В Україні та світі продовжується епідемія коронавірусної інфекції COVID-19. Скажіть, будь ласка, чи створила вона підґрунтя для нових корупційних схем у нашій країні?
— Жодних ноу-хау чи «спеціальних» схем у корупції не з’явилося, хіба що змінилися їхні масштаби та сфери. Але в цей період посилилися можливості Національної поліції та Міністерства внутрішніх справ щодо блокування роботи бізнесу в умовах карантину. Тобто вони можуть або перекрити підприємцю кисень, або не зробити цього за хабар. Зараз контролювати ці дії правоохоронців майже нереально. А бізнесменам здебільшого простіше дати хабара поліцейським, ніж повністю припиняти роботу. Тим паче бізнес здебільшого готовий працювати з дотриманням соціальної дистанції та всіх заходів безпеки.
Головне наше побоювання — це масове вимагання правоохоронцями хабарів у підприємців за ігнорування порушення ними правил карантину та штучне ускладнення роботи. Зараз спостерігається тенденція до послаблення карантину — дуже сподіваюся, що вона збережеться й середній клас відновить економіку.
— Низка правозахисників закликають звільнити певні категорії ув’язнених із тюрем для запобігання поширенню COVID-19. Але також доводиться чути і про свавілля тюремних адміністрації та продовження ув’язнення на підставі статті 391 Кримінального кодексу України. Розкажіть докладніше про це.
— Корупція в тюрмах —проблема, подолання якої потребує років, що не дивно за мізерних зарплатах персоналу. Втім, з 2014 року правозахисники здобули право в будь-який час доби відвідувати в’язниці з медиком, журналістом і відеокамерою для перевірки можливої наявності в засуджених тілесних ушкоджень, антисанітарних умов утримання чи примушення до рабської праці. Але через карантинні заходи візити представників правозахисних організацій до в’язниць заборонили, і досі ми не маємо інформацію про відновлення візитів. Тому ув’язнені залишаються сам на сам із тюремною системою.
Інша важлива проблема — наявність у Кримінальному кодексі України статті 391. Вона передбачає додаткове позбавлення волі засуджених на строк від 1 до 3 років за так звану злісну непокору вимогам адміністрації тюрем. Причому за цією статтею караються виключно ненасильницькі дисциплінарні проступки: відмова від прибирання чи впорядкування території, невиконання команди «підйом», нетримання рук за спиною під час прогулянки та інші дрібні порушення. Це величезна диспропорція між тяжкістю проступку та покарання. Ця ситуація неприпустима для цивілізованої держави.
До того ж тюремна адміністрація може ініціювати або не ініціювати кримінальне переслідування за статтею 391 на свій розсуд — це ідеальний інструмент для здирництва із сімей ув’язнених, коли засуджений ставиться перед вибором: гроші (рабська праця, виконання злочинних вказівок щодо інших засуджених тощо) або додатковий тюремний строк.
І як «вишенька на торті» — статтю 391 можна застосовувати до одного й того ж засудженого необмежену кількість разів! Вдумайтеся, умовний дрібний крадій, який одного разу потрапив за грати, за дрібні дисциплінарні порушення може залишитися у в’язниці до кінця свого життя, як серійний вбивця. Вже зараз є приклади двократного застосування статті 391 ККУ до однієї особи.
— А яка статистика застосування статті 391 ККУ?
— Приблизно 100 вироків на рік. Більше половини з них — за відмову від прибирання. Але в усіх вироках за статтею 391 ККУ відсутні покарання за насильницькі злочини. Адже напад засудженого на іншого засудженого чи представника тюремної адміністрації карається окремими статтями. Стаття 391 ККУ навіть теоретично не може застосовуватися за насильницькі злочини: її фабула — «злісна непокора».
— Чи є аналог статті 391 ККУ в інших європейських чи пострадянських країнах?
— Її аналог відсутній в усіх цивілізованих країнах світу, але зберігся в деяких державах колишнього СРСР. Це Білорусь (там подібна стаття часто застосовується до політв’язнів), Туркменістан, Молдова та ще декілька пострадянських країн. Навіть Росія вилучила зі свого Кримінального кодексу аналог статті 391 ККУ.
Те, що Росія, яка зневажає права людини, відмовилася від цієї корупційної схеми раніше за Україну — це наша національна ганьба!
— Які вирішення проблеми зі зловживанням стаття 391 ККУ пропонує громадськість?
— Ми разом із правозахисниками підготували законопроект № 2079 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який передбачає вилучення цієї статті з Кримінального кодексу. Але зараз цей проект закону «застряг» у Комітеті Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності. У грудні 2019 року Комітет направив законопроект № 2079 на повторне перше читання. Ми побоюємося, що у Верховній Раді може не вистачити голосів «за» й нам доведеться все починати наново.
— Хто підтримує законопроект № 2079, а хто виступає проти?
— Цей проект закону підтримують ключові правозахисні організації: Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Український інститут з прав людини, а також Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ, ініціатива «Разом проти корупції», Комітет Верховної Ради з прав людини та Уповноважена Верховної Ради з прав людини.
Проти законопроекту № 2079 виступають Державна кримінально-виконавча служба (головні бенефіціари статті 391 ККУ — представники тюремних адміністрацій), Міністерство юстиції (позицію профільного заступника Олени Висоцької ми поки не знаємо, сподіваємося на її принциповість) та Міністерство внутрішніх справ.
Їхній головний аргумент за збереження статті 391 Кримінального кодексу — загроза виникнення тюремних бунтів після її скасування. Але це твердження не витримує жодної критики. По-перше, в інших пострадянських країнах після скасування аналогу цієї статті не було загострення проблем з дисципліною засуджених . По-друге, тюремний бунт кваліфікується за статтею 392 ККУ, яка передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі. А законопроект № 2079 пропонує скасувати виключно статтю 391 ККУ. По-третє, стаття 132 Кримінально-виконавчого кодексу містить із десяток санкцій для засуджених-порушників дисципліни. Наприклад, переведення до дисциплінарного ізолятора — це більш ніж адекватне покарання для засуджених, які порушують режим.
— Через епідемію COVID-19 бізнес і держава в багатьох країнах світу масово впроваджують у свою роботу онлайн-технології. Як ці технології зможуть знизити корупційні ризики в Україні? Чи є якісь приклади їхнього застосування?
— Діджиталізація колись переможе корупцію — це однозначно. Наприклад, з 2018 року у сфері нерухомого майна публікується інформація зі звітів про оцінку, що дає змогу прослідкувати їхню кількість. Якщо що хтось реєструє в державній базі звітів про оцінку по 100 звітів на день, що фізично неможливо — це явна ознака «занижувача», який за «винагороду» зменшує ціну об’єкта та зменшує податкові надходження до держбюджету.
Ще один гарний приклад — електронні водійські права в додатку «Дія». Це зекономить українцям десятки мільйонів гривень на рік, які вони сплачували у вигляді штрафів чи хабарів правоохоронцям за забуті вдома права.
Інша проблема — це ввезення комерційних вантажів під виглядом гуманітарної допомоги, яка постає особливо гостро під час епідемії. Облік гуманітарних товарів, коштів робіт і послуг здійснюється вручну в паперовому вигляді робочою групою в Києві — це не тільки незручно та повільно, але й залишає масиви суспільно важливої інформації поза увагою громадськості.
Минулого року Мінсоцполітики спільно з нашою організацією та організаціями-отримувачами гуманітарної допомоги розробили проект постанови про електронізацію процедур визнання вантажів гуманітарною допомогою. Окрім електронізації процедур, проект зробить публічною всю інформацію щодо гуманітарної допомоги та її отримувачів. І якщо ми побачимо, наприклад, ввезення вживаного одягу в Україну в масштабах усієї текстильної промисловості, це буде свідчити про імпорт комерційного одягу під виглядом секонд-хенду — класичну українську корупційну схему.
Вона шкодить як державі у вигляді недоотримання податків, так і виробникам одягу. А завдяки достовірній інформації та можливості звертати увагу на виявлені аномалії у відкритому доступі ми зможемо спільно виробити та реалізувати рішення для подолання зловживань із гуманітаркою. Електронізація та прозорість — це перший крок у подоланні схем.
Проект постанови про е-гуманітарку вже направлено з кабінетів Мінсоцполітики на погодження міністерствами. Очікуємо його ухвалення в найближчі тижні
— Доволі часто доводиться чути про корупцію в судах, правоохоронних органах і оборонному секторі. А чи є корупційні схеми в таких менш «популярних» сферах, як соціальна? Чи державного фінансування окремих громадських організацій?
— Здебільшого держава не фінансує громадські організації, але є кілька винятків. Окремим рядком закону про державним бюджет багато років фінансувалися 4 громадські організації осіб з інвалідністю:
- Національна Асамблея людей з інвалідністю України (НАІУ);
- Українське товариствоа сліпих (УТОС);
- Українське товариство глухих (УТОГ);
- Союз осіб з інвалідністю України (СОІУ).
Тільки у 2020 році серед сотень організацій осіб з інвалідністю ці чотири ГО за попереднім проектом цьогорічного держбюджету мали отримати поза конкурсом 80 % державної фінансової підтримки — це майже 66,5 млн грн. А інші організації мали змагатися у відкритому конкурсі за залишок фінансування в 13,3 млн грн!
13 квітня 2020 року гарантоване фінансування цих ГО скасували в новому проекті бюджету завдяки підтримки нашої організації та групи організацій осіб з інвалідністю. Але потім вищезазначеним чотирьом організаціям усе ж таки повернули позаконкурсне держфінансування, хоч і в меншому обсязі.
УТОС і УТОГ аргументують, що ця фінансова підтримка необхідна для виплат заробітних плат їхнім співробітникам: особам з інвалідністю, переважно похилого віку. Але приблизно така ж сама ситуація і в інших ГО осіб з інвалідністю. Проте за останні майже 20 років УТОС і УТОГ отримали понад 600 млн грн державної допомоги, а інші профільні організації — нуль, чим вони гірші?
Також УТОС і УТОГ мають значні податкові пільги — це майже 100 млн грн зекономлених коштів за 20 років. І десятиліттями вони додатково отримували кошти з місцевих бюджетів. Інші організації осіб з інвалідністю навіть близько не мають таких можливостей! Тому безконкурсним держфінансуванням одні особи з інвалідністю піддаються дискримінації на користь інших осіб з інвалідністю, але дискримінація залишається дискримінацією.
Ми жодним чином не хочемо позбавити когось державного фінансування: ми підтримуємо прозорий та чесний розподіл державної підтримки для всієї спільноти організацій осіб з інвалідністю, без “фаворитів”.
— “Разом проти корупції” — громадсько-урядова інціатива. Як це? Чи є ви частиною Уряду або як ви з ним співпрацюєте?
— Ми не є частиною Уряду. Ми є партнерам міністерств у впровадженні конкретних антикорупційних заходів спільно з експертною спільнотою та громадянським суспільством. Наша організація — це платформа для співпраці чиновників і громадськості. Наприклад, вищезгаданий електронний ресурс для моніторингу гуманітарної допомоги, розроблений Фондом Східна Європа із залученням наших фахівців — позитивний приклад такої співпраці.
— Які типові корупційні схеми існують у регіонах?
— Нещодавно ми опублікували посібник для органів місцевого самоврядування, журналістів і громадських діячів «Топ 20 корупційних схема на місцях — які вони та як їх здолати». Однією з «класичних» схем можна назвати освоєння коштів у рамках місцевих бюджетних програм, як-то нецільова витрата грошей на «кишенькові» громадські об’єднання.
Інша проблема — зовнішня реклама: проблемою є як її надзвичайно велика кількість (особливо нелегальної), так і існування «привілейованих» фірм з розміщення цієї реклами. Усе це призводить до недоотримання податків місцевими бюджетами. Проте під час демонтажу незаконних рекламних конструкцій виникає інший корупційний ризик: яку саме рекламу демонтувати першою, а яку — останньою? Черги – це теж товар для корупціонерів.
Ще низка корупційних схем наявна у сфері ритуальних послуг. У великих містах практикується продаж ритуальним фірмам інформації про смерть людини медиками або поліцейськими, які прибувають для констатації смерті. Родичі ще не встигають оговтатися від горя, як їм одразу телефонують і ввалюються до порогу недоброчесні ритуальні компанії з пропозиціями своїх послуг.
У містах із дефіцитом могил на кладовищах сформувався чорний ринок їхнього нелегального продажу. Наприклад, у Києві одне з найстаріших місць поховань — Байкове кладовище — де-юре вже давно зачинене. Але де-факто там продовжуються незаконні підпоховання. Вартість такого підпоховання на Байковому кладовищі, за даними відкритих оголошень, досягає навіть 50 тисяч доларів.
Розв’язати проблему дефіциту місць для поховань можна шляхом поширення кремації, що вже давно практикується в країнах Євросоюзу. Але в Україні з 450 тисяч померлих на рік кремують лише 30 тисяч. Тому що крематоріїв у нашій країні всього три: у Києві, Харкові та Одесі.
Третя складова схеми — корупційне співробітництво моргів із конкретними ритуальними фірами. Працівники деяких моргів вимагають у родичів померлого замовляти послуги лише конкретної компанії, погрожуючи відмовою зберігати та виконувати необхідні процедури щодо тіла померлого. Навіть є випадки погроз із боку працівників моргів провести розтин тіла (коли для цього немає жодних «кримінальних» причин), вимагаючи хабар у родичів, релігійні практики яких забороняють розтин.
— Які найбільш масштабні корупційні схеми за останні роки подолали з допомогою громадськості? Або якими антикорупційними досягненнями Ви пишаєтеся?
— Одна з наших гордостей — це зміна у 2014 році 24 статті Кримінально-виконавчого кодексу щодо переліку осіб, які мають право відвідувати в’язниці без попередження адміністрації в будь-який час доби з відеокамерою. До цього списку додали помічників народних депутатів. Після цього правозахисники, які почали регулярно відвідувати тюрми в якості помічників нардепів, відкрили суспільству багато нового про українське в’язничне життя: побиття засуджених, примушування їх до рабської праці на «чорну бухгалтерію», підпільні виробництва, антисанітарія та багато іншого. Але у 2019 році почастішали випадки недопуску правозахисників до тюрем, що є явним порушенням закону. Нині ж ці візити тимчасово заборонені через карантин.
Далі. У 2018 році громадськість разом із партнерами з Мінкультури та Мінрегіону скасували історико-містобудівне обгрунтування (ІМО) — корупційну практику у сфері будівництва. Наприклад, на певній території в центрі Києві є обмеження на висоту будівель до 30 метрів (9 поверхів).Для оминання цієї заборони забудовники прямували до проектної організації, яка за гроші видавала історико-містобудівне обгрунтування приблизно такого змісту: якщо в районі новобудови історичний ландшафт уже зіпсовано хмарочосами, то нічого страшного не станеться, якщо хмарочосів стане на один більше. Додаткові поверхи рішенням пари людей — це питання на мільйони, без перебільшень. На щастя, з 1 січня 2019 року ІМО скасоване.
А з 1 лютого 2020 року українці при продажі нерухомості вже не сплачують приватним компаніям-посередникам за «повітря» у вигляді пересилання файлів інформації зі звітів про оцінку до державної бази даних. Тепер громадяни, звільнені від цього здирництва, заощаджують понад 500 млн грн на рік.
— Які поради Ви дали б громадським активістам і експертам у сфері боротьби з корупцією?
— По-перше — неможливо досягти результату без наполегливої та монотонної праці над антикорупційними заходами, легких перемог не буде. По-друге, кооперуйтеся з іншими громадськими організаціями, бізнесом і прогресивними представниками влади — як носії різних талантів, бекграунду, знань та зв’язків ви потрібні один одному. По-третє, перед переходом до публічної критики вичерпайте всі дипломатичні методи діалогу з владою. Адже іноді проблема полягає в браку комунікації: влада та громадськість звикли жити у своїх інформаційних бульбашках. По-четверте, справжня антикорупція — це гра в довгу. Якщо ви працюєте в громадській організації над грантовим антикорупційним проектом, то готуйтеся, що подолати корупційну схему доведеться вже задовго після завершення фінансування. Якщо ви до цього готові — на вас чекає успіх. Якщо ні — краще не починайте.
— Які поради Ви дали б владі, якщо вона хоче бороться з корупцією в Україні?
— Поради владі ті ж самі, крім грантів (сміється). Проте для держслужбовців знищувати корупційні схеми у своїй сфері — це не наша примха, а їхній самоочевидний обов’язок. Але часто навіть тим чесним чиновникам, які чудом збереглися, не під силу його виконати самотужки . У громадянському суспільстві ще залишилися люди, які можуть і хочуть у цьому допомогти — і в умовах кадрового голоду нехтувати їхньою допомогою та партнерством неприпустимо. Усі успішні держави тримаються на довірі влади та суспільства один до одного — нам всім до цього ще рости й рости.
Інтерв’ю підготували:
Дмитро Кривошеєв, PR-менеджер Коаліції РПР
Денис Давиденко, менеджер адвокації Коаліції РПР