2 червня Верховна Рада України ухвалила ініційований Президентом Володимиром Зеленським закон “Про внесення змін до Митного кодексу України у зв’язку із реформою прокуратури та змінами у системі судоустрою України”, згідно з яким голова та судді Верховного Суду, а також Генеральний прокурор та члени їхніх сімей, які прямують з ними, звільняються від проходження особистого огляду та огляду ручної поклажі та багажу під час проходження митного контролю.
Оцінка ЦППР
Вказаними привілеями раніше користувалися судді Верховного Суду України та Генеральний прокурор України, а також члени їхніх сімей. Фактично під виглядом “технічних поправок” (заміна в кодексі назв старих інституцій на нові) така пільга була надана суб’єктам, які раніше її не мали.
По-перше, ст. 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Набуваючи статус судді, громадянин отримує додаткові права та гарантії, які, утім, нерозривно пов’язані із займаною посадою, та в першу чергу покликані забезпечити можливість повноцінно виконувати свої обов’язки, у т. ч. бути незалежним у своїй діяльності. Як зазначено у Висновку Консультативної ради європейських суддів № 1 (2001): “Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя”.
Звільнення суддів Верховного Суду та членів їх сімей від митного огляду жодного стосунку до здійснення ними правосуддя не має, не є гарантією їх незалежності, а отже, вказана пільга є невиправданою та такою, що порушує конституційний принцип рівності громадян.
По-друге, Закон “Про судоустрій і статус суддів” передбачає, що судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді (ч. 2 ст. 52). Єдність статусу насамперед передбачає, що всі судді користуються однаковими правами і привілеями. Втім, надання привілею щодо митного огляду лише суддям Верховного Суду безумовно порушує вказаний принцип.
По-третє, надання зазначеного привілею суддям Верховного Суду України і Генеральному прокурору України відбулося ще в 2002 році шляхом прийняття Митного кодексу після ветування його Президентом України. Тоді Президент запропонував узгодити перелік осіб, щодо яких не здійснюється митний огляд, із переліком осіб, яким забезпечується державна охорона (Голови Верховної Ради України; Прем’єр-міністра України; Голови Конституційного Суду України; Голови Верховного Суду України; Першого заступника Голови Верховної Ради України; Першого віце-прем’єр-міністра України; Міністра закордонних справ України; Генерального прокурора України). І в цьому ймовірно був сенс, зважаючи на специфіку забезпечення державної охорони. Але під час остаточного ухвалення Митного кодексу народні депутати вирішили розширити перелік, включенням до нього суддів Верховного Суду України і Конституційного Суду, яким за загальним правилом не забезпечувалася державна охорона.
З огляду на сказане, на думку експертів ЦППР, пріоритетним у контексті розв’язання цієї проблеми є ветування закону Президентом з пропозицією обґрунтовано звузити коло осіб, звільнених від митного огляду, наприклад, орієнтуючись на коло осіб, щодо яких здійснюється державна охорона.