Захід забалакаємо, виборця підкупимо, опонентів помножимо на нуль. Верхівка нашої країни продовжує жити за правилами 1990-х, обманюючи себе, нас і закони історії
Після презентації своєї книги в Норвегії мені вдалося побачитися зі спікером тамтешнього парламенту, великим другом України Олеміком Томмессеном. Ми зустрілися у просторому кабінеті: на стіні біля каміна — картина Миколи Аструпа, вікна виходять на центральне авеню столиці Карл Юхан. Спікер був пригнічений. У той день він відповідав перед парламентом за найгучніший скандал останніх років. Через якийсь час Олемік пішов у відставку.
Причина: дорогий ремонт вулиці біля парламенту. Томмессен не вкрав гроші і навіть не дав можливості заробити на ремонті будь-якій фірмі. Просто кошторис склали так, щоб не чинити дискомфорту будівлі масонської ложі, членом якої був спікер. Його звинуватили у фаворитизмі за рахунок норвезьких платників податків. У зв’язку зі втратою довіри він залишив посаду.
Повчальна історія пояснює, чому норвежці серед держав-лідерів планети. Не тому, що у них запаси нафти і газу на шельфі — це не призвело до зниження височенних податків. А тому, що норвежці контролюють свою владу і довіряють один одному.
Добровільно йти у відставку через втрачену довіру? Звучить, як правило з паралельного всесвіту. Син українського міністра попався на рюкзаках, батько все одно зберіг посаду. Крім того, Аваков став другою за впливовістю людиною в країні. Президент обіцяє відірвати руки за злодійство на військових замовленнях, але водночас усі бізнес-партнери Порошенка по “Богдану” на посадах, кінцівки — на місці, а офшорні рахунки пухнуть від комісійних.
Ми деградуємо і наздоганяємо навіть не Польщу, а стандарти часів Януковича
Чому вони не соромляться? Тому що вірять у свою безальтернативність: Захід забалакаємо, виборця підкупимо, опонентів помножимо на нуль. Вони намагаються жити за правилами 1990-х, обманюючи себе, країну і закони історії.
Що втрачаємо ми, поки корупціонери залишаються в своїх кріслах?
По-перше, втрачаємо наші гроші, чи то кошти з бюджету, які розікрали “свої” підрядники, або держкомпаній, які вивели через прокладки. Замість доріг або гідної медицини за них купуються квартири в Лондоні, вілли в Марбельї, яхти з Бермудськими прапорами і літаки з реєстрацією на Арубі.
По-друге, ми втрачаємо гідність. Тобто приймаємо як даність їхнє хамство і обман, а потім породжуємо спіраль безкарності, коли вкрадені гроші повертаються в політику для продовження правління кланів. Усе це робить чесні партії просто неконкурентоспроможними, а країну — кормовою базою.
По-третє, і це найголовніше: з шахраями при владі ми втрачаємо час, який ніколи не повернути. В підсумку деградуємо і наздоганяємо навіть не Польщу, а соціальні стандарти України часів Януковича.
Якщо так піде і далі, виліт до другої ліги гарантований. Ми будемо або приречені бачити спини своїх сусідів, або знайдемо абсолютно нестандартні рішення, які дозволять економіці рости не на 2-3% на рік, а хоча б на 7-9%. Неймовірно? У нашій недавній історії бували періоди, коли зростання за рік сягало 12%.
Раніше світ і Україна жили плюс-мінус на одній швидкості, проте зараз все інакше. Багато українців досі крутять носом, коли бачать напис “зроблено в Китаї”. Але ж Піднебесна вже випереджає США в розробках штучного інтелекту. Руанда, де нещодавно був геноцид із масовими вбивствами, замахнулася на те, щоб стати африканським Сінгапуром. Або Саудівська Аравія — символ жорстокої деспотії, сьогодні розгортає небачену боротьбу з корупцією, перетворивши фешенебельний готель Ritz-Carlton на в’язницю для злодійкуватих принців.
У нашій країні є гроші, просто вони розподіляються в інтересах кількох олігархічних сімей — наприклад, для підтримки монополії в тепловій енергетиці Ахметова або в агроімперії Косюка. Через всілякі схеми ми дотуємо економіку минулого. А потім за наші ж гроші вони приводять до влади політиків, які захищають цей гнилий статус-кво.
Така зв’язка корупціонерів і неуків 20 років тому не дала вчасно приватизувати Укртелеком. Тоді його хотіли купити німці і голландці, а зараз він не потрібен нікому. Потім був Одеський припортовий завод, який довели до ручки, хоча десять років тому пропонували забрати за $600 млн. Наступний актив, який втрачає цінність через будівництво Північного потоку, — газотранспортна система, яку перетворили на черговий фетиш.
Але найболючіше, якщо українська земля, так і не ставши товаром, втратить свою привабливість у зв’язку з розвитком технологій — коли з’являться м’ясо з пробірки або вертикальні ферми без використання ґрунту як такого. Ніхто у владі — ніхто! — навіть не думає, якою бути Україні до середини XXI століття. Статус сировинної олігархічної економіки означає занепад і бідність. Тому ми просто не маємо права витрачати час на нинішні псевдоеліти. Країну врятують тільки зміни.
Народний депутат (БПП)