Попри літню спеку та розпал відпусток, новий парламент готується стати до роботи. І йдеться не тільки про “поділ” комітетських та інших керівних посад – якраз із цим у нової ВР, де фракція “Слуга народу” має одноосібну більшість, не має бути особливих складнощів.
Вже відомо, що комітети, які опікуватимуться питаннями ЄС та НАТО, у новій Раді змінять свою назву, і це не порожня формальність. По суті, уточнені завдання, над якими депутати працюватимуть наступні п’ять років. При цьому і комітет з питань інтеграції України з Європейським Союзом, і комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва планують очолити представники нової партії влади. А от окремого “комітету по НАТО” в новій Раді не з’явиться.
Це, звісно, ще не означає “зради” євроатлантичного напрямку. Однак нова ВРУ повинна зробити декілька критично важливих кроків, щоби тематика НАТО не лишилася “на узбіччі” на наступні п’ять років.
Розподіл комітетів – це не тільки посади.
На початку своєї роботи ВР затверджує “предмети відання”, тобто офіційний питання, якими опікуватиметься той чи інший комітет. Це потрібно для того, щоби мати “відповідального” за кожне питання. Розуміти, хто має “вести” той чи інший законопроєкт, давати по ньому експертизу, доповідати в сесійній залі тощо. В найкращому випадку це ще й підкріплюється створенням відповідного підкомітету.
Проблема в тому, що великий блок “натівських питань” лишився без відповідального.
На щастя, нова Рада ще має час це виправити.
А ще варто згадати, хто опікувався Альянсом за старої Ради. Там ситуація також була вкрай далекою від ідеалу, і більшість питань просувалися лише завдяки активній роботі Урядового офісу, А отже, варто уникнути повторення помилок попередників.
Співпраця України та Альянсу має два виміри – політичний та безпековий. Ними у Раді опікуються два різних комітети. А отже, і наші рекомендації для нової ВР складаються з двох частин.
Обійти угорський блок
“У семи няньок дитя без ока”, каже народна приказка. В Раді старого скликання таких “няньок Альянсу” було дві. Відразу у двох комітетах – “міжнародному” та “європейському” працювали профільні підкомітети, присвячені точно тим самим питанням!
У першому це був підкомітет “з питань євроатлантичного співробітництва та євроінтеграції” на чолі зі Світланою Заліщук. У другому – підкомітет із довжелезною назвою “з питань співробітництва з НАТО та Міжпарламентською конференцією з питань Спільної політики безпеки і оборони Європейського Союзу, питань Східного партнерства та ПА ЄВРОНЕСТ”, який очолював Мустафа Найєм.
То який з них відповідав за будь-яке конкретне питання співпраці з НАТО? Чи обидва? Чи, радше, жоден із них?
Дивне ставлення до Альянсу підкреслював той факт, що жоден з голів цих профільних підкомітетів у останні роки не входив до української делегації у Парламентській асамблеї НАТО. Причина цього – партійні суперечки. Наприкінці 2016 року БПП відкликав із делегації Заліщук та Найєма, але залишив на комітетських посадах. Вплив на парламентську складову відносин України з Альянсом тоді мало кого цікавив.
І йдеться не про порожні формальності.
Парламентський вимір відносин Україна-НАТО нині є особливо важливим.
Не секрет, що по урядовій лінії наша співпраця з Альянсом стикнулася з проблемою, ім’я якій – Угорщина. На щастя, Будапешт не зупинив усі контакти України з НАТО (та й навряд чи буде здатний це зробити навіть за бажання), але проблем угорська блокада створює чимало.
Засідання комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів, міністрів закордонних справ та міністрів оборони не відбуваються від 2017 року. Для участі президента України у самітах НАТО доводиться винаходити якісь “гібридні” формати. Чи буде швидко вирішено угорське питання за нової влади – абсолютно не очевидно, адже на освітній закон вже нашарувалася купа інших питань, і задовольняти усі забаганки угорської сторони Київ наразі не планує.
Однак і у штаб-квартирі НАТО, і в багатьох країнах-членах розуміють складність цієї ситуації. На щастя, там не виступають на боці Угорщини.
А отже, співпраця з Альянсом на рівні парламентів, де Угорщина не може мати блокуючого впливу, нині має особливу вагу.
Йдеться у тому числі про Парламентську асамблею НАТО. Так, ця структура не є формальною частиною Альянсу, але вона має авторитет, відкрита до діалогу з Україною та залишається вагомим майданчиком для обміну досвідом, просування співробітництва та лобіювання інтересів України в країнах-союзниках.
Тим більше, що стартові позиції, які залишила у спадок стара Верховна рада, є доволі непоганими.
22-25 травня 2020 року має відбутися історична для нас подія – у Києві пройде весняна сесія Парламентської асамблеї НАТО. Ця подія має відбутися попри зміну влади в Україні. І вона не повинна залишитися тільки майданчиком для висловлення підтримки Україні з боку Заходу.
Верховна рада здатна наповнити “українську” сесію ПА НАТО сенсом та змістом.
Зокрема, варто підготувати Спільну декларацію, в якій підкреслювався би прогрес України щодо реформування сектора безпеки та оборони, наближення до стандартів НАТО та окремо наголошувалося на майбутньому членстві в Альянсі. Для цього керівництво ВР та новий склад Постійної делегації до ПА НАТО має вже зараз порушувати ці питання під час зустрічей зі своїми колегами. Зустрічатися та говорити про наміри. Слухати поради.
Так працює парламентська дипломатія. І за правильної роботи вона здатна нівелювати чимало проблем, створених угорською блокадою. І цілком досяжним є створення потужної коаліції на підтримку ПДЧ для України, здатної ухвалити рішення на нашу користь того дня, коли Угорщина нарешті зніме вето. А це колись обов’язково станеться.
Але важливим питанням тут буде і склад української делегації до ПА НАТО. І це питання не лише особистостей, чи будуть вони спроможні якісно, активно та фахово просувати українські інтереси і, відверто кажучи, чи будуть вони щиро прагнути євроатлантичної інтеграції України. Це й питання, які комітети представлятимуть українські депутати, а отже, чи зможуть вони ретранслювати міжнародні домовленості на рівень конкретної роботи у Раді.
Також, нарешті, треба прибрати “двох няньок” у парламентських відносинах України з Альянсом.
У розпорядженні “Європейської правди” опинився проєкт рішення про “предмети відання” комітетів нової Ради. За ним, увесь натівський політичний блок належить до повноважень міжнародного комітету (який, швидше за все, очолить Богдан Яременко). А це означає, що саме там має бути підкомітет щодо співпраці з Альянсом. Його дублюванняв “європейському” комітеті ВР є неприпустимим. Помилки минулого скликання не можна повторювати.
В ідеалі, голова профільного підкомітету має очолювати або бути співголовою також української делегації до ПА НАТО. Це обов’язково має бути людина, що знається на питаннях Альянсу, вільно володіє англійською і зможе працювати на цьому напрямі, а не просто обіймати посаду.
І, нарешті, є друга важлива умова успіху: для зближення України з Альянсом має бути прогрес у реформах, більшість з яких прописані в Річній національній програмі Україна-НАТО.
І тут вже основну роль відіграватиме другий “натівський” комітет Ради.
Безпекова та оборонна співпраця
Звісно, НАТО – це не лише про армію. Критеріями для вступу нових членів до Альянсу є і розвиток демократії, і верховенство права у державі, і боротьба з корупцією. З усіх цих питань Північноатлантичний альянс підтримує ті самі вимоги та поділяє оцінки, що їх мають Євросоюз та Рада Європи.
Але є напрями реформ, де роль Альянсу є провідною.
Це не тільки армія. Альянс допомагає Україні у реформі всього сектора безпеки (це також розвідка, СБУ, кібербезпека, спецзв’язок, МВС, прикордонна служба і багато іншого), у нарощуванні стійкості проти гібридних загроз, утилізації боєприпасів тощо. У 2018 році НАТО та Україна узгодили сорок дві цілі, спрямовані на допомогу в модернізації та реформуванні оборонно-безпекових інститутів нашої держави.
І майже всі ці питання лежать у компетенції Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки – саме таку назву матиме цей комітет у новій Раді.
У проєкті, який підготовлений до затвердження ВР, предмети відання цього комітету майже не змінилися у порівнянні з минулим скликанням; лише додався пункт щодо космічної діяльності.
Жодної згадки про НАТО там чомусь немає!
І не варто апелювати до того, що у старій Раді комітет з нацбезпеки також не мав прописаного підкомітету з НАТО, хоча два його представники були членами ПА НАТО. Те, як працював у цій царині комітет на чолі з Пашинським та Вінником, точно не є прикладом, на який варто рівнятися.
П’ять років тому, коли депутати також ділили комітети та їхні повноваження, Україна лише думала над тим, чи не почати їй перегляд своєї співпраці з Альянсом. Реформи військового сектора за стандартами НАТО були мрією оптимістів. Ба більше, хоч війна з РФ вже була у розпалі, та юридично в Україні ще діяла сумнозвісна “позаблоковість”, запроваджена Януковичем (Рада скасувала ці норми лише у грудні 2014 року).
Нині ми живемо у принципово іншій реальності.
Інтеграція України до НАТО як мета нашої держави вписана до Конституції і не ставиться під сумнів. Усі парламентські фракції, крім проросійської “Опоплатформи”, публічно підтримують рух до повноцінного членства в Альянсі.
А ще Україна від цього року виконує принципово нові Річні національні програми (РНП), які є дороговказом тих реформ, що їх має виконати наша держава для успішного просування до Альянсу.
Помилки старого парламенту – не привід їх дублювати у новому скликанні.
Не помічати тематики НАТО у тому комітеті, який є головним у просуванні натівських реформ – неприпустимо.
До предметів відання комітету з нацбезпеки обов’язково треба додативиконання Річної національної програми Україна – НАТО.
Так нашим партнерам у Альянсі буде зрозуміло, хто ж веде тематику натівських реформ. І так у парламенті нарешті з’явиться комітет, відповідальний за РНП.
Не забуваємо і про підкомітет, який безпосередньо просуватиме РНП (точніше, відповідальний за його безпекову компоненту). Знайти серед майбутніх членів комітету людину, віддану євроатлантичній інтеграції України, яка обійме цю посаду і буде щиро просувати та обґрунтовувати ці реформи у парламенті – цілком можливо.
Якщо цього не зробити, то у питанні натівських реформ нова Рада ризикує повторити долю минулої, де на словах усі були за Альянс, але на ділі комітет Пашинського радше гальмував необхідні реформи, аніж сприяв їхньому просуванню.
Звісно ж, “головний по НАТО” у комітеті з питань нацбезпеки має увійти до української делегації у ПА НАТО.
Неналежна координація між Кабінетом міністрів України та ВРУ з питань євроатлантичної інтеграції також була однією з проблем. У старому парламенті пріоритетні, невідкладні законопроєкти щодо реформи сектора безпеки та оборони України, визначені Урядовим офісом, нерідко лишалися без уваги Ради. Профільний комітет, який не вважав виконання РНП своїм завданням, відкладав ці проєкти у довгу шухляду, а коли до них доходила черга – не просував їх ухвалення.
Цей підхід має змінитися, якщо депутати вважають рух України до НАТО важливим не на словах, а на ділі.
Зміна офіційних пріоритетів комітету з питань нацбезпеки і призначення відповідального за натівський напрямок у ньому має стати першим підтвердженням того, що нова Рада прагне змін і готова просувати реальні реформи, що наближатимуть Україну до Альянсу.
Важливим елементом співпраці України з НАТО є збереження спадкоємності контактів, зокрема на парламентському рівні. В час, коли Росія намагається змінити позицію багатьох міжнародних майданчиків щодо подій в Україні, позиція НАТО зберігається незмінною. Тому вкрай важливим є і незмінність української позиції щодо співробітництва та реформ на євроатлантичному напрямі.
Автори:
Сергій Сидоренко, редактор “Європейської правди”,
Ганна Шелест, член правління Ради зовнішньої політики “Українська призма”, головний редактор UA: Ukraine Analytica
https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/08/20/7099858/