Грузинський реванш партії Міхеіла Саакашвілі знову відкладено – принаймні ще на два роки.
Центральна виборча комісія Грузії опублікувала остаточні пiдсумки другого туру останніх прямих президентських виборів у Грузії. Переможцем стала формально незалежна кандидатка – Саломе Зурабішвілі, яка набрала 59,52% голосів. Її конкурента – кандидата опозиційного руху “Сила в єдності” Григола Вашадзе підтримали лише 40,48%.
Сам екс-президент Грузії уже закликав до невизнання результатів виборів та протестів. “Цей брудний олігарх потоптав Конституцію, демократію і вибори. Завтра ми вийдемо на вулиці і почнемо процес громадянської непокори”, – заявив у своєму звернені Саакашвілі. Під “брудним олігархом” мався на увазі мільярдер та лідер партії влади “Грузинська мрія” Бідзіна Іванішвілі, який протягом останніх шести років вважається найвпливовішою людиною у Грузії.
В цьому контексті дата виборів дуже символічно збіглася з початком “революції троянд”, яка 15 років тому змінила владу в Грузії і привела до влади саме Саакашвілі.
Але так і залишилось незрозумілим, кому на руку міг зіграти цей символізм. Заклик екс-президента не був підтриманий навіть у його партії. Григол Вашадзе не поспішав підтримати такі заяви, наголосивши, що це залишається думкою однієї людини.
Заявляючи про задіяний під час виборів (особливо – перед другим туром) потужний адміністративний ресурс та оголосивши плани оскаржити результати виборів у суді, опозиція де-факто визнала свою поразку.
Нова грузинська реальність
Нинішні президентські вибори стали унікальними для Грузії. І рiч не лише у тому, що вперше президентом країни стала жінка (можна, звичайно, згадати, як 15 років тому спікер парламенту Ніно Бурджанадзе була в.о. президента).
Втім, як зазначає опозиція, така незвична дата суттєво ускладнила голосування громадян Грузії, що живуть за кордоном (де підтримка опозиційного кандидата виявилася вдвічі більшою, аніж провладного), а також тих, хто живе не за місцем реєстрації і не має можливостей їхати через всю країну на дільницю (а таких у Грузії теж чимало).
Не менша особливість виборів – “команда Саакашвілі” знову повертається у велику грузинську політику. Адже після виходу представника Єдиного національного руху (лідером цієї партії досі залишається екс-президент) у другий тур президентських виборів владі вже не вдасться повторювати стару тезу, що “колишні” вже давно залишилися у минулому і наразі мають лише маргінальну підтримку.
Більше того, перший тур виборів створив цілком реальну вірогідність поразки “Грузинської мрії”.
Дехто вже охрестив ці вибори боротьбою Саакашвілі з Іванішвілі, двох колишніх лідерів держави, які активно підтримували кандидатів. І хоча є спокуса аналізувати останні президентські вибори в Грузії саме під цим кутом, все ж таки це було б занадто спрощеним поглядом на події.
Хоча повноваження президента і значно скорочуються відповідно до змін до Конституції, але все ж таки йому залишається право помилування, яке є таким важливим для майбутнього Міхеіла Саакашвілі.
Якщо колишній президент мріє повернутися до Грузії героєм, то його головний опонент Бідзіна Іванішвілі мріє жодним чином цього не допустити. Тому контроль над посадою президента, навіть з мінімальними повноваженнями, став таким важливим для обох сторін.
Перемога ціною в $500 млн
“Вітаю, я Бідзіна Іванішвілі. Сьогодні день принципового вибору, не залишайтеся вдома!” – у день виборів такий дзвоник із записом звернення найбагатшої людини країни отримали чимало громадян Грузії. Серед іншого їх закликали “не допустити перемоги ґвалтівників”, тобто – опозиції.
Вибори у Грузії завжди відрізнялися активним використанням чорного піару та адмінресурсу. Втім, багато грузинських експертів згодні у тому, що напередодні другого туру ця практика досягла свого історичного піку.
Можливість перемоги опозиційного кандидата у партії влади порівнювали з початком громадянської війни, забуваючи, що 6 років тому у країні була ситуація, коли уряд сформували опоненти президента і це не мало таких трагічних наслідків.
Кампанія за другий тур багато базувалася і на зовнішньополітичному аспекті, а саме звинуваченні обома кандидатами один одного, хто ж має більші зв’язки та сентименти щодо Росії. І якщо Зурабішвілі згадували заяву про те, що війну 2008 року розпочала саме Грузія, а не РФ, то її опоненту – досвід роботи у російському МЗС та громадянство РФ, від якого він відмовився, лише ставши міністром закордонних справ Грузії.
Насправді жодного з них неможливо вважати проросійським кандидатом. Варто зазначити, що офіційно обидва кандидати повністю підтримували поглиблення зв’язків та майбутнє членство в НАТО та ЄС.
Питання проведення важливих переговорів та призначення послів все ще залишаться в повноваженнях президента Грузії після конституційної реформи, тому така увага приділялась саме їх зовнішньополітичним поглядам.
Однак головним “сюрпризом”, який міг змінити розстановку сил, яка напередодні виборів не віддавала переваги жодному з кандидатів, могло бути рішення уряду списати банківські борги майже 600 тисячам громадян Грузії. І хоча заборгованості, загальна сума якої досягає півмільярда доларів, повинна почати списуватися лише 15 грудня – вибір часу для анонсу (за тиждень до виборів), як і той факт, що цей борг має намір покрити фонд, заснований головою правлячої партії Іванішвілі, говорять самі за себе.
Така обіцянка, дуже вірогідно, стала переломним моментом виборчої кампанії.
Впливові громадські організації, включаючи Transperancy International, вже заявили, що такі дії мають ознаки підкупу виборців і повинні бути розслідувані правоохоронними органами. Втім, шансів на таке розслідування вкрай мало.
Іспит для демократії
Відразу після оголошення перемоги Саломе Зурабішвілі заявила, що зараз не найкращий час налагоджувати співпрацю з Москвою. “Не думаю, що поки Росія поводить себе так, як зараз, з урахуванням того, що відбувається на лінії окупації, де викрадають людей, і ця лінія рухається вглиб нашої території, все ближче до Тбілісі… з урахуванням того, як Росія зараз веде себе щодо України, не думаю, що все це означає, що ми можемо прямо зараз перейти до співпраці”, – заявила вона.
Водночас Зурабішвілі наголосила, що якщо Європа та США розпочнуть діалог з Москвою, то і Грузія не залишиться осторонь. Ця заява ще точно буде потребувати уточнення і змусить грузинські ЗМІ прискіпливо аналізувати подальші заяви нового президента щодо РФ.
Не менше питань і до відповідності виборів, що відбулися, демократичними стандартами.
Навіть чинний президент Георгій Маргвелашвілі, який вирішив не висувати свою кандидатуру знову, висловив занепокоєння щодо різкого падіння якості останніх виборів.
Спільна місія ОБСЄ та Ради Європи у своїй доповіді навіть наголосила на негативному характері перегонів, який підірвав сам процес. Крім того, міжнародні спостерігачі зазначали, що хоча на перший погляд була політична конкуренція, але провладний кандидат мав значні переваги (ЗМІ, майданчики для виступів, урядова агітація, використання державних ресурсів тощо).
Деякі оглядачі піднімали ставки, називаючи ці вибори, до першого туру яких не було значної уваги, екзаменом на демократію для Грузії та переходом від пострадянської держави до європейської демократичної, якщо цей екзамен буде зданий.
Що далі?
На міжнародному напрямку зовнішньої політики Грузії не варто очікувати будь-яких змін, у тому числі і у відносинах з Україною. Заяви нового президента щодо неприпустимості дій Росії щодо України вже пролунали.
За умови продовження європейського та євроатлантичного курсу Тбілісі, спільні інтереси та можливості на цьому напрямку також не зміняться. Більш предметне секторальне співробітництво в будь-якому разі залежить від уряду, який залишається на своїх посадах і відповідно не змінює свою політику.
З іншого боку, звичайно, необхідно спостерігати за новими заявами очільниці Грузії щодо Російської Федерації, особливо на тлі останнього безпекового загострення.
Натомість президентські вибори матимуть наслідки у внутрішній політиці. Важливим наслідком виборчої кампанії стало об’єднання опозиційних партій, яке може позитивно вплинути на наступні парламентські вибори 2020 року. Більше того,
ситуація, коли провладний кандидат зуміла перемогти лише завдяки безпрецедентному “підкупу” виборців, може стати пірровою перемогою для “Грузинської мрії”.
Варто лише нагадати, що к 2020 року партія буде при владі вже 8 років – майже стільки ж, скільки й опоненти. За умови відсутності суттєвого покращення в економіці втома виборців від партії влади може стати значною.
Втім, президентські вибори 2018 року показали ще один тренд – найслабкішою ланкою опозиції є… екс-президент Міхеіл Саакашвілі. Це було помітно ще два роки тому під час парламентських виборів. Заява екс-президента про повернення до країни – та ще за пару днів до голосування – як вважають політологи, негативно вплинула на рейтинги його партії. Так само і цього року опозиція недобрала голоси саме через несприйняття особи Саакашвілі чималою частиною виборців.
Небанальна проблема – як змусити лідера партії остаточно відійти від керівництва, при цьому не втративши голоси фанів Саакашвілі (а їх також є чимало у Грузії), може стати ключовим передвиборчим випробуванням для грузинської опозиції. Від якого, дуже ймовірно, й залежатимуть їхнi шанси на реванш у 2020 році.
Останнє має й непряме відношення до України. Адже у випадку, якщо Саакашвілі остаточно втратить інтерес до грузинської політики, він стане більш активним на українському напрямку.
Автор:
Ганна Шелест, кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica,