Президент Порошенко вніс до парламенту законопроект з положеннями, що закріплюють у Конституції курс на вступ України до Євросоюзу та НАТО.
Чотири з п’яти коротких загальних пунктів документа стосуються європейської та євроатлантичної інтеграції. Якщо Конституцію змінять, то на парламент та уряд буде покладено реалізацію курсу на набуття повноправного членства в ЄС та НАТО – ну а президент згідно із законопроектом має стати гарантом того, що цей курс буде дотриманий.
Ще 28 червня у промові з нагоди Дня Конституції Порошенко пообіцяв подати ці законодавчі пропозиції “найближчими днями”. Однак дні перетворилися на місяці, і причина зрозуміла – активна передвиборча кампанія розпочинається у вересні, а не серед літа.
“Європейська правда” ще тоді детально аналізувала президентську ініціативу в статті “ЄС та НАТО в Конституції: навіщо Україні особливий шлях до членства?”. Якщо коротко, основні тези такі.
По-перше, Порошенкова ідея не має практичної цінності та, відповідно, сенсу.
Головною метою є нібито унеможливити потенційне відхилення від євроатлантичного та євроінтеграційного курсу в майбутньому – однак зрозуміло, що навіть конституційні положення жодним чином не примусять умовну “антизахідну” владу – якщо така буде обрана на якихось майбутніх виборах – до необхідних реформ та кроків. Власне, і теперішня “проєвропейська” робить їх з великим скрипом.
По-друге, ініціатива не враховує можливу зміну ситуації в Україні та довкола неї. Наприклад, якщо колись і з якихось причин вступ до ЄС стане економічно невигідним (як от для Ісландії чи Норвегії) чи докорінно зміниться безпекова ситуація – Конституція все одно зобов’язуватиме владу до приєднання до цих організацій, що є абсурдним. З іншого боку, запропоноване Порошенком жодним чином не наблизить Україну до ЄС та НАТО – ні з процедурної точки зору, ні з практичної.
Та й досвід держав колишнього соцтабору – і це по-третє – свідчить: для успішної інтеграції до ЄС та НАТО подібні конституційні положення не потрібні. Ніхто не практикував те, що пропонує президент – через очевидний брак сенсу. Україна уже має достатні з точки зору європейської практики законодавчі положення стосовно членства в обох організаціях – в законах “Про засади зовнішньої та внутрішньої політики” та “Про національну безпеку”.
Ну й по-четверте, ризиком є непроходження президентського законопроекту в парламенті, що означатиме іміджеві збитки для України.
Звичайну більшість у 226 мандатів для першого голосування уже на нинішній сесії якось знайти, імовірно, вдасться. Однак віднайдення 300 на наступній, на початку 2019-го, може виявитися дуже проблематичним. Не всі фракції захочуть брати участь у грі Порошенка напередодні виборів. Зокрема, є питання щодо Тимошенко, яка уже почала свою гру – виступила з ідеєю підписання меморандуму щодо незмінності курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію.
Тож цілком очевидною є небезпека, що результатом президентської ініціативи стануть не зміни до Конституції, а чергова вовтузня всередині політикуму та взаємні звинувачення.
Жодних контраргументів на подібні міркування та застереження ані від Порошенка, ані від його представників досі не пролунало.
Примітно, що пояснювальна записка, яка супроводжує законопроект, містить відверту неправду. “Переважна більшість українського суспільства підтримує курс на повноправне членство України в ЄС та НАТО”, – йдеться в ній. Тоді як згідно, наприклад, з останнім опитуванням групи “Рейтинг” вступ до Євросоюзу підтримують 52% українців, а членство в Північноатлантичному альянсі – 43%. Навряд чи це можна назвати “переважною більшістю”.
Відсутність серйозних аргументів на користь запропонованих Порошенком змін до Конституції зміцнює на думці, що головним для президента є не досягнення задекларованої цілі, а сам процес.
Інакше кажучи, йдеться винятково про виборчу технологію та сподівання додати щось до президентського рейтингу.
Підтримає Верховна рада президентську ініціативу – Порошенко буде на коні. Не підтримає – теж не біда. Адже це можна подати як доказ того, що лише президент та його соратники відстоюють європейське майбутнє України, а решта “працюють на Путіна”.
Однак дуже сумнівно, що така технологія спрацює на виборах. Якщо ж Порошенко з соратниками справді бажають зробити за наступні півроку щось цінне для європейського та євроатлантичного майбутнього України, то їм є де докластися. Наприклад, ухвалити нове виборче законодавство і оновити нарешті Центральну виборчу комісію. Сприяти запуску справді незалежного Антикорупційного суду і припинити блокувати або саботувати роботу вже створених антикорупційних інституцій. Ухвалити новий закон про СБУ, як того вимагає недавній Закон про національну безпеку.
Справжньої євроінтеграційної роботи дуже багато, тож не варто було би відволікатися на сумнівні оборудки. До того ж, передвиборчі спекуляції на конституційній тематиці можна зі спокійною совістю залишати на ту ж Юлію Тимошенко – вона з цим і сама впорається.
Поза сумнівом, Україна повинна прагнути членства в ЄС та НАТО, адже навіть сам процес європейської та євроатлантичної інтеграції модернізує країну та веде до підвищення безпеки та рівня життя людей. Однак тематичні передвиборчі технології – від кого би вони не виходили – такою інтеграцією не є.