“Ібіцагейт” – скандал із плівками про російське фінансування Австрійської партії свободи (АПС), став справжнім політичним цунамі, зруйнувавши урядову коаліцію на чолі з Народною партією (АНП) Себастьяна Курца.
Спершу з уряду були видалені токсичні “свободівці”, а згодом – оголошені дочасні вибори та сформований технократичний кабінет на чолі з Бріґітте Бірляйн.
Своє завдання він виконав повністю, зміг без суттєвих струсів довести країну до виборів та провести голосування 29 вересня.
Як Відень вийшов із цієї кризи? І чи є підстави сподіватися, що позиції проросійських сил у Австрії послабилися?
Тефлоновий Курц
Себастьян Курц вже вдруге у своїй політичній кар’єрі пішов на розпуск Національної ради та дострокові вибори.
Вперше він зробив це в середині травня 2017 року, будучи на посаді голови австрійського МЗС. Очоливши тоді Народну партію, він вирішив за буль-яку ціну позбутися “великої коаліції” з соціал-демократами, й зважився на дострокове голосування.
Цей крок разом з впровадженням нового іміджу політсили, яка отримала навіть новий колір партійної символіки, дав АНП перше місце на дочасних виборах у жовтні 2017 року з 31,5 % голосів.
Цього року, знов у травні, Курц зважився на розрив альянсу з АПС, який до цього доволі непогано функціонував, але після публікації “плівок з Ібіци” ставав дедалі токсичнішим, та знову пішов на дострокові вибори. Як виявилося, не дарма.
Впродовж цілої низки місяців з часу старту передвиборчої кампанії на початку липня соціологічні опитування в Австрії видавали напрочуд стабільні результати.
Їх динаміка мало чим відрізнялася від підсумків голосування на виборах до Європарламенту 25 травня, де, попри всі скандали, партія Курца отримала 34% голосів.
Втім, попередні підсумки нинішнього голосування ще більше перевищили ці очікування.
Народну партію, за даними австрійського МВС, які не включають голосування поштою, підтримали 38,4% виборців. Себастьяну Курцу вкотре вдалося пройти через дочасні вибори не просто зберігши активи, але й навіть наростивши підтримку.
Три секрети успіху
Партії Курца вдалося здобути перемогу в переважній більшості виборчих округів.
Соціологи вказують, що джерелом чергового електорального успіху Себастьяна Курца стали виборці, які раніше підтримували Партію свободи.
І це не дивно. Адже на його користь працювала й працює низка чинників.
Перший – безумовно, перейняття частки риторики самої Партії свободи. Передовсім, це стосується міграційної політики та поліпшення економічної ситуації в країні.
Іншими ж обіцянками, які перекочували з коаліційної угоди між Народною партією та АПС до виборчої програми “народників”, стали зниження податків, скорочення бюрократичних процедур та збільшення видатків на оборону.
Тож, природно, що на користь “народників” після скандалу з “плівками з Ібіци” висловилися більш помірковані виборці Партії свободи.
Другий – це імідж самого Курца.
Соціологи зазначають, що на його користь продовжує грати імідж як “молодого політика”, так і “ввічливого зятя”, з якими часто асоціюють австрійського поки що ексканцлера.
Переважна більшість виборців АНП походить, за даними соціологічних опитувань, з сільської місцевості, де такого роду імідж доволі влучно працює.
Лідерка соціал-демократів Памела Ренді-Вагнер не змогла ані запропонувати виборцям нічого нового за винятком типових для есдеків апеляцій до солідарності та людяності, ані забезпечити оновлення власної політсили.
Як результат, соціал-демократи виграли лише кілька округів, зокрема, у Відні та Лінці.
Наслідки “Ібіци”
Втрата голосів Австрійською партією свободи на цих виборах була цілком передбачуваною. Сумніви були лише в обсягах.
Соціологічні опитування до виборів однозначної відповіді на це питання не давали, обіцяючи “свободівцям” 20% голосів, що на 6% нижче за результати 2017 року.
Втім, попередні результати виборів, опубліковані австрійським МВС, свідчать, що падіння більш вагоме. За попередніми даними, які не включають голосування поштою, Партія свободи отримала 17,3% голосів виборців, що майже на 9% гірше за результат 2017 року.
Більш того, “свободівці” втратили більшість голосів у ключовій для себе федеральній землі Каринтія. Примітно, що Народній партії вдалося виграти навіть на тому окрузі в землі Бурґенланд, де мешкає теперішній лідер АПС Норберт Гофер.
Втім, як виявилося, скандал довкола “відео з Ібіци” не призвів до катастрофічного відходу виборців.
Завдяки чому Партії свободи вдалося зберегти за собою “основний електорат”?
По-перше, для вагомої частини виборців АПС вирішальними є саме меседжі, з якими виступає політсила. Те ж, що відбувається навколо неї або трапляється з її керівниками, не є, при цьому, суттєво важливим.
По-друге, Партії свободи і надалі вдається зберігати свого роду образ “партії, що бореться з несправедливістю” в очах власного виборця.
По-третє, ключові меседжі АПС лишилися незмінними – припинення нелегальної міграції, зведення ролі ЄС до економічного союзу, боротьба проти бюрократії та зниження податків.
Свою роль могла зіграти й риторична прив’язка кампанії до колишнього уряду Народної партії та АПС, а також особисто до Себастьяна Курца. “Без нас Курц схилиться вліво”, – зазначалося на агітаційних плакатах АПС.
Втім, соціологи прогнозують, що результат виборів може бути лише “проміжним порогом” у втраті голосів Партією свободи.
Провідним ризиком для політсили є й залишатиметься розслідування скандалу довкола “відео з Ібіци”. І в його рамках цілком можливо постане питання виключення з партії її колишнього багаторічного лідера Ганса-Крістіана Штрахе. Під підозрою в цій справі не лише ексголова АПС, але і його дружина, а також генсек партії Гаральд Вілімскі.
Проблеми серед однопартійців має й новий лідер АПС Норберт Гофер.
Згідно з інформацією з кіл, близьких до АПС, яку опублікувало бульварне видання Österreich, він теж може бути причетним до розтрат коштів з партійної каси. Зокрема, стверджує видання, він міг витратити партійні фінанси на облаштування садового паркану.
Як би там не було, на “свободівців” найближчим часом очікуватиме доволі турбулентний період.
Повернення “зелених”
Іншим доволі передбачуваним результатом австрійського голосування стало повернення до Національної ради партії “Зелені – Зелена альтернатива”.
На попередніх парламентських виборах ця політична сила не змогла подолати виборчий бар’єр та опинилася поза Національною радою. Причинами низького результату в 2017 році стали внутрішньопартійні чвари, внаслідок яких партію покинув колоритний політик Петер Пільц. Останньому вдалося на минулих виборах пройти до парламенту із власним проектом “Список Пільца – Зараз”, перехопивши значну частину голосів у “Зелених”.
Нині ж ситуація виглядає з точністю до “навпаки”.
“Зеленим” вдалося практично “відіграти” позиції виборів 2013 року, отримавши 12,4% голосів.
В той же час, Петер Пільц разом з його “Списком “Зараз” опиняється поза парламентом, причому 40% його колишніх виборців цього разу, за даними соціологів, зробили вибір на користь “Зелених”.
До перемоги політичну силу привів 58-річний Вернер Кьоглер, який закликав до “екологічної справедливості задля нинішнього та наступних поколінь”.
Як виявляться, ті самі лозунги про захист довкілля та кліматичну політику, що не спрацювали під час голосування 2017 року, виявилися цілком актуальними в рамках нинішньої кампанії.
Крім того, перебування поза парламентом дозволило “Зеленим” бути осторонь політичних скандалів минулих років і таким чином презентувати себе виборцям як незаплямовану політичну силу.
І нарешті, партії вдалося використати нинішню хвилю дискусій довкола кліматичної політики та скомбінувати її з риторикою лівого спрямування. Тож, не дивно, що 14% виборців, які в 2017 році голосували за соціал-демократів, нині, за даними соціологів, підтримали “Зелених”.
Коаліційні розклади
Переможець виборів Себастьян Курц вже оголосив під час пресконференції за підсумками виборів про готовність вести переговори про співпрацю з усіма партіями, представленими в парламенті.
Справді, результати голосування відкривають для Народної партії доволі широкі можливості: коаліція можлива як із соціал-демократами, які за даними, що не враховують голосування поштою, набрали 21,5% голосів, так із Партією свободи з її 17,3% голосів, так навіть із “Зеленими”, які отримали 12,4% голосів.
Втім, продовження коаліції з Партією свободи виглядає досить ризиковим кроком.
Адже політична сила, яка через кілька днів після розпаду коаліції проголосувала на підтримку вотуму недовіри Курцу, може стати для нього потенційно токсичною.
Іншою опцією для “народників” може стати коаліція з соціал-демократами. Втім, і в цьому випадку ситуація далека від однозначності. Серед низки керівників СДПА все ще панує образа на Курца за припинення “великої коаліції” в травні 2017 року.
На додачу – формування коаліції в умовах суттєвого розриву між партіями загрожує “есдекам” втратою ідентичності.
Виходом може стати варіант підтримки “есдеками” однопартійного уряду Курца без “оформлення відносин” у вигляді коаліції. Під час кампанії про можливість такого варіанту говорив і Себастьян Курц.
Можливим для Народної партії є також і альянс з “Зеленими”. Вагомою підставою для нього може стати увага “народників” до питань захисту довкілля, яка була зафіксована як в коаліційній угоді з Партією свободи, так яка перейшла до виборчої програми АНП.
Втім, для подібного союзу політичній силі Себастьяна Курца доведеться суттєво попрацювати над власними меседжами. Майбутня депутатка Національної ради від “Зелених” Зіґі Маурер зазначає, що для союзу з її політсилою АНП треба змінити власну праву риторику “на 180 градусів”.
Як вплинуть результати дострокових виборів на відносин Австрії з Україною та РФ?
На жаль, сам перебіг виборів дав занадто мало підстав робити висновки. Зокрема, “українське питання” під час австрійських виборів не звучало навіть опосередковано, не особливо обговорюється й тема зв’язків АПС з Росією та можливої причетності РФ до скандалу довкола “відео з Ібіци”.
Тож, вочевидь, австрійська політика і надалі залишатиметься переважно сконцентрованою на внутрішніх та європейських справах.
І хоча вірогідне формування коаліції без АПС є вигідним для Києва, українській стороні слід докласти чимало зусиль, щоб зберігати як нинішній рівень відносин, так і підтримувати австрійську позицію стосовно територіальної цілісності та суверенітету України.
Автор: Віктор Савінок,
аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка
https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/30/7101353/