Президент Зеленський не поїде до Лондона, де відбудеться зустріч лідерів НАТО. Це не є великим секретом – про це давно говорили у МЗС, чесно пояснюючи, що туди не запросили ані нас, ані, наприклад, грузинського лідера.
Це правда, але є одне але: Грузія все одно буде представлена в Лондоні. Нехай і не на рівні президента. Туди поїде міністр закордонних справ, який зможе зустрітися з колегами та нагадати про євроатлантичні прагнення своєї держави. А от Україна цього не робитиме.
Відразу варто зауважити: “зраду євроатлантичної інтеграції” це ще не доводить. Ми далекі від цих звинувачень.
Навпаки, монобільшість та прозахідна опозиція останніми днями зблизилися у розумінні того, як саме треба рухатися до отримання Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО, та погодилися, що нову заявку на ПДЧ Україна не подаватиме.
Однак тактика, обрана українською владою, викликає питання.
Детальніше про це – у нашій статті.
“Несправжній” саміт
3 грудня у Лондоні зберуться лідери усіх держав-членів Альянсу, але саміту НАТО там не відбудеться. Це твердження може здаватися дивним, але це – правда. Річ у тім, що статус цієї події в Альянсі вирішили знизити до рівня “зустрічі лідерів” – тобто до меншого, ніж “саміт”.
Скажете, що це буквоїдство, яке мало кого цікавить?
І будете абсолютно праві!
Але є одна держава у світі, яка приділяє цьому “буквоїдству” неприродно велику увагу. Ця держава – Україна. Адже саме ця дрібна деталь допомагає офіційному Києву пояснити, чому Володимира Зеленського не буде на зустрічі у Лондоні. Річ у тім, що на “зустрічі лідерів”, на відміну від повноцінних самітів, Альянс не запрошує держав-партнерів.
А отже, гостя з України там справді не чекають.
І цим ми відрізняємося від решти світу, де величезна кількість авторитетних медіа – від США до Китаю, від інформагенцій до експертних видань – не переймаються цими деталями та вживають слово “саміт” щодо лондонської зустрічі.
І хоча це пояснення та ця логіка офіційного Києва є правдивими та мають ґрунт, все ж “є одне але”.
На жаль, лондонська зустріч вкотре засвідчить, що у відносинах із НАТО Україна – це не Грузія. І це порівняння – не на користь нашої держави.
Україна – не Грузія
Паралельно із зустріччю лідерів Альянсу (яка все одно є “самітом” у словниковому значенні, хоча дійсно не має такого статусу в термінах НАТО) в Лондоні проходитиме ще одна подія високого рівня, співорганізатором якої також є Північноатлантичний альянс, точніше, його підрозділ публічної дипломатії.
Це – конференція NATO Engages.
І вона не містить таких жорстких обмежень щодо держав-учасниць.
У її лондонській програмі є підтверджена участь генсека НАТО, кількох інших керівних посадовців Альянсу та держав-членів, а також… міністра закордонних справ Грузії Давіда Залкаліані, на панелі за назвою “Альянс для глобального майбутнього: партнери НАТО”.
Позицію “партнерів НАТО” він представлятиме один, без України.
Обидва українських посадовця, відповідальні за цей напрямок, підтвердили “Європейській правді”, що їхати до Лондона не планують, хоч МЗС навіть мав запрошення від організаторів, щоби міністр долучився до грузинського колеги.
“Глава МЗС України Вадим Пристайко не братиме участі у тематичному заході на полях ювілейного саміту НАТО 3 грудня. Side-event (йдеться про конференцію NATO Engages), на який було надіслано запрошення міністру, має формат політологічноі подіумної дискусії”, – пояснили у МЗС. “На полях саміту, за сталою традицією, відбудеться міжнародна конференція, але у рамках самого саміту не буде офіційного засідання за участі української делегації. Країни-партнери, у тому числі Україна, до участі у цьому заході (зустрічі лідерів НАТО) не запрошені”, – погодився з ним віцепрем’єр Дмитро Кулеба.
Обидва посадовці підкреслили, що Україна буде представлена на NATO Engages на рівні посла нашої держави у Великій Британії Наталії Галібаренко. “У заході також братиме участь один з керівників профільного департаменту міністерства”, – пояснили у МЗС.
Але це – не політичний рівень. Дипломати можуть спостерігати за дискусією, але не брати участь у ній.
Що втрачає Україна?
Очевидних та невідкладних наслідків справді немає. Переоцінювати важливість зустрічі у Лондоні не варто: ніхто не планує “давати ПДЧ тут і зараз”. Та й зобов’язань брати участь у таких заходах Україна точно не має. В уряді цілком резонно наголошують, що йдеться про експертну дискусію, нехай і організовану від патронатом Альянсу, а не про політичні переговори.
Та не все так просто.
По-перше, навіть на експертному рівні Україні украй потрібні такі зустрічі.
Чи хтось вважає, що усі західні аналітичні центри переконані у щирому прагненні нової української влади рухатися до членства в Альянсі? Ні, цього переконання немає, над цим ще треба працювати. Бо без експертної підтримки здолати опір західних політиків нам буде ой як нелегко.
По-друге, є підстави стверджувати, що співорганізований Альянсом форум – це не “просто подіумна дискусія”.
Грузини впевнені, що їхній міністр зможе провести там низку офіційних зустрічей, адже планується спільний івент за участі міністрів країн-членів НАТО та учасників Engages (хоча від офіційного коментаря з цього приводу у Тбілісі та у штаб-квартирі НАТО утрималися).
Тут цінними є враження колишньої віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, яка навесні цього року мала точно такий вибір, отримавши запрошення на конференцію NATO Engages у Вашингтоні, що проходила на полях міністерської зустрічі НАТО. Так само, як і зараз – без участі України.
Вона розповіла “Європейській правді”, що рішення поїхати до Вашингтона було правильним. “Формально конференція проходить поза рамками зустрічі НАТО, однак чимало міністрів туди приходили. Там був віцепрезидент США Майк Пенс, заступниця генсека Роуз Геттемюллер. У мене були двосторонки з трьома балтійськими міністрами, я змогла проговорити деякі важливі речі з керівником МЗС Туреччини тощо. Крім того, ми завдяки зустрічам на Engages з перших вуст знали, що обговорювалося за закритими дверима.
Тому мій досвід свідчить, що поїздки на цей форум, який проводиться на полях зустрічі Альянсу, є дуже важливими”, – пояснила Климпуш-Цинцадзе.
Складно не погодитися: якщо ми дійсно хочемо довести Альянсу, що Україна прагне інтеграції, якщо нова влада зберігає прагнення отримати ПДЧ, а потім стати членом НАТО, то невже не є логічним те, що ми маємо заявляти про це за кожної нагоди?!
Хотілося би вірити, що офіційний Київ почує цю критику, змінить плани, і вже наступного тижня ми побачимо у Лондоні чи то Кулебу, чи то Пристайка, чи як мінімум відповідального за напрямок НАТО заступника. Але, на жаль, сподівань на це небагато.
ПДЧ без “зради”
На початку статті було згадано: попри цю критику і попри хибне, на думку автора цих рядків, ставлення Києва до зустрічі у Лондоні, підстав із впевненістю говорити про “зраду євроатлантичної інтеграції”, на щастя, немає.
Адже паралельно є й інші новини.
Зокрема, в МЗС наголосили, що вже наступного тижня українська делегація поїде до Брюсселя. А отже, матиме змогу частково надолужити втрачені у Лондоні можливості.
“11 грудня у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі відбудеться засідання Комісії Україна-НАТО щодо оцінки Річної національної програми на 2019 рік (РНП-2019) та підготовки РНП-2020 за участі віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитра Кулеби”, – повідомили у МЗС у відповіді на запит “Європейської правди”.
І це – добра новина. А ще важливіше – те, що питання НАТО та членства України у ньому викликає все менше суперечок в українському парламенті.
І тут важливим кроком стала досягнута згода між монобільшістю та прозахідною опозицією (передусім партією “Європейська солідарність”) щодо того, як саме Україні треба рухатися до отримання Плану дій щодо членства в НАТО.
Усі погодилися, що нову заявку на ПДЧ Україна не подаватиме.
Очікується, що вже ближчим часом парламент ухвалить постанову, яка підтвердить чинність старого прохання України про ПДЧ. Проєкт цього рішення був узгоджений із МЗС та одноголосно (!!!) підтриманий на засіданні комітету ВР у закордонних справах.
“Звичайно, йдеться не про ще одну заявку, а про звернення до наших партнерів, підтвердження наших намірів і чіткий публічний заклик не блокувати нам ПДЧ”, – пояснила одна з ініціаторок рішення Ірина Геращенко (“Євросолідарність”).
Це рішення, безумовно, стане знаковим. Добре, що партія влади дала на нього згоду. Але запитання щодо неучасті України у зустрічі в Лондоні від цього, скажімо відверто, не зникають.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/11/28/7103581/