Депутати хочуть скасувати кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
У Верховні Раді зареєстровано законопроект, яким пропонується звільнити чиновників від відповідальності за набуття або передачу іншим особам статків, походження яких він не може пояснити. Натомість, притягти потенційного корупціонера до відповідальності можна буде лише, якщо майно придбано незаконно.
Авторами законопроект №7499 є народні депутати Владислав Данілін та Олександр Кірш (Народний Фронт), Геннадій Чекіта та Андрій Шинькович (БПП).
Свою позицію депутати пояснюють тим, що стаття 368-2 ККУ “Незаконне збагачення” не відповідає вимогам Конституції України.
“Діюча редакція статті 368-2 КК України порушує конституційне право на презумпцію невинуватості. По-перше, воно передбачає, що обов’язок доведення вини особи у вчиненні злочину лежить на стороні обвинувачення. При цьому зазначений обов’язок передбачає не лише наведення доказів вини особи, а й спростування доводів її невинуватості. По-друге, у жодному разі такий обов’язок не може покладатися на звинувачену особу – “ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину”. По-третє, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, “доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суд”, – йдеться в пояснювальній записці д законопроекту.
У Центрі протидії корупції вважають, що таким чином депутати хочуть “вбити” кримінальну відповідальність чиновників за незаконне збагачення. Адже притягти потенційного корупціонера до відповідальності можна буде лише, якщо майно придбано незаконно.
“Зараз чиновника чекає покарання від двох до десяти років позбавлення волі за придбання, наприклад, автівки, вартість якої не відповідає офіційним доходам його сім′ї. У цьому і полягає злочин незаконного збагачення. Натомість, законопроект пропонує встановити відповідальність чиновника виключно за незаконне набуття майна – наприклад, без належної угоди або довіреностей від власників майна. Таким чином, придбання державними службовцями чиновниками автівок та квартир, що коштують у сотні разів більше їх офіційного заробітку, якщо це зроблено офіційно, скажімо в автосалоні – не передбачатиме кримінальної відповідальності, якщо законопроект буде ухвалено парламентом”, – пояснює керівник юридичного відділу Центру протидії корупції Олена Щербан.
Крім того, законопроект №7499 також легалізує приховування корупційного майна чиновників через оформлення його на третіх осіб. За нинішнім законодавством чиновника чекає відповідальність навіть у разі, якщо він “запише” власну дорогу нерухомість на родичів, скажімо, тестя чи сестру, але залишатиметься її фактичним власником. Якщо законопроект №7499 буде ухвалено, популярна схема приховування дорогого майна чиновників буде легалізована, а конфіскувати таке майно стане неможливо.
Таким чином, законопроект №7499 повністю знищує відповідальність за незаконне збагачення. Адже ідея цієї статті Кримінального кодексу в тому, що сама по собі сама по собі наявність у чиновника статків, які не відповідають його офіційним доходам – це пряма ознака корупції, а отже – самостійний злочин. Саме криміналізація незаконного збагачення мала забезпечити швидку ідентифікацію і покарання корупціонерів, наголошують у ЦПК.
“Ухвалення цього законопроекту призведе до закриття сотень гучних кримінальних справ. Наприклад, буде закрито провадження проти голови Окружного адміністративного суду м. Києва Павла Вовка, який за версією слідства приховує коштовне майно та елітний будинок через фіктивне розлучення. Справу народного депутата Євгена Дейдея, вартість нового майна якого у 4 рази перевищує доходи його родини за його роботу депутатом. Змушені будуть закрити і провадження проти очільниці Державної аудиторської служби Лілії Гаврилової, непояснене майно якої коштує майже 10 мільйонів гривень. У всіх цих випадках чиновники більше не відповідатимуть на питання походження коштів і зможуть захиститися від відповідальності, просто законно оформивши придбання”, – йдеться в заяві ЦПК
Варто нагадати, що кримінальну відповідальність за незаконне збагачення було запроваджено у 2015 році. Це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій з візової лібералізації, а також одним із зобов’язань України перед МВФ, закріпленого меморандумом.