Утримуючи правоохоронну систему за формою, влада давно втратила її по суті. Жодне нове чи старе прізвище міністра не може автоматично заповнити вакуум, утворений у системі.
5 червня в парламенті, з ініціативи фракції “Голос”, було зареєстровано постанову про відставку міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Як заявив голова профільного комітету з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський, комітет Верховної Ради погодився внести до порядку денного сесії парламенту постанову про звільнення міністра МВС Авакова.
Однак, за нашою інформацією, на сьогодні голосів за відставку Авакова в парламенті немає. Безумовно, самому “Голосу” з поставленим завданням не впоратися, приймати рішення доведеться “слугам”. І тут є нюанси.
На Банковій думки розділилися. Глава ОПУ Андрій Єрмак, давно втомлений від навислої тіні Авакова, наполягає на хайпі й жертві, якої не перший день вимагає суспільство. Це, на думку Єрмака, розрядить ситуацію і дасть Зеленському додатковий рейтинг акурат до місцевої виборчої кампанії. А також, за інформацією наших джерел, відсуне главу МВС не тільки від вуха Зеленського, а й зі шляху переговорів у Мінську, де позиція Авакова не збігається зі стратегією Єрмака. Інтереси групи Єрмака сьогодні в парламенті лобіює нардеп Євген Шевченко, який, нагадаємо, паралельно з акцією “Голосу” з парламентської трибуни критикував діяльність Авакова на посту глави МВС і закликав депутатів відправити чинного міністра у відставку.
Тоді як перший помічник президента Сергій Шефір, що встиг потрапити під жорсткі чари Арсена Борисовича, дотримується протилежної позиції. Співвласник Банкової перебуває у чудових стосунках і з Ахметовим, і з Коломойським. Як, утім, і сам Аваков. А договір про взаємовигідну співпрацю не передбачає відставки бізнес-партнерів.
І переважна більшість політичної еліти, швидше, на боці Шефіра, ніж Єрмака. У стару парламентську гвардію Аваков уріс корінням, бізнесом і вагонами компромату, що, власне, й стримує досвідчених політиків від наступу на міністра, який засидівся у своєму кріслі. Тому аж ніяк не дивує позиція “Європейської Солідарності”, передбачливо зайнята “в кущах” командою Порошенка, яка періодично викрикує звідти порожній меседж, що коли вже й змінювати, то весь уряд зразу.
Лідер “Батьківщини” Юлія Тимошенко має давню й складну історію взаємин з Аваковим і точно не псуватиме спогади необачними кроками.
Депутати ОПЗЖ? Радо пристануть до більшості, а отже або втримаються від натискання кнопки за відставку людини, до якої ще неодноразово доведеться звернутися по допомогу, або натиснуть, коли вітер переміниться і можна буде красиво розповісти своїй аудиторії, як вони нарешті зняли Авакова.
Що стосується безпосередньо фракції-застрільника антиаваковської кампанії в парламенті, то локомотив партії “Голос” Святослав Вакарчук, що днями заявив про здачу депутатського мандата, — єдиний із фракції, хто не підписав постанову про відставку Авакова. Вчора парламент не задовольнив прохання Вакарчука про складення повноважень, що, звісно, не вплине на його намір піти з парламенту й реальної політики. І, так, голосу у фракції не стало, зате танцюристи з них тепер препаршиві.
Молоді ж політики зі “слуг народу”, яким і належить приймати остаточне рішення, переважно говорять про Авакова пошепки та цілком упевнені, що тільки він у змозі втримати нестабільну ситуацію в країні. Ну, а хтось і взагалі помовчує через банальний страх із ним зв’язуватися.
Зараз складно припустити, який із варіантів, у результаті, вибере президент. Спочатку Зеленський був налаштований на лояльну відставку, бажаючи обміняти добровільну заяву про відставку на визначення Аваковим свого наступника і посаду посла в Італії. Проте Арсен Борисович не того польоту птах, аби погодитися на такий скромний подарунок. Та й події, які розгортаються в країні, знову похитнули впевненість Зеленського у правильності стратегії глави свого офісу Єрмака. Коли в тебе під вікнами чергують уже не тільки умовні радикали, а й прибічники новонароджених проросійських партій, що відкрито протистоять одні одним (у середу відбулися серйозні сутички представників Нацкорпусу та партії Шарія в метро), хочеться ще міцніше стиснути руку дорослого Арсена Борисовича.
Та Зеленський завис. Бо майбутнє голосування — занадто наочний маркер для суспільства і, як наслідок, добрий інструмент тиску на свою фракцію. На тлі досить чітко артикульованих у медійному просторі справи про демонстративне зволікання з розслідуванням убивства Катерини Гандзюк, а також дедалі більше схожого на безпідставне утримування під вартою підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета ветеранів АТО, можна красиво занести кийок над неслухняним парламентом, що не проголосував за відставку Авакова. І навіть розпустити цей поганий парламент. Інакше, винісши постанову в зал і не проголосувавши її силами власної фракції, Зеленський ризикує отримати досить відчутний удар по особистому рейтингу та репутації.
Однак останні публічні заяви Зеленського на адресу Авакова як “найбільш компетентного міністра” свідчать, що страх остаточної дестабілізації ситуації в країні все-таки переважує. Слабкий президент, котрий акумулює всю владу в країні, але не вміє правильно нею розпорядитися, потребує хоча б видимості силового хребта держави. Думаємо, що саме в цей момент Банкова вирішує стратегічне завдання, як правильно медійно пояснити або навіть наочно забезпечити збереження Авакова на посту.
Однак не будемо ворожити на кавовій гущі. Незалежно від того, піде нинішній міністр МВС чи залишиться, правоохоронна система потребує якісного перезавантаження. І, щоб укотре не залишати цей процес на відкуп одній людині, котра завжди ризикує перетворитися всього лише на доглянутий поліцейський кітель із погонами, який прикриває хаос і беззаконня, парламентарії повинні розуміти суть конче потрібних правоохоронній системі перетворень. І робити все можливе, аби центром реформи став саме парламент. То яких же реформ потребує МВС?
Про перевантаженість слідчих чули всі, тож для вирішення цієї проблеми з 1 липня нарешті почне діяти інститут кримінальних проступків. Наступним кроком має стати створення замінника безнадійно застарілого Кодексу про адміністративні правопорушення, прийнятого ще 1984 року і змінюваного понад 600 разів. Без нового кодексу поліція та інші чиновники не матимуть ефективних інструментів притягнення порушників до відповідальності. А більшість порушень усе-таки не кримінальні, а адміністративні.
У поліції насамперед реформи потребує кримінальний блок. Варто нарешті об’єднати оперативників та слідчих і зробити з них детективів. Для протидії знущанням — у повному обсязі запустити систему “протокол опіки” (custody record) та відеофіксацію всього, що відбувається у відділках поліції. Негласна слідча (розшукова) діяльність має бути приведена у відповідність до європейських стандартів. Міністру слід перестати контролювати слідство і впливати на нього. Коментуючи кримінальні провадження, посадовцям слід бути дуже обережними, щоб не порушувати презумпцію невинуватості й не тиснути на слідство та суд.
Треба забезпечити належну участь громадськості у запобіганні та виявленні знущань і неналежного поводження із затриманими у відділках поліції. Більше десятка років тому це ефективно забезпечували мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини, які діяли на підставі відомчого наказу МВС, що було виразником доброї волі відомства та прагнення до належного громадського контролю. Але з приходом до влади Віктора Януковича діяльність мобільних груп згорнули, а відтак і громадськість втратила можливість здійснювати нагляд за діяльністю міліції. Нині є потреба в тому, аби представники незалежних правозахисних організацій могли моніторити підрозділи поліції щодо належного оформлення затриманих, виявлення катувань, ненадання медичної допомоги тощо.
Поліція охорони має перестати бути привілейованою охоронною фірмою (пригадаємо перестрілку в Княжичах), повинна охороняти виключно державні структури і забрати охоронні повноваження у Нацгвардії. Поліцію особливого призначення, третину якої становлять колишні беркутівці (про що ми вже писали), потрібно приєднати до підрозділів тактико-оперативного реагування (ТОР), щоб у поліції не було двох різних структур, заточених під конфліктні ситуації. Для ефективного забезпечення публічного порядку на мирних зібраннях слід затвердити відомчу інструкцію, яка б відповідала європейським та національним стандартам.
Нарешті, має бути створений єдиний незалежний орган фінансових розслідувань з упором на аналітику, а не на обшуки з “маски-шоу”. Це стосується не тільки компетенції МВС, а й податкової міліції та СБУ. Роль міністра внутрішніх справ у цій реформі значна, адже більшість кримінальних проваджень щодо економічних злочинів зосереджена саме в Нацполі. Безуспішні спроби створити чи то Службу фінансових розслідувань, чи то Національне бюро фінансової безпеки перечепилися об спротив силовиків та політиків. Але без цієї реформи Україна залишатиметься менш привабливою для інвесторів, а бізнес будуть кошмарити три органи досудового розслідування одночасно. Слідство щодо економічної злочинності має бути тільки в цієї нової структури.
Нацгвардія має бути вилучена зі сфери управління МВС і позбавлена правоохоронних функцій, про що ми неодноразово писали нинішнього й минулого років. З аналогічних мотивів, те саме слід зробити і з Державною прикордонною службою. Прикордонники мають бути розділені на прикордонні війська з функцією оборони та охорони кордону і прикордонну поліцію у складі Національної поліції, яка займатиметься рештою питань. Давно ж у ДПСУ бідкаються, що не можуть розслідувати злочини і мусять залучати Нацпол.
Необхідно створити інтегровану систему безпечної країни: відеоспостереження за публічним порядком та пов’язана з ним аналітична діяльність мають бути врегульовані законом, зокрема в аспекті дотримання права на приватність і захист персональних даних. Нинішня неефективна модель — коли розпорядниками систем відеоспостереження є органи місцевого самоврядування, які за власним бажанням дають або не дають поліції доступ до інформації, має бути трансформована в цілісний інформаційний комплекс під крилом МВС чи Мінцифри.
Насамкінець (хоча з цього можна було б починати), треба вдосконалювати діяльність поліцейських і дисциплінарних комісій — а саме впровадити конкурс на всі посади, крім переведень на рівнозначні, а також почати нарешті залучати громадськість до діяльності дисциплінарних комісій, що вже передбачено законом, проте на практиці не працює навіть у найбільш резонансних випадках.
Поліцейські комісії наразі є добрим і дійовим інструментом добору на службу в поліцію, але тільки для тих, хто приходить туди не з системи. Всі ж кар’єрні просування тих, хто вже служить у поліції, відбуваються без належного громадського контролю, виключно за рішеннями начальників. Тому понад 400 людей у 84 поліцейських комісіях долучаються до “відсіювання” кадрів на дуже вузькій ділянці роботи, — слід запроваджувати конкурсні процедури майже в усіх випадках пересування поліцейських між підрозділами, а часто — і всередині їх.
Закон 2018 року теж передбачає можливість залучення громадськості до дисциплінарних комісій, але ми не знаємо про жоден ефективний випадок участі правозахисників. Переважно дисциплінарні комісії формують лише з поліцейських, хоча введення представників правозахисних організацій, наприклад, у дисциплінарні комісії, які займалися питаннями вбивства Кирила Тлявова в Переяславі, зґвалтування в Кагарлику, стрілянини в Броварах тощо, підвищило б довіру громадськості до внутрішніх процесів у поліції.
Дивно, що влада досі не зрозуміла: створення дійових механізмів громадського контролю лише підвищить довіру до неї, а деякі поліцейські все ще продовжують убивати, ґвалтувати, перешкоджати мирним зібранням та нехтувати правами людини. У МВС не бажають визнавати користь від співпраці з громадськістю. Важливо, щоб механізм залучення громадськості був грамотний, щоб у такі структури не потрапили неадекватні персонажі або суто кишенькові активісти силових структур, чия участь зведеться до “одобрямсу”.
Влада Авакова випливає з віри Зеленського в те, що лише Арсен Борисович здатен забезпечити порядок. Тобто президента влаштовує ситуація, коли гарантом безпеки є конкретна людина, а не закон. Суспільство вочевидь хоче сили права, а не права сили. Хай там як, набагато більше важить зміст політики, а не персоналії політиків.