З початком осені почалася активна фаза президентських перегонів. На цей момент, за майже півроку до виборів президента України, політичні гравці вже визначилися з політичними технологіями і почали їх застосовувати в контексті передвиборчої кампанії.
Проаналізуємо, які основні методи боротьби вже використовують кандидати в президенти – як відмежовуються від конкурентів і намагаються створити власний привабливий образ, які ідеї «продають» виборцю, як борються з критикою, негативом і компроматом, зрештою, за рахунок чого планують перемогти на виборах.
Пропонувати надпрості рішення на вкрай складні проблеми – це типовий інструмент усіх популістів. Що може бути більш солодким для довірливого і мрійливого електорату?
Так, Юлія Тимошенко в рамках своєї рекламної кампанії «Новий курс України» – і на білбордах, і в телевізійному ролику, який ще й просувається в онлайн-середовищі – переконує, що «нова народна Конституція» вирішить буквально всі проблеми громадян.
Ось як «продає» свій універсальний засіб пані Тимошенко: «Мене постійно запитують, чому в нашій країні ніхто і ні за що не відповідає, чому немає справедливості в судах, чому високі тарифи та така принизлива бідність, чому корупція, чому безлад, а відповідь дуже проста – такою є стара корумпована система, закріплена у нашій діючій Конституції… Ми з вами разом розробимо нову народну Конституцію… Нова Конституція утвердить справедливі правила нашого життя, вона поверне Україну людям і дасть можливість успішно жити кожному».
Визнаючи певну недосконалість Конституції (хоча й тут можна дискутувати – українську Конституцію називають однією з найкращих у Європі), ключова проблема полягає, скоріше, у механізмах сумлінного дотримання Основного Закону.
Припустимо навіть, що конституанта ухвалить нову Конституцію. Але якщо її знову не будуть виконувати, як це вирішить згадані Тимошенко проблеми – справедливість у судах, тарифи, бідність, корупцію?
Попри рекламну риторику про наявність «Нової стратегії миру» і в Тимошенко, все ж таки ця тема не є фокусною для неї, на відміну від якраз Юрія Бойка. Він і молився за мир під час хресної ходи УПЦ (МП), і заявляє, що «Опозиційний блок» виступає за мир, і стверджує, що має конкретний план урегулювання «конфлікту на сході».
Виборці потрапляють у пастку – як можна проголосувати проти миру? Мир – це ж добре. Всі втомились від виснажливої кривавої війни, з тисячами зруйнованих життів. І виборців підштовхують голосувати не стільки за конкретне прізвище, скільки за досягнення довгоочікуваного миру.
Хоча закінчення війни банально не залежить від волі будь-якого українського політика – лише Володимир Путін здатен змусити покласти зброю підконтрольних собі військових на Донбасі. А Путін піде на це виключно на власних умовах, реалізація Україною яких призведе до втрати незалежності України як кінцевої мети Путіна.
Причому, Бойко – не єдиний кандидат, який активно експлуатує тези про «мир». Це зброя всіх проросійських політиків, наприклад, того ж Вадима Рабіновича. Тому для Бойка принципово важливо стати єдиним проросійським кандидатом з унікальною пропозицією «миру».
Якщо, звичайно, саме Бойка «Опозиційний блок» висуне кандидатом в президенти, бо подібні амбіції має його однопартієць – Олександр Вілкул.
Чинний президент розпочав кампанію телевізійними роликами та білбордами «Армія! Мова! Віра! Ми – Україна». При цьому Петро Порошенко повністю ігнорує своїх конкурентів, не реагує на їхні заяви і не вступає в пряме протистояння. Він робить вигляд, що Слон не помічає Моську. Очевидно, цієї стратегії він дотримуватиметься і надалі.
Хоча тривалий час були кулуарні розмови про зручного супротивника в другому турі, яким мав би стати Бойко. Опосередковано про це свідчили два факти. По-перше, навіть телеканал «Прямий», підконтрольний, за повідомленнями ЗМІ, оточенню Порошенка, відносно часто випускав у ефір пана Бойка. По-друге, ГПУ абсурдно бракувало доказів причетності Бойка до корупційної схеми «вишки Бойка».
Проте, відвертої допомоги конкуренту та «накачування» рейтингу Бойка поки не спостерігається – можливо, це станеться ближче до виборів. На сьогоднішній день Порошенко не виокремлює ані Бойко, ані Тимошенко, ані Гриценко, ані інших – він ніби над ними.
Окремо відзначимо контрастне підсилення проросійського тла через активність кума Путіна Віктора Медведчука, який вдався до скуповування телевізійних каналів і спроби захоплення Аграрної партії.
Отже, аморфна маса агентів Кремля, образ потужного ворога, виглядає гідним спаринг-партнером для президента. Це робиться для того, щоб імпліцитно підштовхнути українців до думки, що треба об’єднуватися довкола єдиного проукраїнського президента, єдиного пристойного верховного головнокомандувача ЗСУ, через загрозу втрати держави.
Найголовніший тренд цієї виборчої кампанії – запит на нові обличчя, а лідери гонки мають високі антирейтинги. Тому технологія «третьої сили» може ефективно себе проявити. А Анатолій Гриценко парадоксально сприймається українцями якраз як нове «старе обличчя».
Відзначимо, що цієї весни відбулися показові приєднання дрібних опозиційних сил – «Альтернативи» Єгора Фірсова і «Народного контролю» Дмитра Добродомова – до єдиної платформи разом із «Громадянською позицією» із закликом підтримувати Гриценка.
Із великою ймовірністю вже цієї осені ми будемо спостерігати приєднання до цього політичного кола інших політичних «малюків» – громадянського руху «Хвиля» Віктора Чумака і «Європейської партії» Миколи Катеринчука.
Всі ці процеси, за задумом команди Гриценка, очевидно, мають створити ілюзію великого об’єднання довкола єдиного кандидата від «альтернативної опозиції».
А також підштовхнути до найважливішої підтримки – з боку Андрія Садового. Невипадково були розміщені білборди із зображенням Садового і Гриценка та гаслом «Об’єднайтесь заради України». Скоріш за все, саме представниками Гриценка і були ініційовані білборди. Однак пан Садовий поки не поспішає долучатись до підтримки Гриценка. Це і зрозуміло, враховуючи можливість висунення окремого кандидата в президенти від «Самопомочі».
Загалом, однієї технології «третя сила» недостатньо для успіху Гриценка. Вона генерує йому певний рейтинг, але не вирішує проблеми відсутності фінансових ресурсів, розгорнутої структури на місцях і доступу до телевізійних медіа, що буде мати критичне значення ближче до виборів.
Ляшко міцно утримує старий імідж людини з вилами, цілувальника корів і українського чорнозему. Така собі проста людина, з села, яка щиро бризкає правду в живі очі та запекло бореться з олігархами. І обов’язково використовує епатаж з гумором – наприклад, третього вересня Ляшко заспівав удома в караоке пісню «Третє вересня» російського співака Михайла Шуфутинського.
Але ключовою «фішкою» цієї виборчої кампанії Ляшка буде те, що він стане «українським Трампом», який нібито відстоюватиме інтереси національних виробників.
Ще минулого року він почав активно просувати гасло «Купуй українське, плати українцям!» і законопроект з аналогічною назвою під №7206. Винесемо за дужки, що законопроект ускладнює життя системі Prozorro і передбачає підтримку не всіх українських виробників, а виключно великого бізнесу і олігархів. Головне, що назва гучна і красива.
Тоді законопроект ухвалили в першому читанні. А цієї восени Ляшко буде, очевидно, робити шоу-номер зі своїх спроб домогтися ухвалення законопроекту із привабливою назвою.
До речі, навіть у своїй риториці Ляшко іноді схвально оцінює ізоляціоністські економічні рішення Трампа.
Це класична гра на випередження. Спроба вибити з рук конкурентів майбутній компромат і «арсенал нападу».
Наприклад, Ляшко цього літа, після 20 років цивільного шлюбу, вирішив вже офіційно одружитися. В принципі, він міг би і далі продовжувати жити в цивільному шлюбі. Але такий крок за рік до президентських виборів полегшить йому нейтралізацію звинувачень у нетрадиційній орієнтації та допоможе сформувати імідж сімейної людини.
Щоб закрити тему з однією з ключових невиконаних обіцянок «закінчити АТО за тижні» , Порошенко вибачився напередодні Дня Незалежності України. Парадокс – він фактично вдарив самого себе, тобто нагадав про власну невиконану обіцянку, але стратегічно послабив супротивників. Вчинок президента ще й був підсилений ефектом раптовості, бо ніхто такого не очікував – в українській політиці немає традицій вибачатися.
Інший яскравий приклад – щоб відкинути на майбутнє всі звинувачення в тому, що Тимошенко – «кремлівська зозуля», вона закликала політиків підписати Меморандум щодо незмінності курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Меморандум ні до чого не зобов’язує, не має юридичної сили, але нібито спростовує лояльність Тимошенко до Кремля.
Хоча атаки і спроби встановити стійкий асоціативний зв’язок «Тимошенко = Росія» будуть продовжуватись і далі – наприклад, нещодавно народний депутат від БПП Іван Мельничук пообіцяв надати відеодокази візиту зятя Тимошенко до Москви.
До речі, достеменно невідомо, чи спрацюють в мінус для Тимошенко ці проросійські штрихи. Бо це дозволить їй стати привабливою для величезної частини проросійського електорату, який розчарувався в «регіоналах» і не буде голосувати за Бойка і при цьому ненавидить Порошенка.
Олексій Мінаков – політичний експерт
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
