З понеділка Євросоюз почав активну підготовку до наступних багаторічних фінансових рамок ЄС, на яких базуватиметься бюджет ЄС після 2020 року.
Комісар з питань бюджету Ґюнтер Отінґер нагадав про очевидне: через Brexit бюджетні надходження стають меншими. У нових реаліях ЄС доведеться шукати шляхи для скорочення видатків та збільшення доходів. Але це лише формальний casus belli. На додаток, майбутні багаторічні фінансові рамки мають лишитися актуальними після реформи самого Євросоюзу, невідворотність якої визнають всі.
А отже, дискусії про майбутнє ЄС доводиться вже зараз перекладати на мову бюджетного процесу.
Про те, що розмова про фінанси ЄС зав’язана на майбутню реформу Союзу, свідчить майже сенсаційна позиція Парижа. Президент Франції Еммануель Макрон висловив готовність зменшити видатки на сільське господарство, зробивши наголос на обороні та освіті.
Для європейських бюрократів це нонсенс! В історії ЄС ще ніколи не було, щоби Франція припускала можливість зменшення аграрних видатків.
Звісно, це лише наміри, але вони наочно свідчать: “захищених” тем у бюджеті ЄС немає. Переглядатимуть усе! Наступні 18 місяців будуть дуже бурхливими – навіть якщо за підсумками цього перегляду ЄС повернеться до нинішньої бюджетної схеми.
Очевидно, не залишаться поза увагою і ті видатки, з яких отримує допомогу Україна.
Йдеться і про безпосередньо “українські” статті, і про кошти, які ми отримуємо через участь у загальноєвропейських програмах (як приклад, Отінґер згадав про освітню програму “Еразмус” і наукову “Горизонт-2020”).
Економія – лише одна складова. Друга – це збільшення надходжень, і там несподіванок не менше.
Отінґер акцентував на тому, що внески від держав-членів мають зрости. Зазвичай члени ЄС скептично ставляться до збільшення власних внесків до Брюсселя. Австрія вже висловилася чітко проти цього. Але це лише початок дискусії, держави-члени говоритимуть про фінансові рамки в лютому – очевидно, тоді скепсису побільшає.
До речі, сім років тому, коли узгоджували попередню фінансову перспективу ЄС, був консенсус щодо зменшення внесків.
На цьому тлі вражає нинішня позиція Польщі і Угорщини.
Дві держави, які мають найбільше проблем у Брюсселі, підтримали збільшення власних внесків.
Понад те, представник Угорщини наголосив, що Будапешт готовий стати net-платником в бюджет ЄС – тобто отримувати менше, ніж сплачувати.
Такою позицією Угорщина і Польща досягають кількох цілей.
Фінансовий стан цих країн потроху покращується. Ближчим часом, за класифікацією ЄС, вони перейдуть до рівня достатньо багатих, через що для них зміняться обсяги і умови отримання фінансування зі структурних фондів. Відтак для захисту власних інтересів їм потрібна сильніша переговорна позиція.
Платежі до бюджету ЄС розраховуються за рівнем ВВП – залежність від “готовності” угорського уряду є, але вона не настільки пряма. Водночас, якщо Угорщина і Польща платитимуть більше, то так само більше мають платити Німеччина і Франція. А це означає – більше грошей у фондах ЄС, з яких можуть користатися польські й угорські регіони і підприємства.
А тепер – знову згадаємо про майбутню реформу ЄС. Угорщина і Польща, які не входять в зону євро, можуть втратити вплив у ЄС, якщо буде запроваджений сценарій “Європи кількох швидкостей“. Готуючись до цього, їм потрібно посилити вплив у найважливіших для ЄС темах.
І, нарешті, не слід забувати суперечки Брюсселя з Угорщиною і Польщею щодо верховенства права і основоположних свобод, а також нестачу єдності з ЄС у питанні біженців. Ці історії потрібно чимось компенсувати. Наприклад – фінансовими ініціативами.
Це все стосувалося внесків від країн-членів ЄС. Та не меншу увагу приділяють безпосереднім доходам ЄС, якими зараз є митні збори і ПДВ.
Збільшення мит малоймовірне, і України воно точно не стосуватиметься – завдяки Угоді про асоціацію.
Натомість, реформа ПДВ вимагає більшої уваги.
Єврокомісія втрачає щороку до півмільярда євро через зловживання системою ПДВ, яка є автономною у кожній державі-члені ЄС.
Логіку більшої дисципліни і єдності внутрішнього ринку ЄС буде закладено в пропозицію Єврокомісії щодо реформування ПДВ, яку представлять цього року і планують запровадити вже з 2022 року.
Але наймодніше слово нинішнього бюджетного процесу – додана вартість бюджету ЄС. Цей термін, впроваджений Комісією кілька років тому, означає вартість, отриману внаслідок інтервенції ЄС і яка є додатковою до результатів, які були б отримані, якби держави-члени діяли самостійно.
Зараз цей термін – в центрі усіх дискусій щодо видатків європейського бюджету. Саме тому перестають бути недоторканими такі майже “святі” теми, як сільськогосподарська політика. Тепер для захисту бюджетної політики у будь-якій сфері потрібно доводити, що саме ці видатки дають більшу додану вартість для Євросоюзу.
Використання логіки доданої вартості бюджету ЄС робить легшим доведення важливості збільшення видатків у сферах міграції, безпеки і оборони, розвитку бізнесу тощо. І йдеться не лише про обсяги видатків, але і про механізми фінансування.
За цими тестами буде оцінюватися і допомога третім країнам, у тому числі Україні.
Можливо, обсяги допомоги Україні і не зміняться, але точно зміниться її формат і вимоги щодо ефективності такої допомоги.
Наскільки взагалі доречно у цьому контексті говорити про Україну? Чи доречно лобіювати щось своє? Адже бюджет – це суто внутрішнє питання ЄС.
Та згадаймо минулорічну дискусію щодо “Плану Маршалла для України”.
У відповідь на цю ініціативу ми почули від ЄС – використайте хоча б те, що є.
З нашого боку прозвучали достатньо обґрунтовані претензії, що нам потрібна допомога, але не така і не на те. Отже, сухий підсумок – Україна потребує допомоги від ЄС, шляхи її надання повинні відповідати спільним інтересам як ЄС, так і (передусім) України.
А оскільки ми не задоволені ані її обсягами, ані формою, то переговори щодо багаторічних фінансових рамок – саме та нагода, коли майбутню допомогу ЄС можна змінити відповідно до наших амбіцій і інтересів. Однак для цього наші потреби та ідеї треба викласти новою, зрозумілою для ЄС мовою “доданої вартості”, позитивних результатів політики згуртованості тощо.
І якщо зараз добитися правильного формулювання бодай одного-двох речень у документах ЄС, то через два роки вони можуть перерости у конкретні фінансові обсяги і конкретні програми допомоги, які не лише допоможуть Україні, але й переформатують принципи надання європейської допомоги.
 |
Автор: Тарас Качка,
заступник виконавчого директора МФ “Відродження”,
у 2007-2011 роках – учасник переговорної команди України щодо Угоди про асоціацію