШР”.
Спочатку обшуки провели у дисциплінарному ізоляторі (ДІЗО), потім – і в житловій зоні установи. В ДІЗО всіх засуджених в прямому сенсі викинули з камер та поклали обличчями на асфальт. Практично всіх почали бити, нікому не дозволяли навіть підняти голову. Удари наносили ногами по різних частинах тіла, били і по голові, що категорично заборонено. Переляканим людям надягли на голову капюшони, змотали скотчем так, щоб закрити очі, в рот засунули ганчірні кляпи, щоб не кричали. Не дозволяючи піднятися, закинули до «воронка» та відвезли до Криворізької установи виконання покарань №3 (СІЗО). Там у такий же спосіб їх викинули з автомобіля, протягли по коридору до камер, при цьому постійно били та ображали.
Засудженим не дозволили взяти із собою жодних речей. Тож більшість із них залишилися роздягнуті та босі, оскільки загубили взуття, коли їх тягнули по асфальту. Одинадцять етапованих засуджених отримали тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості. Так, наприклад, в одного вибито зуб, в іншого – пошкоджено ребра. Практично всі стверджують, що мали синці та садни на голові, тулубі та на інших частинах тіла. За тиждень їх перебування у СІЗО, лікарі так і не оглянули засуджених, можливо, чекаючи, поки тілесні ушкодження зійдуть та стане неможливо хоч щось довести.
У житлових приміщеннях засуджених вигнали в локальні дільниці та поставили обличчями до стіни. Переполошені засуджені чекали розправи в той час, коли невідомі люди в масках ламали і трощили все, що потрапляло їм на очі. За собою ГШР залишила безлад, поламані шафи, потрощене майно засуджених. Не обійшлося і без побиття палицями. Як стверджують потерпілі, їх били по ногах, тулубу, голові. Навіть через тиждень тілесні ушкодження все ще помітні. Детальніше про ці події та фотографії побитих можна подивитися тут, а про жахливі умови тримання в цій колонії – тут.
Крім того, засуджені повідомили моніторингову групу, що 5 березня 2019 року (напередодні візиту ГШР) у колонії №26 сталося самогубство. Померлий мав «золоті руки», виготовляв різні деталі на вимогу адміністрації установи та сподівався на умовно-дострокове звільнення. Незважаючи на його зразкову поведінку та роботу, в умовно-достроковому звільненні йому нещодавно було відмовлено. Повідомляючи про чергову відмову, співробітники адміністрації насміхалися над ним.
За вказаними подіями адвокатом ХПГ Володимиром Глущенком одразу була направлена заява про злочин до Генеральної прокуратури України, з проханням внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове слідство. За підслідністю справу передали в ДБР, але реакції звідти досі немає.
На свято Великодня 28 квітня у Черкаській ВК N°62 трапився такий інцидент. Двоє засуджених, учасників бойових дій, на підпитку влаштували бійку. 5 засуджених помістили до ДІЗО. Крім них в ДІЗО знаходились інші в’язні. 3 травня 2019 року в колонії ввели особливий стан та завели ГШР, яка почала бити засуджених. Побили всіх, обливали водою та били електрошокерами. Встигли побити 15 в’язнів, далі побиття припинили через те, що приїхали правозахисники. На двох засуджених внесено відомості до ЄРДР за ст. 392 КК України. 27 травня знову до ДІЗО/ПКТ зайшли невідомі в масках і побили всіх засуджених, близько 16 побитих порізали собі вени, і частина засуджених в колонії об’явила голодування.
19 травня 2019 року в Рівненському СІЗО засуджені стукали в двері, вимагали негайно надати медичну допомогу одному з підсудних, якому стало зле. Завели ГШР. Активних правдоборців вивезли в дільниці СІЗО в колоніях і завели кримінальні справи за ст. 391 КК України.
Днями в Полицькій ВК №76 етап з новими засудженими зустріли жорстоким побиттям Стверджують, що одному засудженому навіть зламали стегно, і він не може ходити. Інший після побиття порізав собі вени.
Показовими були події в червні 2018 року в Чернівецькому СІЗО, де засуджені вимагали негайно надати медичну допомогу одному з підсудних, якому стало зле, і для цього стукали в двері. До СІЗО завели ГШР, яка побила всіх, окрім жінок. Засуджені передали на свободу відео, в якому вони показують синці на тілі від кийків. На активних учасників протесту завели кримінальні справи за ст. 391 ККУ.
Останнім часом ГШР застосовували силу в багатьох колоніях, після побиття постраждалих засуджених перевозили до інших колоній, щоб сховати сліди побиття, і починали кримінальне переслідування проти них переважно за статтею 391 КК України. Це трапилося, окрім вищезгаданих установ, в Чернігівському, Полтавському та Житомирському СІЗО, у Криворізькій ВК №80 та інших установах.
Уся ця інформація отримана від самих засуджених та їх рідних, через Інтернет передано також багато відео та фото з фіксацією слідів побоїв. Тим не менше, усі дані вимагають перевірки. Державне бюро розслідувань мало би провести розслідування усіх цих епізодів, враховуючи, що засуджених зазвичай залякують, і для надання свідчень мають бути забезпечені засоби безпеки.
Як можна оцінити такі дії Державної кримінально-виконавчої служби? Харківська правозахисна група відстежує випадки незаконного застосування сили в її установах близько 25 років. Після надзвичайних подій в УВП та СІЗО туди зазвичай заводили озброєний спецназ в бойовому спорядженні, в масках, іноді з собаками, який проводив обшуки, жорстоко бив в’язнів, нищив їх речі, псував продукти (наприклад, обов’язково перемішував цукор з махоркою, протикав усі консерви, чим робив їх непридатними для зберігання тощо). В’язні прозвали ці обшуки «маски-шоу». На сайті Харківської правозахисної групи http://khpg.org є чимало повідомлень про такі події. А щоб сховати свої злочини (а такі дії саме злочином і є!), адміністрація установ зазвичай намагається ховати побитих, поки не зійдуть сліди побоїв, і знаходить серед них окремих в’язнів, обіцяючи різні блага (чи підсовує журналістам, правозахисникам чи навіть працівникам офісу Уповноваженого ВРУ з прав людини інших в’язнів, що «стали на шлях виправлення» та співпрацюють з нею), які й запевняють, що ніякого побиття не було. Цю практику я описував в низці статей, зокрема Озвіріння триває. Хто наступний? та Жорстоке побиття засуджених в Ізяславській колонії №31 (попередній аналіз).
Жахливе побиття засуджених стали предметом розгляду Європейського суду з прав людини, який ухвалив рішення у справах про побиття засуджених спецпідрозділом Давидов та інші проти України у ВК № 58 у 2001 і 2002 рр. та Карабет та інші проти України у ВК № 31 у січні 2007 року, визнавши ці побиття катуваннями.
Використання спецпідрозділів для проведення обшуків має на меті залякування в’язнів. Цю обставину відзначив Комітет ООН проти катувань, розглядаючи П’яту періодичну доповідь України про заходи щодо виконання Конвенції ООН проти катувань. У п. 13 своїх «Висновків та рекомендацій» Комітет зазначив, що він «…стурбований заявами про дії, що порушують Конвенцію, здійснені персоналом правоохоронних органів, особливо щодо осіб, затриманих міліцією, і тих, хто знаходиться в слідчих ізоляторах, і очевидною безкарністю винних. Комітет також стурбований відомими фактами використання антитерористичного підрозділу в масках усередині в’язниць (наприклад, в Ізяславській виправній колонії в січні 2007 року), що зводиться до залякування ув’язнених і поганого поводження з ними. Держава-учасник повинна забезпечити, щоб усі заяви про катування розслідувалися вчасно, ефективно й об’єктивно і щоб усі винні переслідувалися в судовому порядку й одержували вироки, що відповідають тяжкості вчинених ними злочинів. Держава-учасник повинна забезпечити, щоб антитерористичний підрозділ не використовувався усередині в’язниць і тим самим запобігти поганому поводженню з ув’язненими і їхньому залякуванню».
Спеціальні підрозділи, призначені для придушення тюремних бунтів і інших насильницьких дій для залякування ув’язнених були створені відповідно до наказу Департаменту виконання покарань від 8 вересня 2003 року № 163 «Про створення підрозділів особливого призначення кримінально-виконавчої системи, затвердження штатів і Положення про ці підрозділи», що пізніше був замінений наказом Департаменту від 10 жовтня 2005 року № 167 «Про затвердження Положення про підрозділ спеціального призначення». Однак ці накази лише узаконили практику, що існувала і до цього, використання спеціальних підрозділів для залякування ув’язнених і «підтримки порядку» у колоніях. Більше того, наказ від 8 вересня 2003 року не був опублікований. А практика ця була масовою. Так, в грудні 2006 року тодішній голова Департаменту виконання покарань Василь Кощинець у відповідь на наш запит визнав, що за 9 місяців 2006 року спецпідрозділ 9 разів проводив тактико-спеціальні навчання і 43 рази залучався для проведення обшуків засуджених і приміщень, оглядів територій жилої і виробничої зон в УВП і СІЗО.
Валерія Лутковська, яка була тоді заступником міністра юстиції, домоглася скасування реєстрації цього наказу Міністерством юстиції як незаконного, але замість нього створили так званий «зведений загін швидкого реагування», який міг швидко формуватися з персоналу виконавчих установ і виконував ті ж самі функції. Повідомлень про маски-шоу було чимало.
Пройшло 12 років, але розслідування справ про жорстоке поводження, вчинене персоналом кримінально-виправних установ, так і не проводиться. Прокуратура та ДБР залишаються бездіяльними, ігноруючи звернення Уповноваженого ВРУ з прав людини та правозахисних організацій щодо незаконних насильницьких дій відносно в’язнів. Немає вже Департаменту виконання покарань, державна кримінально-виконавча служба тепер є у складі Міністерства юстиції. Проте ця незаконна практика використовується й далі та залишається безкарною, незважаючи на проголошену пенітенціарну реформу. Ось і ці побиття у великій кількості колоній не розслідуються. Якби ДБР справді проводило швидке неупереджене розслідування, то, я певен, воно встановило би факти, про які повідомляють правозахисники. Проте доводиться тільки згадувати відоме Галичеве «Ворон, растудыть, не выклюет глаз, растудыть, ворону». Єдина реакція на протести засуджених – жорстоке насильство за мовчазної згоди і держави, і суспільства.
І вже навіть незручно нагадувати, що з такими порядками в УВП та їх керівництвом годі й говорити про євроінтеграцію та шлях до Європи. Яка Європа, панове?! Скільки ми ще будемо терпіти цю ганьбу та сором?!
Євген Захаров