Антикорупціонери в Україні борються як проти корупції, так і за неї, удають святих – західні експерти про конфлікт

Антикорупціонери в Україні борються як проти корупції, так і за неї, удають гіперморальність – західні експерти розділились в оцінках конфлікту між борцями з корупцією.

Українські антикорупційні установи, до кола яких належать НАБУ, НАЗК, САП, плюс СБУ та ГПУ – занурились у період міжусобиць. Серед насичених скандалами подій останніх тижнів можна виділити порушення Генеральною прокуратурою кримінального провадження проти директора НАБУ Артема Ситника через ймовірне розголошення даних слідства – та паралельне порушення вже НАБУ кримінального провадження щодо факту можливого незаконного збагачення генерального прокурора Юрія Луценка; вибухове звинувачення з боку керівника департаменту фінансового контролю Національного агентства з запобігання корупції (НАЗК) Ганни Соломатіної на адресу голови НАЗК Наталії Корчак у фальсифікаціях перевірок електронних декларацій; початок НАБУ досудового розслідування проти службових осіб НАЗК за частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України (вимагання та одержання неправомірної вигоди) – та передачу справи про можливу корупцію в НАЗК до Служби безпеки України для подальшого розслідування, яку ЗМІ назвали відстороненням НАБУ від скандальної справи; госпіталізацію керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького та багато ін. Також лунають звинувачення про те, що НАБУ діє вибірково у свої кримінальних розслідуваннях.

Подій настільки багато, що голова іде обертом. Борці з корупцією, як видається, стрімко втрачають довіру суспільства.

На прохання «Голосу Америки» західні експерти, які уважно стежать за подіями в Україні – Александр Кларксон, викладач Королівського коледжу у Лондоні, Адріан Каратницький, дослідник аналітичного центру Atlantic Council та Андерс Аслунд, економіст, експерт Atlantic Council, – прокоментували ситуацію.

Спілкування з експертами відбувалось у форматі окремих інтерв’ю. Упорядження їхніх реплік у вигляді дискусії належить автору матеріалу.

Про здобутки та провали антикорупціонерів, закиди у вибірковості

​Адріан Каратницький: Україна має хороші результати у знищенні корупційних схем завдяки таким механізмам, як ProZorro та ціновим реформам у газовому секторі, а також викоріненню масових крадіжок на митниці та у податковій, які мали місце за Януковича. Ситуація гірша у сфері передачі справ до прокуратури та судових вироків за минулі корупційні дії. Останнього голосно вимагає громадськість, хоча для економічного добробуту України важливішим є перше…

Проблема не у тому, що антикорупційні агенції мають спільну юрисдикцію, а у тому, що політика, яку просувають в Україні США, по суті, ігнорує провідні державні інституції, які борються з криміналом та корупцією в Україні – а саме: Генеральну прокуратуру, СБУ, Міністерство внутрішніх справ, а головне – суди. Натомість політика, яку підтримують США, віддає перевагу кільком обраним інституціям, включно із НАБУ (її бажано мати) та антикорупційному суду. До того ж, Захід сфокусував увагу на створенні паралельних інституцій, а не вдосконаленні існуючих структур.

Наприклад, директор НАБУ – це звичайний прокурор, який не дуже відрізняється від інших, а заступник директора НАБУ, який керує її спецназом, 10 років працював у підрозділі «Альфа» СБУ. Ці люди не є апріорі більш чесними або більш ефективними, ніж їхні колеги у СБУ чи ГПУ. З огляду на це, краще було би прискіпливо слідкувати за діяльністю антикорупціонерів, а не підтримувати їх із захватом та відданістю спортивних уболівальників.

Натомість зараз спостерігаємо саме останнє. Декілька антикорупційних активістів просувають певних осіб та інституції, які декларують боротьбу із корупцією, не на основі їхніх досягнень, а апріорі. Я вважаю, що на зміну концентруванню ресурсів на кількох антикорупційних центрах має прийти стратегія створення острівців відповідальності та ефективності у кожній правоохоронній структурі держави.

Александр Кларксон: Ми бачимо, що оскільки боротьба із корупцією настільки важлива для майбутнього країни, вона стала галуззю зростання у системі правоохоронних органів. Відповідно, вона приваблює як людей дійсно відданих економічній та політичній стабілізації країни та її поступовій інтеграції до більш стабільного європейського середовища, так і людей, які хочуть будувати кар’єру на боротьбі із корупцією, чи отримати інструменти впливу, чи ж знайти джерело прибутку, новий спосіб збагачуватись за рахунок інших.

Це – парадокс. Треба бачити ситуацію у перспективі, порівнювати її із досвідом інших країн. Наприклад, у Румунії, Хорватії, Польщі навіть Німеччині – на початку цих процесів був хаос та конфлікти. Коли боротьба із корупцією стає пріоритетом держави, уряд концентрує більше ресурсів на цьому напрямку – відповідно, це приваблює різні групи, які хочуть підкорити цей процес своїм інтересам, використати його, а також тих, хто зацікавлений в успіху, але приносить у нього певну ідеологічність, віддає перевагу певним інститутам, чи сповідає певну класову свідомість.

Це означає, що учасники процесу боротьби із корупцією мають власні цілі, хоча і віддані загальній меті.

Потрібно понад десять років, перш ніж ці зусилля сформують дисципліновану чітку структуру і матимуть здобутки, які дозволять говорити, що йдеться про довготерміновий вплив на країну.

Андерс Аслунд: Є два антикорупційні інститути – НАБУ та антикорупційний прокурор. Це справжні інститути, які реально борються із корупцією, а ще є інститути, які борються за корупцію. Найпомітніші з цих органів – Генеральна прокуратура та СБУ.

Закиди про те, що НАБУ займається вибірковим переслідуванням чи піаром в інтересах політиків-реформістів, є повною нісенітницею, яка лунає з боку старих корупціонерів. Ситник та НАБУ очевидно борються із корупцією, а от генпрокурор Луценко очевидно займається протилежним. Суди також виявились перешкодою у боротьбі із корупцією, а ГПУ довела, що бореться за корупцію, а не проти. Те саме можна сказати і про СБУ. Ця установа не має займатись економічними злочинами, від цих функцій треба відмовитись. Зараз також створюється новий слідчий комітет, який очолюють люди з одіозним минулим – очевидно, мета нашкодити НАБУ та заблокувати роботу антикорупційних органів.

Негативні сили в Україні, в уряді та президентській адміністрації, ідуть у наступ проти тих антикорупційних органів, які реально працюють.

Про підвищення ефективності антикорупціонерів

​Андерс Аслунд: Чого не вистачає для ефективної боротьби із корупцією, так це незалежного суду, де антикорупційні розслідування могли би бути завершені та перейти у стадію судового розгляду. Ось чому сьогодні настільки важливо отримати незалежний Антикорупційний суд, щоб туди можна було спрямовувати справи. Судова реформа в Україні цілком провалилась, бо зрештою до Верховного суду суддів обирали старі судді, багато з яких відомі своєю корумпованістю…

НАБУ та антикорупційного прокурора треба лишити у спокої і дати реальні ресурси, а ГПУ має припинити саботаж НАБУ.

Очевидно, президент незацікавлений у боротьбі із корупцією, тому на громадянському суспільстві, незалежних ЗМІ, відповідальних народних депутатах, західних інституціях, МВФ, ЄС лежить завдання вимагати створення незалежного Антикорупційного суду, бо судова реформа зазнала невдачі.

​Александр Кларксон: В обох антикорупційних інституціях (НАБУ та НАЗК) є люди справді віддані боротьбі із корупцією, але загальна маса цих людей розпорошена по різних структурах. Чи не краще було би зібрати їх в одній установі?

Адріан Каратницький: Щоб гарантувати, що борці із корупцією працюють виключно в інтересах громадськості, і реформатори, і урядовці мають відмовитись від вибірковості у своїй роботі і працювати по фактах порушень. Зараз ми зіткнулись із ситуацією, коли директор НАБУ безвідповідально передав інформацію щодо кримінального провадження журналістам-розслідувачам та активістам. Якщо це буде доведено, маємо справу із кримінальним злочином. Але ми бачимо, що активісти-антикорупціонери стали на захист директора НАБУ і виправдовують те, що, ймовірно, є серйозним злочином.

Щоб вийти з цієї ситуації, треба відкинути личину гіперморальності і підходити до боротьби з корупцією прагматично. Усі особи та інституції мають розглядатись об’єктивно, при цьому не за кожне порушення об’єктивно можна чи потрібно переслідувати. Зрештою, 50% ВВП України – на чорному ринку. Це означає, що мільйони українців, не кажучи вже про їх лідерів, можуть стати фігурантами кримінальних, або цивільних позовів.

У такій ситуації краще спрацює і більш бажаним є прагматичний підхід, який буде фокусуватись на викоріненні корупції, а не на полюванні на відьом – хоча громадськість жадає крові.

Про те, скільки чекати на перемогу над корупцією і над якою саме

​Александр Кларксон: Зараз рано говорити, чи стане боротьба із корупцією успіхом. Це все – лише початок процесу. Нарешті у державі існує консенсус щодо важливості реальної боротьби із корупцією, розуміння, що це відповідає інтересам держави та інтересам, частково, олігархів та еліти громадянського суспільства. Хоча вони і мають різні визначення боротьби із корупцією.

Україна зараз перебуває там, де Румунія була 15 років тому, і це при тому, що у Румунії значні арешти, які реально змінили країну, почались в останні 2-3 роки. Хорватія створила свої антикорупційні агенції здається у 2004-2005 роках, і ці агенції почали чинити значний вплив на політичну систему за підтримки громадянського суспільства та еліт лише 3-4 роки тому.

Я не те, щоб бути надто песимістичним, але я не маю оптимізму, що якість трансформаційні події в Україні відбудуться на настільки ранньому етапі. Різноманітні агенції, групи, правоохоронні органи, спецслужби зараз змагаються за престиж брати участь у боротьбі із корупцією, за фінансування (державне та зовнішнє) на боротьбу із корупцією.

Попереду велика «утряска» ситуації, і ми не побачимо раніше ніж за 2-3 роки, котра з цих агенцій стане провідним органом боротьби із корупцією. Я схиляюсь до того, що це буде НАБУ. Коли це відбудеться, вже агенції, яка вийде лідером цього змагання, знадобиться десь із 5 років, щоб систематично почати переслідувати справді значних корупціонерів.

Інший хороший приклад – Бразилія. Тамтешня антикорупційна агенція була дуже неефективною хоча існувала тривалий час, співпрацюючи з прокурорами. Так от протягом 20 років випрацювались зв’язки між установами, змінились покоління службовців, у спецслужбах з’явились люди, готові серйозно займатись боротьбою із корупцією.

Лише останнім часом вони отримали доступ до записів прослушки чиновників, які буквально висадили у повітря олігархічну систему у Бразилії. Можливо, в Україні це теж станеться за 10-15 років. Але ці події у Бразилії стали результатом 15 років поступової еволюції інституцій боротьби із корупцією, після того, як десь 15 років тому держава там почала серйозно сприймати боротьбу із корупцією.

Адріан Каратницький: Якщо проаналізувати декларації про доходи українських депутатів, можна побачити багато випадків збагачення, які нічим не пояснені.

Якщо відкрити справи за усіма цими випадками, законодавчий порядок денний буде підірвано і зірвано. Саме це, а не вибіркове переслідування певних осіб антикорупційними органами, є головним чинником того, що ми спостерігаємо повільний темп у, власне, кримінальному переслідуванні корупціонерів.

Справді, якби кримінальні провадження відкривались активніше, це з високою імовірністю призвело би до нових виборів, у результаті яких було би обрано парламент, який є більш популістським і менш орієнтованим на реформи.

Голос Америки

(Передрук із «Голосу Америки»)