31 січня глобальний рух Transparency International традиційно презентував велике дослідження Індексу сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index – CPI). Україна в ньому додала до свого доробку 1 бал – тепер із 33-ма балами ми посідаємо 116 сходинку серед 180 країн.
Наскрізною темою цьогорічного дослідження очікувано став вплив корупції на безпеку у світі. Так, результати за 2022 рік показали, як корупція може підірвати політичну, соціальну та економічну стабільність.
Для нас же неспровокована агресія росії стала справжнім іспитом на державність, на самодостатність нашої країни, яку східна агресорка відчайдушно намагається заперечити. І ми цей іспит склали, у тому числі й у сфері боротьби з корупцією.
Антикорупційна система, доречність і доцільність якої роками заперечували проросійські сили в Україні, вистояла. Попри деякі обмеження, зумовлені воєнним часом, робота антикорупційних органів, відбувається, а її результати стають все помітнішими.
Проте в пересічного українця, імовірно, так і не з’явилося відчуття, що корупції в Україні в такий складний час стало менше. Почитаєш заголовки українських ЗМІ за останні два тижні і дивуєшся, звідки цей “плюс один”?
Як це часто буває, у таких випадках треба не лише орієнтуватися на дані, але варто також бачити, що ховається за ними. І в контексті показників України можна зробити багато цікавих висновків, якими я й хочу поділитися.
Але спершу поговоримо суто про бали.
Плюс один: це багато чи мало?
Звісно, на перший погляд, 1 бал – це вкрай мало. Взагалі в СРІ такий показник вважається в межах похибки і повинен розглядатися лише в динаміці: якщо країна протягом кількох років додавала до своїх показників по 1-3 бали, можна говорити про реальний прогрес у її боротьбі з корупцією.
Саме таким і був антикорупційний шлях України: ми поступово росли. Так Україна увійшла до списку 15 країн, які за підсумком останніх 10 років показали найбільший прогрес у СРІ. Для нас то може здаватися малим поступом, проте на світовому рівні це справжнє зростання – стабільне і планомірне.
За 10 років ми додали 8 балів – такий же приріст, до слова, показали Чехія та Південна Корея. Непогане сусідство, чи не так?
Якщо глянути на графік наших змін, ми побачимо, що найгірша ситуація зі сприйняттям корупції в Україні була у 2013-му, і з цим важко посперечатися. Але після Революції Гідності, коли в нашій країні один за одним створювалися антикорупційні органи, поступово відкривалися дані, впроваджувалися секторальні реформи (наприклад, медична, банківська), ми поступово росли й в Індексі сприйняття корупції. І так “доросли” до 33 балів. За результатами 2020 року.
Так, 33 бали – це найвищий показник України в історії поточної методології СРІ, проте ми його досягли вже вдруге. І це не вперше, коли за ті ж 10 років наша країна брала вершину, відкочувалася, потім знову робила зрушення вперед, і знову відступала.
Якщо подивитися на наш графік з 2017 року, здається, що в боротьбі з корупцією Україна стала частиною такого собі маятника, який постійно рухається туди-сюди, інколи трохи збільшуючи амплітуду. Тенденція така собі, але розірвати це коло реально.
Що ж сприяло поштовху маятника “вперед” у 2022-му?
Передусім виконання тих зобов’язань, які влада брала на себе ще задовго до минулого року.
Так, саме торік нарешті Олександра Клименка було призначено новим керівником САП. Це зі свого боку активізувало розслідування щодо корупції на найвищому рівні і зменшило можливості певних політичних груп впливати на ці справи.
Конкурс САП два роки був головним болем для всієї антикорупційної спільноти. Він затягувався з найабсурдніших причин, а саме призначення блокувалося з грудня 2021 року головою та окремими членами конкурсної комісії. Все тому, що шість місяців комісія не могла підтвердити свої ж оцінки за попередні етапи конкурсу.
Також у 2022-му свою ефективність показав Вищий антикорупційний суд – за минулий рік він виніс уже 37 вироків, і 2023 рік, судячи зі швидкості роботи, заявленої вже в січні, не гальмуватиме у цьому й надалі.
Нарешті була ухвалена Антикорупційна стратегія на 2021-2025 роки. Ще 30 вересня 2020 року Володимир Зеленський визначив відповідний законопроєкт як невідкладний, але, як бачимо, українська “невідкладність” може тривати півтора року.
Чимало речей було реалізовано й у сфері приватизації державного майна. Так, торік на період дії воєнного стану законодавці спростили порядок підготовки об’єктів до приватизації та умови продажу, скоротили строки проведення аукціонів та зберегли можливість проведення аукціонів з продажу великих об’єктів держвласності.
Все це так чи інакше позначилося на позиції України в Індексі сприйняття корупції.
Проте залишаються чинники, які можуть відкотити маятник назад.
Хоча епопея з конкурсом на керівника САП завершилася, тривають іще два подібні відбори – на директора НАБУ та на голову АРМА. І якщо конкурс з відбору директора НАБУ рухається досить швидко – комісія обрала 22 кандидати, які вже виконали практичні завдання та готують до співбесід, то відбір очільника Агентства з розшуку та менеджменту активів знову затягнувся. Держорган живе без керівника понад три роки, але ми дуже сподіваємося на зміни у 2023-му.
Тут варто нагадати, що через рік спливає термін перебування на посаді голови НАЗК Олександра Новікова, тож на нас чекає ще один відбір. При якому, сподіваюся, будуть враховані всі помилки попередніх подібних конкурсів.
Інша, не менш критична і навіть хронічна біда – реформа конституційного правосуддя. Ця зміна вкрай важлива для повноцінної євроінтеграції України, проте наразі ситуація склалася патова. Парламент прийняв закон, який визначає правила відбору кандидатів на посаду судді КСУ, але він викликав обурення і резонанс у суспільстві.
Цей закон не лише може викликати сумніви в результатах роботи Дорадчої групи експертів, яка обиратиме оновлений КСУ, а й дає можливість недоброчесним суддям бути обраними в цю надважливу інституцію. Саме тому громадськість закликала міжнародних партнерів не делегувати експертів у ДГЕ, допоки не будуть внесені зазначені зміни до закону.
А останні кримінальні провадження та корупційні скандали підсвітили ще дві надважливі проблеми, вирішувати які теж треба якомога швидше.
Так, в останні місяці ми стали свідками порушення кількох гучних справ щодо недостовірного декларування чиновників. У фокусі детективів НАБУ опинилися, в тому числі й чинні народні депутати – Юрій Камельчук, Маргарита Шол, Михайло Волинець, Сергій Шахов, Максим Пашковський. Проте за результатами 2022 року такі розслідування щодо фактів недостовірного декларування будуть неможливі, адже обов’язкове подання декларацій посадовцями наразі призупинене.
Саме тому громадські організації закликають депутатів проголосувати за законопроєкт №8071, який відновлює подання електронних декларацій. І кількість спроб приховати своє майно вказує на необхідність цього кроку з боку парламенту.
І не менш критичними є питання відкритості публічних закупівель, які були дещо обмежені з початку воєнного стану. Як показав нещодавній гучний скандал з переплатами на закупівлях харчування для військових, існує реальна загроза із зловживання дозволом купувати напряму. Апелюючи до питання безпеки чи терміновості, замовники можуть підписувати прямі угоди та не публікувати їх, навіть коли оприлюднення інформації не несе небезпеки, чи коли можна було б приховати лише чутливі дані. Щоб запобігти корупції та забезпечити якість, закупівлі мають бути максимально відкритими.
З огляду на перераховані вище аспекти, в останні місяці суспільство сформувало запит на значно жорсткіші міри з покарання корупціонерів, а громадськість та журналісти зі свого боку ще пильніше відстежують можливі випадки зловживань. І, як бачимо, хоча головною для нас залишається перемога над агресором, подолання корупції залишається одним із головним для нашої країни.
Саме для того, щоб не допустити відкату маятника назад, Transparency International Ukraine пропонує владі зробити 4 комплексні кроки.
- Завершити конкурси й обрати професійних, незалежних і доброчесних керівників органів антикорупційної екосистеми: Агентства з розшуку та менеджменту активів, Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції.
- Провести реформу конституційного правосуддя з урахуванням висновків, наданих Венеційською комісією. Провести прозорий конкурс з відбору суддів Конституційного Суду України. Оновити органи суддівського самоврядування для забезпечення нормального функціонування судових установ та запуску повноцінної судової реформи.
- Відкрити дані, де це можливо і не шкодить інтересам безпеки та оборони. Відновити подання електронних декларацій та їх перевірку НАЗК. Відновити подання звітів політичних партій. Відновити функціонал органів, який обмежили через війну, окрім очевидних і обґрунтованих винятків.
- Використовувати електронну систему Prozorro для закупівель відновлення України після російського вторгнення. Забезпечити ефективний контроль та моніторинг закупівель.
Успіхи України в Індексі сприйняття корупції за останні 10 років показали, що позитивні зміни можливі, якщо на це є політична воля. За цей час Україна відзначилася справді помітним приростом в СРІ, наша антикорупційна система показала свою спроможність, і ці успіхи відзначає світ. Але на тлі середнього показника в ЄС у 64 бали наші результати все одно показують, що попереду ще дуже багато роботи.
Наступні роки для нашої країни багато в чому стануть вирішальними: на Україну чекає не лише перемога у війні з росією, а й складний шлях до повноцінної інтеграції з ЄС. І він, безперечно, неможливий без ефективних антикорупційних реформ. А для цього треба зламати цей дошкульний маятник корупції і зробити реальний ривок, який виведе нас із замкненого кола навчання на власних помилках.
АНДРІЙ БОРОВИК виконавчий директор Transparency International Ukraine