370 гривень на рік на одного пацієнта. З ухваленням медичної реформи, кажуть чиновники, ситуація в селах змінитись на краще. Обіцяють амбулаторії, медкабінети, аптеки. Заманювати лікарів «на село» будуть безкоштовним житлом, автівкою і навіть планшетом або портативними засобами діагностики. Журналісти Радіо Свобода у програмі «Завтра» (спільному проекті з телеканалом «112 Україна») на прикладі двох сіл у Житомирській та Київській областях вирішили показати, в якому стані сільська медицина сьогодні.
Як можуть отримати медичну допомогу жителі села Соснівка, що на Житомирщині, на сьогоднішній день? Можна за 13 кілометрів поїхати до районної лікарні, за 12 кілометрів звідси розташований фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП). І в цей же ФАП можна потрапити навпростець, через ліс – всього 5 кілометрів. Та все це в теорії. На практиці – дістатися до лікаря місцевим просто не під силу: більшості мешканців близько 80 років.
До фельдшера в сусіднє село Горінь і раді б потрапити, та автобуси туди не їздять. Із районом, містечком Малин, сполучення є. Але транспорт їде трасою, не заїжджаючи в село. До магістралі добрих 3 кілометри пішки. Але іноді у Соснівці буває свято – лікарі приїжджають до людей.
Вже кілька років поспіль у призначений день місцева жителька Надія Іванівна перетворює свою хату на приймальне відділення, амбулаторію та маніпуляційну одночасно. Каже, що їй не складно, аби лікарі приїжджали. Бо востаннє лікар із самого міста, їхня улюблениця Галина Василівна, була в Соснівці майже рік тому. Фельдшерського пункту в селі немає: село замале. У ньому живе менше ніж 30 людей. Та й у більшому, сусідньому селі, фельдшери, які хоч іноді в Соснівку зазирали, не затримуються.
«Була лікарка раніше – вже нема. Де вона поділася? Таке хороше було дитя, і вона так любить свою роботу, але уже, кажуть, немає. І ми знов остались без нічого», – зітхає Надія Колісниченко.
Молодий фельдшер, про яку йде мова, пішла в декретну відпустку. А от про те, що сільський голова кілька тижнів тому вмовив горіньського фельдшера, Олену Григорівну, опікуватися ще й Соснівкою, місцеві й гадки не мали. Бо приїхати до своїх підопічних Олені Рябчун немає чим.
«Нічого. Нічого немає. Колись нам давали велосипеди. Але ті велосипеди вийшли з ладу. Ну, поки нам нічого не обіцяють з транспортом, поки нічого немає. Виходимо з положення як можемо», – бідкається фельдшер Олена Рябчун. Цього разу її привіз сільський голова на своїй машині. І навіть якщо б зараз видали велосипед, це навряд чи вирішило б питання.
«Мені вже 75-й рік. У мене стаж – 56 років. Стаж роботи медичний – 56 років. Старі кадри», – зізнається медик.
Втім, на старих кадрах тут тримається все. У лікаря Галини Мазурок тільки й надії, що на місцевого фельдшера. Адже регулярних поїздок у село лікарня не планує, та й цей візит вдалося організувати тільки тому, що не було потреби просити паливо чи то в міськради, чи то в бізнесменів. Сюди лікарі їхали разом зі знімальною групою Радіо Свобода.
«До мене на прийом як приходять, то завжди питають: коли ви до нас приїдете? А я завжди кажу: я із задоволенням до вас приїду, я подивлюся кожного з вас, але в мене просто зараз немає можливості: в мене немає машини і бензину», – каже лікар сімейної медицини Галина Мазурок.
І лікарі, і ці бабусі з дідусями – заручники з’ясування стосунків між державою та місцевою владою: хто і скільки має давати грошей на медицину? Люди хвилюються: чого їм чекати від нової реформи?
«Що це за реформу хочуть влаштувати медичну? Що це за реформа? Зовсім добить?» – запитує мешканка Соснівки Раїса Дев’яткіна.
Чиновники від медицини заспокоюють: хочуть зробити краще. Окрім власне прийнятої реформи, є і окремий законопроект, внесений нещодавно президентом, який стосується суто сільської медицини.
«Амбулаторії, транспорт і зв’язок. Гроші є. У бюджеті закладено під цей законопроект 4 мільярди гривень», – анонсує заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.
Він розповів, що буде з проблемними селами: «У них медична допомога забезпечується саме через логістику. Іншого способу немає. Або медсестра чи фельдшер туди їде, або забезпечується можливість доїзду людей».
Натомість про логістику у ще одному селі – Великій Офірній, що під Фастовом на Київщині, може хто й чув, але на власні очі точно не бачив. Велика Офірна – одне з трьох сіл, що входить у єдину сільраду з центром у селі Мала Снітинка. Там же, у Снітинці, – школа, садочок, амбулаторія та інші відблиски цивілізації.
Пані Надія все життя працювала медсестрою і вважає, що найкраще – профілактика і правильне харчування. Хоч вдома повно господарства, м’ясо вживає як виняток і тільки куплене. Корисне, каже, козине молоко. І свої онуки п’ють, і дачників-киян підгодовує.
«Ото яйце і молоко. А тварину, щоб забити і їсти – ні. І взагалі, м’ясо – некорисна їжа», – пояснює жінка.
Дочка Надії Антонівни, Юлія Каменєва, погодилася продемонструвати нам, що таке логістика по-великоофірницьки: який шлях із їхнього села до тієї ж амбулаторії.
«Якщо по кладочці йти, хвилин 40. А по колу – до години десь. Тут ще б’є джерело. То воно як розмиває, тут по коліна грязі. А взимку треба сідати на попу і їхати донизу. Це найкоротший шлях, яким ми завжди ходили», – показує дорогу вона.
Лісом – полем, полем – лісом, і ми біля містка до цивілізації. Але дошки, таке враження, тріснуть просто під ногами. Знизу болото, далі – річка. На якусь мить промайнула думка: цей місток схожий на всю нинішню українську медицину, яка тримається незрозуміло на чому.
Юля Каменєва каже, раніше в їхньому селі була своя амбулаторія. Від її дому 15 хвилин пішки. Порівняно із нинішніми марафонськими забігами – дрібниці.
«Цей медпункт на території сільської ради. А належить він Фастівській районній лікарні – це так говорили люди. Що вони не змогли знайти згоди, хто буде його ремонтувати. І так він зруйнувався», – пригадує Юлія Каменєва. Дивлячись на будівлю, важко повірити – тут усе було чисто й охайно, приймав фельдшер у білому халаті.
Місцеві сподіваються, що, може, реформа якось допоможе. Але поки що погано розуміють, що саме зміниться. Чули, кажуть, про якусь ще телемедицину, але так і не зрозуміли, що воно таке.
«Телемедицина – це нічого спільного з Кашпіровським і Чумаком, коли лікували по телевізору. Це передача через інтернет медичної інформації між фахівцями», – пояснює заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.
Але чи змогли б чиновники так само легко пояснити Надії Колісниченко з Житомирщини, як конкретно їй від цього полегшає?
«Сьогодні яка медицина? Сьогодні прийди в аптеку, візьми порошки за такі-то гроші, а через три дні – в 4 рази дорожче. Да як же його вижити?! Ну як? Як, скажіть?» – запитує бабуся.
