В останні дні 2017 року, після консультацій із представниками обох палат парламенту, президент Італії Серджіо Матарелла підписав указ про розпуск законодавчого органу. Нові вибори і в Сенат, і в Палату депутатів відбудуться 4 березня. Рішення президента є цілком очікуваним, адже термін повноважень нинішнього парламенту закінчується 23 березня.
Та яким стане новий парламент і якими будуть ці вибори?
Показовою стала заява прем’єр-міністра Паоло Джентілоні, який звернувся до партій та медіа із закликом не “нагнітати” страх та емоції.
Застереження прем’єра має підстави.
Цього разу вибори обіцяють принести зміну керівництва країни. Нова виборча система та падіння рейтингів правлячої Демократичної партії дають підстави говорити, що такий сценарій – неминучий, а рейтинги популістів роблять цю зміну доволі небезпечною.
А для України вкрай важливе те, що “нова Італія”, яка з’явиться після виборів, може виявитися відверто проросійською та вкрай євроскептичною.
Вибори по-новому
Цього року вибори в Італії вперше пройдуть за новим законодавством на основі проекту “Розеллатум-2” (на честь прізвища його розробника – Етторе Розато, представника Демократичної партії). Цей закон замінив попередній “Італікум”, ухвалений зовсім нещодавно, у 2016 році – тобто за попереднім законодавством вибори жодного разу не проводилися.
До слова, свого часу саме спроба провести виборчу реформу поставила крапку у політичній кар’єрі попереднього прем’єра Маттео Ренці.
Нагадаємо, що парламент Італії є двопалатним. У Палаті депутатів засідають 630 осіб, в Сенаті – 315. “Італікум” регулював виборчі механізми виключно для Палати депутатів. Проте Ренці прагнув глибших змін, зокрема – зробити Сенат невиборчим органом влади. Ця ініціатива не отримала підтримки на конституційному референдумі у грудні 2016 року, після чого тодішній прем’єр пішов у відставку.
Новий закон запровадив змішану виборчу систему, згідно з якою 36% місць у Палаті депутатів та Сенаті розподілятимуться за мажоритарним принципом, а інші 64% – за партійними списками. У кожному виборчому окрузі буде автоматично обраний кандидат, який отримує більше голосів, при цьому абсолютна більшість не потрібна.
Ще одна особливість – заборона змішаного голосування.
Тобто виборці не зможуть голосувати за кандидата від однієї партії у своєму окрузі і водночас підтримати іншу партію чи коаліцію на національному рівні.
Нарешті, нове законодавство встановлює вкрай високий поріг для партійних блоків. Для того щоб отримати місця в парламенті за партійним списком, партії повинні виграти щонайменше 3% голосів, тоді як коаліціям потрібно як мінімум 10%. Це правило діє в обох палатах парламенту.
Новий виборчий закон став результатом компромісу, який було досягнуто між Демократичною партією, опозиційними “Вперед, Італіє” та “Ліга Півночі”.
Проти виступив тільки “Рух 5 зірок”. Для “Руху” цей закон є справді невигідним.
Річ у тім, що нова виборча система надає преференції політичним партіям, що мають сильну регіональну підтримку. Відповідно, це дозволить Демократичній партії розраховувати на електорат у Тоскані, Емільї-Романьї та Умбрії, а “Ліга Півночі” опиратиметься на економічно сильні Венето, Ломбардію та П’ємонт.
На противагу попереднім, “Рух 5 зірок” не має сильного регіонального представництва. Крім того, їм бракує яскравих кандидатів, щоби покрити ними всі виборчі округи. А голосуючи по “мажоритарці” за кандидата від іншої партії, виборець не зможе одночасно підтримати “5 зірок” на пропорційних виборах.
Перегони на чолі з євроскептиками
Та якщо питання розподілу голосів найбільше турбує італійських політиків, то за межами країни найбільший острах викликає криза правлячої Демократичної партії. Її рейтинг невпинно падає через внутрішньополітичну ерозію.
Тільки за 2017 рік партію залишила низка популярних італійських політиків. У лютому група депутатів від Демпартії приєдналася до новостворених “Італійських лівих” (Sinistra italiana). Незабаром після цього демократів залишив колишній лідер П’єрлуїджі Берсані та інші парламентарії, заснувавши власну партію “Прогресивний та демократичний рух”, а ще один партієць, Джузеппе Пізапія, створив власну партію “Разом” (Insieme).
До того ж чинний прем’єр Паоло Джентілоні вже заявив про небажання брати участь у передвиборчій боротьбі, хоча він має більший рівень довіри італійців, аніж Ренці. Отже, нинішня партія влади після виборів майже напевне перетвориться на опозицію.
Натомість лідерами перегонів стали євроскептики-популісти з “Руху 5 зірок”.
Так, за нинішніми опитуваннями всі праві партії разом набирають близько 34%, ліві – до 30%, а “Рух 5 зірок” самостійно має рейтинг близько 28%.
Саме тому, навіть попри недружнє виборче законодавство, “Рух” має всі шанси отримати найбільше представництво, як мінімум – у нижній палаті. Однак лідерство не гарантує перемоги, адже після виборів партії чекає коаліціада.
У партійній програмі “Руху 5 зірок” йдеться про те, що партія не може утворювати союзи з іншими політичними силами, і лідер списку від цієї партії Луїджі ді Майо запевняє, що дотримуватиметься цього принципу. Але ця риторика цілком може змінитися після перемоги на виборах – навряд чи партія зі своєї волі відмовиться від права на формування уряду.
З ким саме “Рух” може об’єднатися – на даному етапі не вгадаєш. Проте співпрацювати їм є з ким, особливо зважаючи на те, що в Італії наявні й інші євроскептичні партії: потрапить до парламенту, зокрема, “Ліга Півночі”, в якій не приховують теплого ставлення до Росії.
Так само складно робити прогнози щодо подальших подій, якщо уряд третьої за величиною економіки ЄС справді очолить представник партії, яка виступає за вихід Італії з єврозони.
Повернення команди Берлусконі
Великі шанси увійти до майбутнього уряду Італії мають також однопартійці Сільвіо Берлусконі. Його партія “Вперед, Італіє”, за нинішніми опитуваннями, може отримати близько 16%.
Цього достатньо, щоб створити блок із “Лігою Півночі” на чолі з Маттео Сальвіні (13%) та з євроскептиками з “Братів Італії” (5%), чий лідер Джорджія Мелоні була міністром у справах молоді в одному з урядів Берлусконі.
А от хто стане новим прем’єром Італії за такої конфігурації – питання відкрите.
Сам Берлусконі майже напевно не змагатиметься за цю позицію.
Річ у тому, що зараз щодо нього діє заборона балотуватися на виборах.
Згідно із законом, прийнятим у 2012 році за проектом міністра юстиції Італії Паоли Северіно (“закон Северіно”), через податкові злочини на користь медіа-холдингу “Медіасет” Берлусконі заборонили обиратися впродовж шести років.
У листопаді 2017 року політик оскаржив цю заборону в Європейському суді з прав людини, аргументуючи, що відповідне рішення Сенату Італії було “політизованим”. Але в Страсбурзі рішення не виносять так швидко, і тому у нинішніх виборах Сільвіо Берлусконі не братиме участі.
Через це зараз “Вперед, Італіє” шукає “фронтраннера” – іншого політика, який очолить передвиборчу кампанію. Доки його прізвище не назване офіційно, неможливо в деталях спрогнозувати, якою буде оновлена політика партії Берлусконі.
Між двох зол
Обидва найімовірніші сценарії коаліції несуть загрозу як для України, так і для ЄС.
Звертає на себе увагу тісна співпраця багатьох потенційних переможців італійських виборів із Кремлем. Давня дружба Берлусконі та Путіна не є секретом, а політики з “Руху 5 зірок” та “Ліги Півночі”, попри протести Києва, не раз відвідували анексований Крим.
Італія завжди була не в захваті від антиросійських санкцій. Зокрема, у 2016 році тодішній прем’єр Ренці фактично заблокував введення додаткових обмежень проти РФ у відповідь на військові злочини у Сирії. Однак досі італійські прем’єри не наважувалися піти проти європейського консенсусу та не блокували санкції, запроваджені через агресію РФ проти України. За нового уряду – у разі, якщо здійсниться гірший сценарій – це може стати дійсністю.
Ще один ризик пов’язаний із тим, що Італія – одна з країн, які найбільше потерпають від міграційної кризи. А це додатково загострює лінії напруження і в країні, і всередині Євросоюзу.
Чи буде у ЄС достатньо сил, щоб утримати європейську єдність – це питання обіцяє стати одним із ключових у 2018 році. Італійські вибори стануть чи не найважливішою складовою цього тесту.
 |
Автор: Вікторія Вдовиченко,
кандидат історичних наук,
асоційований експерт Ради зовнішньої політики “Українська призма”,