Якщо ви чи ваші близькі стали жертвами злочину, то, дуже ймовірно, залишитеся сам на сам зі своєю ситуацією та заподіяними збитками. І річ не тільки у правоохоронцях чи суддях. Кримінальний процес побудований на змагальності між прокурором/слідчим, з одного боку, та стороною захисту — з іншого. Потерпілий (особа, котра найбільше хоче домогтися справедливості й отримати компенсацію шкоди) в цьому процесі — радше, статист, який зіштовхується з великими викликами ще на самому початку досудового розслідування.
У цій статті зосередимося на двох проблемах потерпілого на початку кримінального процесу. Це відсутність у нього (за невеликими винятками) права на безоплатну юридичну допомогу та обмеженість його прав збирати докази. Від вирішення цих проблем значною мірою залежить, чи зможе потерпілий захистити свої порушені права та інтереси у кримінальному процесі.
Потерпілих від злочинів так багато, що не можна ігнорувати їхні інтереси
Щороку кількість потерпілих від злочинів дорівнює або перевищує кількість жителів одного обласного центру України (наприклад, Рівного, Тернополя, Івано-Франківська, Кропивницького, Сум, Житомира, Чернівців, Хмельницького, Черкас, Полтави, Чернігова). Так, у 2020 році понад 234 тисячі осіб постраждали від кримінальних правопорушень. Утім, це найменша цифра за останні десять років. Із 2010 року щорічна кількість потерпілих перевищує 300 тисяч осіб.
На жаль, в Україні немає належної статистики про дотримання прав потерпілих. Однак те, що в резонансних справах (як, наприклад, нещодавня ДТП в Харкові, в котрій загинула людина, а троє потрапили до лікарні) для належного захисту потерпілих мусили об’єднуватися місцеві бізнесмени, формувати бюджет для правової допомоги та залучати журналістів, аби докази збирали об’єктивно, — свідчить про серйозні проблеми в потерпілих. І вони ще більші, якщо справа не «прогриміла» на всю країну.
Тож у кожного з нас доволі високий ризик стати потерпілим від злочину. І найгірше те, що в такому разі людина зіштовхнеться з проблемами дотримання прав потерпілих у кримінальному процесі, які дуже важко вирішити без допомоги суспільства.
Потерпілі не мають права на безоплатну правову допомогу
Потерпілий не може отримати безоплатну правову допомогу від держави, навіть якщо проти нього вчинили насильницький злочин (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування чи розбій). Єдині винятки з цього правила — особи, котрі постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, та вразливі верстви населення (малозабезпечені, діти, внутрішньо переміщені особи тощо).
А відтак потерпілий від злочину і підозрюваний/обвинувачений опиняються в нерівному становищі. Кримінальний процесуальний кодекс України (далі — КПК) передбачає, що держава в особі слідчого, прокурора, слідчого судді чи судді зобов’язана забезпечити участь захисника, якщо підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, якого не може залучити самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.
Будь-хто відчує несправедливість і обурення, коли, наприклад, людина, котру побили аж до каліцтва, має наймати адвоката за власний кошт, тоді як обвинувачений у цьому ж побитті отримує адвоката за кошти платників податків.
Ще більша несправедливість — стосовно самого потерпілого. Адже фактично на нього лягає подвійний фінансовий тягар. По-перше, сам злочин завдає жертвам значної шкоди. У прикладі, який ми навели, потерпілий мусить витратити чималі кошти на лікування, відновлення здоров’я, він втрачає заробіток. По-друге, людина має ще знайти кошти на адвоката, який би представляв її у правоохоронних органах та суді.
Без адвоката потерпілий у кримінальному процесі не зможе реалізувати своїх прав (за винятком випадків, коли потерпілий є юристом). Навряд чи звичайній людині під силу правильно написати цивільний позов, самостійно зібрати докази на підтвердження заподіяної шкоди. Особливо це стосується моральної шкоди, довести яку — серйозна проблема для будь-якого адвоката.
А отже, держава має включити потерпілих від злочинів до переліку осіб, які мають право на безоплатну правову допомогу. Це — необхідна умова для відновлення прав потерпілого у кримінальному процесі, яка відповідає базовим принципам справедливості.
Потерпілий не є стороною кримінального процесу
КПК передбачає, що стороною кримінального провадження з боку обвинувачення є слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник і законний представник у випадках, установлених КПК.
Однак Верховний Суд конкретизував це положення і вказав, що існує лише два випадки, коли потерпілий набуває статусу сторони обвинувачення:
- якщо прокурор відмовився підтримувати публічне обвинувачення (стаття 340 КПК України);
- якщо в обвинувальному акті зі зміненим прокурором у суді обвинувачення ставить питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення чи про зменшення обсягу обвинувачення (ч.3 ст.338 КПК).
В усіх інших випадках потерпілий не є стороною кримінального провадження і займає самостійну позицію як його учасник.
Таку гру слів «сторона» та «учасник» кримінального провадження важко пояснити людині, котра постраждала від злочину, хоча це істотно обмежує її можливості збирати докази.
Серед таких обмежень — потерпілий не наділений правом звертатися до слідчого судді з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів, які можуть мати значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
На думку Верховного Суду, доступ до таких речей і документів потерпілий має отримувати лише через «державного посередника» — слідчого або прокурора. Однак вони не завжди можуть (через завантаженість) або хочуть подавати таке клопотання до суду. Тож навіть коли в потерпілого є платний адвокат, йому потрібно двічі переконувати в необхідності отримання дозволу на тимчасовий доступ — спочатку прокурора, а потім допомагати прокурору переконати слідчого суддю.
І знову-таки потерпілий потрапляє в нерівні умови зі стороною захисту, яка може прямо звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей та документів.
Тож слід внести зміни до КПК і надати потерпілому статус сторони кримінального провадження, оскільки сам він — найбільш зацікавлений відновити власні права та інтереси. Це значно розширить можливості потерпілого самостійно збирати докази.
Потерпілий не має права залучити експерта
Висновок експерта — важливе джерело доказів, а в багатьох кримінальних провадженнях без нього взагалі неможливо довести вину особи. Однак потерпілий не може самостійно залучати експерта, щоб мати його висновок.
Статті 242 та 243 КПК визначають, що право залучати експерта мають сторони кримінального провадження. Як ми зазначали, потерпілий — учасник, а не сторона. Відповідно, він позбавлений такого права.
Тобто потерпілий не може залучити експерта, навіть якщо має на це гроші та бажання активно захищати свої права.
Тим часом стаття 244 КПК передбачає додаткове право сторони захисту звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо:
1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його; або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний і належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи; або є достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності в нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;
2) сторона захисту не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.
Тут законодавець укотре прямо поставив у нерівне становище потерпілого та сторону захисту, яка може просити експертизу, коли не має коштів або не довіряє експертам обвинувачення. Для жертв злочину цей принцип не діє.
Варто усунути таке необґрунтоване обмеження прав потерпілого на залучення експерта та дозволити йому самостійно вирішувати питання, пов’язані з експертизами.
Держава повинна дати можливість потерпілому захистити свої інтереси
Сторона обвинувачення (слідчий чи прокурор) ніколи не захищатиме інтереси потерпілого, бо в них інше основне завдання: добиватися, аби осіб, котрі вчинили злочин, притягли до відповідальності. Тим часом основний інтерес потерпілого — отримати компенсацію шкоди. І захист цього інтересу покладений виключно на потерпілого, а не на сторону обвинувачення.
Саме тому він повинен стати самостійним суб’єктом у кримінальному процесі. Це може зробити Верховна Рада, внісши зміни до КПК України та Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Зазначені зміни мають наділяти потерпілого правами, які гарантують йому належний захист його інтересу. Передусім:
- надати потерпілим від злочинів право на безоплатну правову допомогу;
- надати потерпілому статус сторони кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях;
- дозволити потерпілому самостійно звертатися з клопотаннями про надання тимчасового доступу до речей і документів та самостійно залучати експертів.
Іван П’ятак, юрист Центру демократії та верховенства права, для ZN.UA