Чи існує в нас правляча коаліція? На папері – ніби так. А далека від політики людина взагалі здивується питанню: ну як же – хтось же нами править! Є уряд, а парламент ухвалює реформу за реформою. Але хто за них голосує? Немає жодного закону, ухваленого виключно силами двох фракцій-фундаторів коаліції.
В принципі, це нормально, коли за різні закони голосують разом із коаліцією й опозиційні політичні сили. Але чи існує більшість? І так, і ні: постійної, офіційної – немає, а ситуативна більшість щоразу дозволяє зрозуміти, кому які закони вигідно підтримувати. У цьому огляді ми розберемося в питанні: хто ж голосував за найбільш важливі закони після того, як розвалилася коаліція з 5 фракцій навесні 2016 року? Яка вона – сьогоднішня ситуативна коаліція?
Коаліція, хто ти?
Почнемо з головних – найпоказовіших цифр. Найбільша фракція – президентська – на 82% підтримувала основні ухвалені парламентом закони. Це показник активності членів фракції щодо її загальної чисельності. І лише менш ніж половина «Народного фронту» (49%) голосувала за такі потрібні (за словами уряду й лідерів правлячої коаліції) для країни закони. Чи такий уже цей фронт народний?.. Не нам судити. Продовжимо аналізувати, оперуючи лише цифрами й фактами. На третьому місці за активністю голосування за основні ухвалені після розвалу коаліції зразка 2014 року закони – позафракційні депутати (їхній рівень участі в голосуваннях – 12%). За всіх скликань цю категорію депутатів називали «парламентським болотом» і саме там у першу чергу шукають голоси, яких бракує. Потрібно все ж додати, що позафракційними за регламентом ВР є керівники парламенту – спікер (від НФ) і два його заступники (від БПП і «Самопомочі»). Але з нашою дуже нечисленною коаліцією навіть за допомогою позафракційних депутатів голосів за важливі закони все одно хронічно не вистачає. Тут уже потрібно торгуватися з іншими політичними силами.
Частіше за всіх своє плече коаліції підставляла депутатська група «Відродження» – 10% їхніх депутатів у середньому голосували за ті чи інші найбільш важливі закони останні півтора року. Цю силу спочатку пов’язували з любителем швейцарського клімату Ігорем Коломойським. Але й дії депутатів цієї депутатської групи та їхні колеги запевняють: друзі екс-губернатора Дніпропетровщини та екс-співвласника ПриватБанку в групі залишилися, звичайно, але загалом ДГ вже не можна назвати підконтрольною бізнесменові (олігархом адже його не назвеш уже – влади в нього немає, та й із бізнесом сьогодні все дуже непросто, навіть без урахування рішення Високого суду Лондона про тимчасовий арешт усіх його активів). А ось наступна за активністю політична сила, яка допомагала голосами коаліції… нібито непримиренна «Самопоміч». «Воля народу» додала коаліції в середньому 8% голосів, «Опоблок» із «радикалами» Ляшка – по 7%. Менше за всіх – 4% – дала перманентно опозиційна політсила Юлії Тимошенко.
Судова реформа
Судова реформа – одна з найбільш очікуваних ще після першого, «помаранчевого» Майдану. Але й сьогодні із Заходу чутна жорстка критика України за небачений розгул корупції, а суди самі схильні до цієї проблеми й не здатні з нею боротися. Зате для PR тема судової реформи надзвичайно благодатна! Так звані «єврооптимісти» спільно з Міхеілом Саакашвілі зробили вимогу терміново створити антикорупційний однією з головних на нещодавніх акціях під ВР (які переросли сьогодні, по суті, в стаціонарний «бомжатник» під стінами парламенту). Але попіарилися на темі судової реформи також і ті, хто зробив можливим ухвалення цього закону (№6232) – «Опозиційний блок». Із 234 голосів «за» 20 дали саме політичні спадкоємці Партії регіонів. І якщо таке голосування хтось назве «ширкою» (широкою коаліцією БПП+ОП, а по суті – вихідці все з тієї ж ПР), то буде недалеким від істини. Така одностайність говорить про якість закону набагато більше, ніж будь-які гасла й пояснення.
Але гасла та пояснення політиків ми все ж маємо послухати – об’єктивності заради. Лідер «Опоблоку» Юрій Бойко заявив: «Ми підтримали саму судову реформу тому, що ми розуміємо, що більш корумпованої ланки в нас немає в країні». Бойко також зазначив, що він та його соратники голосували й за зміни до Конституції в частині Конституційного суду, «бо його практично не існує в державі». Кому як не цій політичній силі знати все це після стількох років при владі! До речі, з приводу щирості: депутат від «Опоблоку» Василь Німченко (був суддею Конституційного суду України з 1996 до 2005 року!) за реформу не голосував – був відсутній на засіданні. Йому ніколи було дбати про відновлення Конституційного суду – ну, буває. Зате він знайшов час відсудити в держави майже півмільйона гривень як суддя у відставці – він вимагав виплати недонарахованої премії й надбавок за вислугу років та інтенсивність праці, а також домігся грошового довічного утримання. Відновив справедливість в окремо взятому випадку пана Німченка Печерський суд Києва. Як бачимо, з правосуддям усе ж справи не такі погані, як скаржиться лідер «Опоблоку». Додамо лише, що дали голоси для ухвалення цього закону депутатські групи «Відродження» (7% голосів від усіх «за»), «Воля народу» та «Самопоміч» (по 4%, стільки ж дав і «Опоблок»). Парламентський гігант, БПП, забезпечив позитивне голосування на 46%, а їхній партнер по коаліції – 27%. Тобто, як бачимо, в сумі менше, ніж три чверті поданих голосів, – лише 73% (БПП – 46%, НФ – 27).
Медреформа й інші
За багатостраждальну медреформу офіційна коаліція дала взагалі менше – 71%. Хоча, а які реформи в нас не багатостраждальні, крім фіктивно успішної т. зв. «реформи поліції»? НФ постарався на 1 відсоток краще, ніж у випадку із судовою реформою, зате аж на 3% менше голосів дав БПП (43%).
У президентській фракції найбільше лобістів медичної та фармакологічної галузей – цим і пояснюється їхній опір реформі, яку дуже наполегливо вимагав провести Захід. Щоправда, найголовнішого вимогу партнерів України (запустити повноцінну боротьбу з корупцією) з такою правлячою коаліцією, судячи з усього, не судилося втілитися. І вже тим більше тут не допоможуть опозиційні (за назвою або покликанням) депутатські фракції й групи. З освітньою, пенсійною й енергетичною реформами та реформою ЖКГ ситуація щодо голосування коаліції та інших майже така сама (див. інфографіку). Показово, що за закони, покликані створити сприятливий бізнес-клімат, президентська партія (яка обіцяла нам «життя по-новому») дала лише… 36%! НФ – 23%. Дуже допомогли, бо, мабуть, дуже прагнули нормального бізнес-клімату інші фракції.
Якщо ж говорити про всі інші найважливіші реформаторські закони, які ініціювали коаліція, уряд (сформований коаліцією) та президент, то «Народний фронт» поводився відверто негарно – дав у середньому лише 26% голосів від загальної кількості. Тобто в законотворчих справах коаліції фракція екс-прем’єра Яценюка бере участь лише на чверть, зате «владного пирога», образно висловлюючись, ця політсила «відхопила» вдвічі більше. Але й БПП – не зразок партії, на яку можуть покластися президент (а це його партія) та уряд, який очолює людина за її квотою.
Отже, БПП за найважливіші закони про реформи з моменту розвалу колишньої коаліції дав … 44% від загальної кількості голосів! Політологи та аналітики нехай як завгодно дипломатично оцінюють таку «активність» ядра правлячої коаліції з найважливіших питань, але в голові з цього приводу крутиться лише слово «саботаж». Позафракційні (включаючи, нагадаю, президію) давали 6%, «Відродження» та «Самопоміч» – по 5%, «Воля народу» та «Опоблок» – по 4%, «радикали» – 3%, а очолювана Юлією Тимошенко «Батьківщина» майже завжди була проти – віддала за найважливіші закони лише 2% голосів. Як ця політсила входила до коаліції, якщо після виходу з неї виявилося, що вони практично повністю не поділяють ідеологію колишніх сокоаліціантів?
Бюджет, кадри й інше
А ось під час розподілу багатомільярдного бюджетного пирога ситуація складніша. За кількістю відданих голосів не завжди можна зрозуміти, якій політсилі була вигідна/невигідна ухвалена редакція закону та чому її депутати голосували/не голосували за бюджет. 0% голосів від «Батьківщини» та «Опоблоку» – питання суто політичне, адже їм потрібно розповідати виборцям про антинародний бюджет, грабунок та інші обов’язкові передвиборчі страшилки, які так люблять їхні виборці. Куди більш вільні в своїх діях депутатські групи – навряд чи вони підуть на вибори списком, тому для них бюджет – це питання не ідеологічне, а все-таки практичне. Більше за всіх, як завжди, допоміг негласний член коаліції де-факто – «Відродження»: 9% голосів. Позафракційні – 6%, «радикали» та «Воля народу» – по 6%, а «Самопоміч» – 1% (але не забуваємо, що не всі формальні члени фракції сьогодні є її фактичними членами – деякі не виходять із фракції самі для того, щоб не втратити імперативний депутатський мандат).
Голосування за ключові кадрові питання цікаві лише тим, що дехто з «Батьківщини» іноді за них все-таки голосував. В іншому розклад майже класичний, із тією лише різницею, що інші, хто не є членами коаліції, голосували за такі питання дуже мляво порівняно з реформаторськими законами: лише 64% депутатів голосували за різні призначення. Ще менше (59%) голосували за такі закони: зміна закону про прокуратуру «під Луценка» (щоб людина без юридичної освіти могла очолювати ГПУ), про приватизацію, за деякі військові та ветеранські закони, про зовнішньополітичний курс, а також за закон про держслужбу (підсилює президентську вертикаль).
Який висновок з усього цього? Він був очевидним і фактично озвученим на початку огляду – в парламенті є ситуативна більшість, коли це вигідно потрібній кількості політичних гравців, але дієвої й самодостатньої коаліції не існує – вона, повторимося, самостійно не ухвалила ЖОДНОГО рішення. А огляд лише продемонстрував, кому ми зобов’язані тим, що ті чи інші важливі документи все ж ухвалювалися парламентом після «смерті» коаліції з 5 фракцій, утвореної після виборів 2014 року.