Після повномасштабного вторгнення жителі Киїнської громади опинилися перед необхідністю не лише відновлювати зруйновані будинки, а й заново вибудовувати власне життя. Історія мешканки села Трисвятська Слобода Марини Швець, яка разом із трьома дітьми пережила обстріли та втрати, показує, як поступово громада повертається до життя і шукає сили для відновлення.
Коли Марина вперше переїхала до свого нового будинку в селі Трисвятська Слобода, це був важливий етап у житті. Разом із трьома дітьми вона поступово облаштовувала простір, купувала необхідні речі, створювала затишок. Працювала кочегаром у школі, доглядала господарство і крок за кроком будувала стабільне життя для своєї родини.
Повномасштабне вторгнення змінило ці плани.
У перші дні війни найбезпечнішим місцем став погріб. Саме там родина проводила більшість часу, намагаючись захиститися від обстрілів. Туди спустили буржуйку, готували їжу, зігрівалися. Найменшій дитині на той момент було лише півтора року, тому доводилося особливо дбати про її стан і харчування.
Марина згадує, що страх відчувався постійно, але водночас з’являлося внутрішнє розуміння, що потрібно триматися заради дітей і щодня знаходити сили жити далі.
Її будинок і господарство зазнали значних втрат, і після пережитого довелося фактично починати все спочатку. Проте навіть у таких умовах жінка не втратила бажання відновлювати своє життя.
Найбільшим випробуванням для неї стало постійне переживання за дітей. У ті дні було складно ухвалити рішення, як діяти далі, адже небезпека здавалася всюди.
“Саме діти стали головною підтримкою і мотивацією. Вони давали сили рухатися вперед і не здаватися навіть тоді, коли здавалося, що виходу немає”, – говорить пані Марина.
Після активної фази бойових дій почався інший етап – відновлення. Це був повільний і непростий процес, який вимагав багато фізичних і моральних зусиль.
Поступово доводилося відновлювати житло, господарство, звичний ритм життя.
Разом із матеріальними втратами всі жителі громади зіткнулася і з внутрішніми змінами. За її словами війна суттєво вплинула на людей.
Багато хто пережив сильний стрес, що позначилося на взаєминах між мешканцями.
Попри це, важливою опорою залишалася взаємодопомога. Допомогу часто надавали люди, від яких її навіть не очікували. Це ще раз підтвердило, що у складні часи людяність і підтримка мають особливе значення.
Говорячи про участь у житті громади, вона зазначає, що сьогодні складно однозначно сказати, чи всі мешканці відчувають, що їх чують. У громаді багато постраждалих, і кожен має свої проблеми, які потребують уваги.
Попри всі труднощі, Марина зберігає віру в майбутнє своєї громади. Вона переконана, що після завершення війни життя поступово налагодиться, а громада зможе повністю відновитися.
Сьогодні Киїнська громада проходить складний шлях. Відновлення тут – це не лише про відбудову зруйнованих будинків, а й про повернення відчуття безпеки, довіри та єдності між людьми. І саме завдяки таким історіям стає зрозуміло, що цей процес уже відбувається.
На фото зруйноване подвір’я Марини Швець.
–
Матеріал виготовлено ГО «Чернігівський Центр Прав Людини» у межах проєкту «Забезпечення участі жителів для ефективного відновлення Киїнської громади Чернігівської області», що є частиною проєкту «Імпульс».
Проєкт «Імпульс» реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.