Настання опалювального сезону в Україні – завжди НП.
Принаймні, такий висновок можна зробити, якщо регулярно стежити за українськими медіа і за стрічкою новин у фейсбуці. Або жити у багатоповерховому будинку.
І це – холод у квартирах восени та навестні, електричні опалювачі, пожежі від них; дивує всіх, хто недавно живе в Україні. Звичайно, за винятком приїжджих з пострадянських країн.
Спробуйте пошукати в пошуковику новини про початок опалювального сезону у Франції? Або в Німеччині. Або хоча б у Польщі?
Боюся, що вам буде складно похвалитися результатом. Чому ж так виходить?
Автономне опалення? Так, але ні
Перша відповідь, яка багатьом спадає на думку – через автономне опалення. Але ця відповідь неправильна.
Дійсно, у Західній Європі централізоване опалення не так поширене, як в Україні, проте останнім часом стає все більш і більш популярним, особливо – у містах із великою щільністю населення. І зараз в тих країнах, де є можливість використовувати центральне опалення (наприклад: Cхідна Німеччина, Скандинавія або Словаччина), ним користуються.
На щастя, це починають роозуміти і в Україні, зупинивши епідемію відключень від централізованого опалення. Цей крок, хоча і привабливий у короткостроковій перспективі, у довгостроковій явно збитковий. Як для самих мешканців, так і для держави.
Отже, причина відсутності в ЄС “НП опалювального сезону” в іншому.
Ринок вирішує все
Справа в тому, що у ЄС комунальні послуги є… ринком, де споживач не залежить від рішення міської влади або ж ЖЕКів.
Опалення по-європейськи – ця система договорів, які будинки, безпосередньо або через керуючі компанії, укладають з постачальниками тепла. І ці договори регламентують порядок вмикання та вимкнення опалення.
І це дозволяє спожівачам самостійно вирішувати, коли їм варто почати опалення, і який рівень тепла у квартирах вони хочуть.
Звернемося до конкретних прикладів. Залишимо осторонь далекі (і багаті) Німеччину та Скандінавію та звернемося до досвіду наших сусідів – Словаччини. Там опалення рекомендовано вмикати при падінні температури повітря до 12 градусів. Однак, насправді, це зовсім не догма: якщо споживачі хочуть заощадити, вони можуть перенести для себе початок опалювального сезону.
І навпаки, як правило, в контракті прописана можливість подачі заявки на збільшення теплоносія– вода в опалювальній системі буде вище стандарту, а в будинках – ще тепліше.
Зверніть увагу: всі питання вирішуються не на рівні “мера”, “міськради” або “депутата” – все вирішується простим ринковим підходом. “Будь-яка забаганка за ваші гроші”.
Виходить, що для старту опалювального сезону не потрібні ні затверджені урядом методології, ні розпорядження мерів.
Все дуже просто – є ринок, покупець і продавець. А ніхто більше і не потрібен.
Резонне питання – як самі підприємства, що генерують тепло, можуть оперативно забезпечити зміни попиту. Який жах! Їм же ніхто не дає розпорядження, який обсяг заявок мешканців варто задовольняти, а який – ні. А ще – жахіття! – у них же застарілі мережі.
Однак, як показує практика, ці підприємства справляються самі. Нехай і не завжди так ефективно, але в цілому успішно, ця модель діє у всіх європейських країнах. Включаючи країни Східної Європи, які в 90-х були в тих самих стартових умовах, що й Україна.
І дійсно: ми ж не питаємо у постачальника картоплі, як він, бідний, її зберігає, транспортує, як вирішує питання, якщо я сьогодні картоплю не хочу, а хочу рис або гречку. Або взагалі сіла на дієту. Але ж він якось з цими питаннями справляється.
Ось і постачальники тепла впораються. Тільки потрібно створити ринкові умови, конкуренцію і свободу вибору.
Фантастика? Ні – можливість
Чи можливо таке в Україні? Звичайно! Інше питання – що для цього необхідно.
Перший крок – ринкові тарифи на опалення, вже здійснений. Це був болісний для багатьох крок. Та без нього реформування галузі було б неможливим.
Однак, слід визнати – саме по собі прийняття правильних законів не дозволить змінити ситуацію.
В системі опалення занадто все запущено. Необхідно розуміння самих мешканців, що це вони диктують умови, які саме послуги і коли саме вони хочуть отримувати.
На жаль, українська комунальна система була “заточена” під роботу монополістів. І це суттєво ускладнює завдання. На жаль, один будинок (наприклад – вже існуюче ОСББ) не може замовити у теплокомуненерго початок опалення у визначений ним день.
Не може, тому що можливості ТКЕ залежать від графіків роботи ТЕЦ. А їм вже зовсім немає резонів міняти зручні графіки, орієнтуючись на бажання споживачів.
Однак вихід із ситуації все ж існує. Досвід все тих же східноєвропейських країн, які стартували з таких умов, показує – попит завжди породжує пропозицію.
Як тільки запити споживачів послуг стануть масовими, завжди виникає бажання заробити.
З’являються альтернативні постачальники тепла, а конкуренція змушує “еволюціонувати” і вчорашніх монополістів.
Поки подібні зміни багатьом здаються фантастикою. Однак досвід багатьох країн Східної Європи показав – закони ринку працюють цілком успішно.
І потрібно для цього зовсім небагато – нормальне законодавче регулювання та розуміння споживачами послуг своїх прав.
 |
Автор: Софія Лінн,
керівник проекту групи Світового банку
“Енергоефективність в житловому секторі в Україні”