Щороку кожен із нас використовує близько 500 поліетиленових пакетів, і лише 6% із них потрапляє на переробку. Тонкий пакет перебуває у вжитку в середньому 20-30 хвилин, а розкладається потім сотні років.
Ця проблема очевидна для всіх. “Кульки” стали справжньою бідою для планети, а особливо для таких країн як наша – де відсутня сучасна система управління відходами.
Зрештою, на цю проблему звернули увагу й у Верховній раді.
Заборонити “як у ЄС”
“Якщо проблему відходів не вирішувати, то через 10-15 років ми в прямому сенсі потонемо у смітті, – каже про проблему побутових відходів народний депутат від “Слуги народу” Олександр Юрченко. – Для створення законодавчої бази треба працювати в кількох напрямках. Один із них – поліетиленові пакети”.
Олександр Юрченко – серед авторів одного з двох нових законопроєктів, які передбачають заборону поліетиленових пакетів. Проєкт 2051-1 зареєстровано групою народних депутатів з фракції “Слуги народу”.
Формально він альтернативний, однак враховуючи партійну належність авторів – фактично основний.
У пояснювальній записці до законопроєкту – багато посилань на досвід ЄС та його країн-членів. Зокрема, автори пропонують заборонити продаж та використання у роздрібній торгівлі з 1 січня 2022 року:
- надлегких пластикових пакетів;
- легких пластикових пакетів;
- оскорозкладних (оксобіорозкладних) пластикових пакетів.
Також заплановано заборонити “схиляння споживачів до купівлі пластикових пакетів”.
“Європарламент 24 жовтня 2018 року підтримав запровадження в ЄС заборони на використання всіх одноразових виробів із пластику до 2021 року: тонких пластикових пакетів, соломинок для пиття, ватних паличок, а також пластикових столових приборів, стаканчиків і тарілок”, – аргументують нардепи свою позицію.
Однак насправді легкі пластикові пакети в ЄС не заборонені, і в цьому ключова відмінність запропонованих норм від практики Євросоюзу.
Річ у тім, що Європарламент голосував за відповідну директиву двічі – у жовтні 2018-го та в березні 2019 року. І остаточне, дуже резонансне рішення щодо одноразового пластику (single-plastic ban) ухвалено в Євросоюзі лише нещодавно – у нинішньому травні.
У жовтні ж 2018-го позиції Європарламенту і Ради ЄС щодо директиви із заборони одноразового пластику розбіглися. Згоди щодо остаточного тексту законодавчі інституції Євросоюзу дійшли під кінець року.
Зокрема, із затвердженого Європарламентом переліку зникли легкі й надлегкі пакети. До слова, не було їх і в первісній законодавчій пропозиції Єврокомісії, поданій у травні 2018-го.
Отже, найпізніше до 2021 року в країнах ЄС мають бути заборонені одноразові пластикові тарілки, столові прибори, соломинки, палички для повітряних куль та вушні палички. Філософія заборони логічна: споживач може знайти альтернативу використанню всіх цих предметів.
Щодо легких та надлегких пакетів у ЄС діє принцип розширеної відповідальності виробника. Це коли ті, хто виробляє упаковку, беруть в подальшому участь у її збиранні, утилізації чи переробці.
Голова правління Ресурсно-аналітичного центру “Суспільство і довкілля” Наталія Андрусевич ставиться до законопроєкту критично.
“Крім оксорозкладних, решта пластикових пакетів можуть розповсюджуватися в ЄС. Проте держави-члени мають цільові показники щодо скорочення їх кількості – 90 пакетів на рік на людину до 2019-го і 40 пакетів – до 2025 року, – коментує вона. – Окремі (легкі) пакети не можуть розповсюджуватися безкоштовно. Отже, законопроєкт не спрямований на імплементацію норм ЄС”.
Олександр Юрченко своєю чергою апелює до різниці у звичках між українцями та громадянами країн Євросоюзу.
“Купуючи банани, людина в Україні бере окремий пакет, на який потім наклеює цінник, – наводить приклад він. – В країнах ЄС багато людей наклеюють цінник відразу на овочі та фрукти. Такі, на перший погляд, прості звички і формують відповідальне поводження з відходами”.
Заборона легких і надлегких пакетів повинна зменшити використання звичних уже нам способів покупок в магазинах, вважає народний депутат.
Втім, є новація, щодо корисності якої всі солідарні. Йдеться про заборону оксорозкладних пакетів.
Річ у тім, що ці пакети розкладаються лише за умови доступу до них кисню. Тобто, потрапляючи на звалище, живуть довгим життям звичайних пакетів.
Але навіть якщо і розкладаються – то на мікрочастинки. Ті ж, потрапляючи у ґрунт та воду, завдають довкіллю ще більшої шкоди, ніж нерозкладений пластик. При цьому продаючи такі пакети, роздрібні мережі часто вводять в оману покупців, які бажають придбати безпечний для довкілля продукт.
Справді дружніми до довкілля є пакети, придатні для компостування – запланована законопроєктом 2051-1 заборона цілком резонно їх не стосується.
Натомість передбачено обов’язкове маркування такої продукції – аби покупці могли робити гарантовано безпечний для довкілля вибір.
Питання до закону
Поза тим, у разі ухвалення закон спричинить суттєвий вплив не лише на поведінку споживачів, а й на бізнес. “З точки зору охорони довкілля законопроєкт 20151-1 не викликає заперечень. Проте він створює певний дисбаланс для різних виробників щодо умов діяльності на ринку”, – вважає Наталія Андрусевич.
У пояснювальній записці про консультації з бізнесом нічого не згадано – ні з виробниками пакетів, ні з представниками роздрібної торгівлі. Це вже не відповідає європейській практиці, адже їхні інтереси заплановані нововведення зачіпають суттєво. В Європейській бізнес-асоціації ЄвроПравді підтвердили, що контактів з авторами законопроєкту на етапі його розробки не було.
“З бізнесом якихось проблем виникнути не повинно, – вважає Олександр Юрченко. – Навіть без цього закону ми бачимо, що деякі бізнеси самостійно відмовляються від речей, які забруднюють довкілля, надаючи перевагу альтернативним екозамінникам”.
Зрештою, є ще одне дискусійне питання: чи потрібен для пакетів окремий закон?
“Цей закон є першим і стане складовою законодавчої бази, яку ми ухвалимо найближчим часом та яка створить умови для функціонування сміттєпереробної галузі в Україні”, – каже Олександр Юрченко.
Наталія Андрусевич з центру “Суспільство і довкілля” категорично вважає, що окремого закону не потрібно. “В ЄС щодо пластикових пакетів було ухвалено директиву. Проте вона не є самостійним нормативно-правовим актом, а лише вносить доповнення до Директиви про упаковку та відходи упаковки”, – підкреслює еколог.
Вона нагадує, що відповідний закон має бути ухвалено в Україні згідно з Національним планом поводження з відходами до 2030 року.
“Було б логічно, якби питання поліетиленових пакетів розглядалось в межах майбутнього закону. Тоді це забезпечує єдині підходи та механізми до вирішення проблеми упаковки”, – вважає Андрусевич.
“Просто однієї статті в загальному законопроєкті не вистачить, – аргументує позицію авторів проєкту щодо його доцільності Олександр Юрченко. – Для вирішення цієї проблеми треба саме окремий закон, де буде чітко все розписано”.
* * * * *
Проблема пластикових пакетів справді кричуща. Сучасні законодавчі норми та система поводження з відходами, зміна поведінки людей та їхніх звичок, потужні просвітницькі кампанії – усе це потрібно “ще на вчора”.
Тому порушення цієї проблеми у Раді саме по собі – досить добрий сигнал. Попри недоліки, законопроєкт дає старт дуже важливій для країни дискусії.
Автор: Анатолій Марциновський,
“Європейська правда”
https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/10/15/7101889/