Корупція стала міжнародним брендом України. Це реальність, з якою не можна жити, – її потрібно міняти

Нещодавно мені довелося виступити на двох конференціях – в Тбілісі і Києві. У Грузії на одній з панелей сусідом виявився колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс, один з найяскравіших адвокатів України в Європі. Він розповів про те, що був запрошений до групи радників президента Петра Порошенка, але за два роки вони провели всього одну зустріч. Описуючи наші реалії, Кубілюс попереджає: “Досить розмов про те, чи наполовину порожній чи повний стакан українських реформ. Головне – не розбити його”. Випадок Кубілюса не поодинокий. Через саботаж Банкової свій контракт з Порошенком відмовився продовжити і колишній віце-прем’єр Польщі епохи реформ Лєшек Бальцерович.

У Києві, де проходила конференція Ялтинської європейської стратегії, закулісне обговорення стосувалося створення Антикорупційного суду. Петро Порошенко вже не соромиться публічно саботувати це питання. Випитуючи у західних гостей, чи є в їхніх країнах антикорупційні суди, президент явно лукавив – оскільки в США і Німеччині суди загальної юрисдикції працюють незалежно, потреби в таких окремих органах немає.

         Українці заслуговують кращої влади, здатної провести реформи  без оглядки на особисті інтереси               президента, міністрів або депутатів

Дискредитуючи ідею, президент став перераховувати держави з окремими судами з антикорупційних справах – і згадав Уганду. Але навіть тут він помилився з прикладом. Так, там низький рівень життя і авторитарний режим, але від британців у них залишилася система права, а створений антикорупційний суд працює досить активно. І головне – в Уганді власними силами створили систему електронного декларування, що охоплює вже 25 тис. чиновників. Причому, на відміну від України, домоглися цього без примусу Євросоюзу чи інших “старших товаришів”, а добровільно.

В ході конференції YES були названі головні причини, які озвучили самі європейці, відповідаючи на питання, чому вони не хочуть бачити Україну в своїх рядах: бідність, корупція і проблеми з демократією. Загальні настрої за членство України в ЄС – 48% – не повинні вводити в оману. Динаміка підтримки знижується. А всі пафосні заяви на конференції розвіялися через кілька днів, коли через спроби уряду заблокувати реформи подали у відставку іноземці з наглядової ради НАК Нафтогаз України. Замість того, щоб виправити ситуацію, Банкова відреагувала темником: нібито європейці пішли через необхідність заповнювати електронні декларації.

Ще один демарш стався через призначення на конкурсах керівників держкомпаній, які стають дійними коровами для корумпованих політиків. Для цієї процедури був створений номінаційний комітет, куди увійшли міністри та  іноземці. Але всупереч протестам незалежних членів, директором державного аеропорту Бориспіль призначили Павла Рябікіна, після чого обурений глава представництва МВФ оголосив про вихід зі складу номінаційного комітету. Причому він супроводив цю нищівну заяву листом: “Не довелося довго чекати, щоб помітити, що номінаційний комітет не відповідає тим очікуванням, які на нього покладалися”. Процес призначення глав держкомпаній на конкурсах простоював все перше півріччя – а значить, кожен день хтось отримував своє з цих потоків.

Ще більш кричущий саботаж відбувається з реформою СБУ, яку повинні позбавити права розслідувати економічні злочини. Уже півтора року (!) без відповіді з боку України лежить проект, підготовлений офісом зв’язку НАТО і місією допомоги ЄС. Документ блукає коридорами Банкової, і ніхто не бере на себе відповідальність сказати європейцям правду: Порошенко розглядає СБУ як особисту вотчину, за допомогою якої можна влаштовувати переділ ринків і політичні переслідування. Але інша правда полягає і в тому, що без цієї реформи неможливе зближення з НАТО. І всі розмови про подачу заявки на членство без реальних дій – просто піар напередодні майбутніх виборів.

Українці заслуговують кращої влади, здатної провести реформи без оглядки на особисті інтереси президента, міністрів або депутатів. У багатьох сферах українці можуть дати фору самим європейцям. Сучасна культура, мода, музика, вуличні графіті роблять Київ одним із найцікавіших міст у світі. А боротьба з корупцією зробить нас таким самим громадянським феноменом, як Румунія. Тому нинішні скептичні заяви європейців про майбутнє України рано чи пізно будуть осоромлені. Колись дуже давно, ще в 2003 році, комісар ЄС з питань розширення Гюнтер Ферхойген запевняв, що Україна ніколи не стане частиною Угоди про асоціацію. Але Україна стала, а прізвище Ферхойгена вже мало хто згадає. Все, що нам потрібно, – це робити своє домашнє завдання – реформи. А від політиків, що стоять на шляху, – просто здиха́тися. І чим швидше – тим краще.

http://nv.ua/ukr/opinion/leshenko/povzuchij-sabotazh-1896056.html

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 22 вересня 2017 року. Републікація повної версії тексту заборонена